Визит к Байдену в сложные времена: что скрывает поездка Зеленского в США за год до выборов

Пятница, 22 сентября 2023, 13:56 — , Центр "Нова Європа"
Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News
Візит Володимира Зеленського до Білого дому. Вашингтон, 21 вересня 2023 року

Це був, вочевидь, далеко не найкращий момент для візиту Володимира Зеленського до США.

Відсутність видимих для американської публіки проривів у контрнаступі – як це було напередодні минулорічної Генасамблеї ООН на Харківському напрямку. 

Складні дебати щодо подальшої допомоги Україні, де все частіше звучить питання не щодо обсягів цієї допомоги, а щодо того, чи варто її надавати взагалі. Дедалі токсичніше політичне середовище з наближенням президентських виборів у США з де-факто втягуванням України у другу сагу з імпічментом – тільки вже щодо Байдена.

А до цього ще треба додати загострення в українсько-польських відносинах, яке зробило загальну атмосферу візиту досить напруженою, а заразом і підсилило аргументи тих, хто вважає, що Україна таки не вміє бути вдячним партнером.

Однак Зеленський не міг змарнувати нагоду в цей критичний момент відвідати США.

А разом із тим – продемонструвати, що він та Україна вміють бути дуже вдячними та з розумінням ставляться до всіх внутрішніх занепокоєнь США щодо ходу війни та підтримки України. 

І цього разу український президент дійсно був підкреслено вдячний, що не могли не визнати навіть найбільш відомі скептики підтримки України, як-от сенатор Джош Хоулі.

"Ми збираємось вигравати в Україні чи ні?"

Зеленський не міг змарнувати шанс відвідати США особисто, маючи згоду американської сторони на окрему зустріч з Байденом у Білому домі – у чому, скажімо, було відмовлено ізраїльському прем'єр-міністру Нетаньягу з пропозицією провести зустріч у рамках заходів ООН в Нью-Йорку (як сигнал незгоди з судовою реформою в цій країні). 

Звісно, перебування Зеленського у Вашингтоні – передусім у стінах Конгресу – було не лише в інтересах українського президента, але й американського.

Як і минулого року, главі Білого дому було потрібно, щоб Зеленський допоміг адміністрації переконати Конгрес, якому, як відомо, у США належить "сила гаманця", у виділенні запропонованого додаткового пакета допомоги для України – цього разу йдеться про $24 млрд.

Зеленський у Вашингтоні відповідав на питання, які все частіше ставлять Байдену і на які останній не завжди відповідає.

Одне з основних питань до Байдена навіть серед прихильників України в Конгресі звучить так: який реальний план перемоги України?

Це питання законодавці ставили Білому дому і раніше, але в більш закритих дискусіях. Один з близьких до адміністрації конгресменів розповідав, що якось прямо запитав Джейка Саллівана: "Ми збираємось вигравати в Україні чи ні?".

На тлі чергового запиту на фінансову допомогу від адміністрації, розчарувань, пов'язаних з контрнаступом, а також зростання скептичних настроїв щодо збільшення допомоги для України серед республіканських виборців (більшість вважає, що США вже надали достатньо), законодавці почали ставити питання про реальний план перемоги, або ж просто мету, яку переслідує адміністрація, допомагаючи Україні, публічно і достатньо жорстко.

Логіка досить проста: не може Білий дім періодично надсилати в Конгрес чек на оплату, не бажаючи пояснити суть цієї оплати. Понад те, не пояснюючи, яким чином наблизили перемогу України попередні транші.

"Ми виписали Україні чек на $100 млрд – але який результат? Чи стала вона ближчою до перемоги?" – десь так можна резюмувати питання, яке все частіше звучить в американській столиці. 

Навіть якщо вдаватися до пояснень, що значна частина цих коштів пішла на посилення обороноздатності самих США у вигляді поповнення складів озброєнь, американці вважають, що йдеться про грандіозну суму.

Їх можна зрозуміти: Україні за рік – хоч і в умовах великої війни – було виділено більше коштів на безпекову підтримку (понад $40 млрд), аніж зафіксовано в десятирічному Меморандумі з Ізраїлем з 2016 до 2026 року (близько $38 млрд).

З іншого боку, військова підтримка для України, яка зафіксована в новому пакеті, що так палко дискутується в Конгресі, лише дещо менша за ту суму, яку американці мають намір в цьому році витратити на декор для свята Геловін ($13 проти $12 млрд).

Однак тут важливо підкреслити, що

американських політиків найбільше лякає не розмір допомоги України, а її можлива беззмістовність.

Дискусія про реальний план перемоги може бути достатньо корисною і для України, оскільки ставить руба питання про ефективність обраної адміністрацією Байдена стратегії дозованої підтримки України, чи, як її люблять називати у США, "go-slow strategy".

Вже не тільки для українців, але й для американців стає очевидно: ця стратегія не лише не здатна забезпечити перемогу України у війні, але й не може максимально посилити позиції України на будь-яких потенційних переговорах, про що неодноразово говорили представники адміністрації, аргументуючи мету підтримки. 

Відтак ні про яке переговорне рішення – чи negotiated settlement, який, судячи з багатьох джерел, розглядали в Білому домі як оптимальний варіант припинення війни до президентських виборів – на прийнятних для України умовах не може наразі йтися в принципі.

Промотований адміністрацією принцип підтримувати Україну "так довго, як потрібно", який раніше викликав несприйняття лише в Україні, все більше викликає відторгнення і серед американців, бо автоматично викликає асоціації з безкінечними війнами (forever wars), які Америка вела та фінансувала десятиріччями на Близькому Сході і з якими, власне, Байден рішуче намагався покінчити хаотичним виходом з Афганістану. 

Яка перемога потрібна Байдену?

Зустріч Зеленського у Вашингтоні з Байденом мала й інше важливе значення: у контексті виборів, які наближаються, в українського президента, можливо, була остання повноцінна нагода поспілкуватися зі своїм американським візаві як 46-м президентом США, а не кандидатом від Демократичної партії на 47-го.

Тобто зустрітися з ним особисто до моменту, коли президент США розпочне активну виборчу кампанію з чітко окресленим місцем у ній.

Звісно, українцям хотілося б, щоб це місце так чи інакше було пов'язане з переглядом стратегії дозованої підтримки на користь стратегії перемоги у війні (war-winning strategy). Однак наразі немає ґрунтовних підстав стверджувати, що адміністрація Байдена готова відійти від нинішніх підходів.

Основне пояснення, яке часто доводиться чути: нереалістично до наступних президентських виборів звільнити усі території України навіть з усією наданою підтримкою.

Відтак навіщо кандидату в президенти робити себе заручником обіцянки, яку неможливо виконати?

І таким чином підірвати і без того хиткі електоральні позиції.

Однак, коли ми чуємо від наших партнерів слово "нереалістично" в контексті звільнення української території, зокрема і Криму, то в більшості випадків можемо сміливо перекладати це "нереалістично" як "занадто ризиковано".

Відсутність ескалації з російського боку в ядерне протистояння і переростання війни між РФ та Україною у третю світову виглядає як більш пріоритетне завдання для стратегів адміністрації, аніж перемога України в українському розумінні цього поняття.

Саме тому так міцно закріпилася в ключових американських офісах стратегія дозованої підтримки – коли ухвалення кожного рішення і отримання кожної партії допомоги тестується з усіх боків на реакцію Путіна.

Інколи складається враження, що і поступовому просуванню українських збройних сил, без блискавичних проривів, багато американських урядовців, особливо чутливих до питання ескалації, насправді радіють більше, аніж раділи б стрімкому контрнаступу – так вони можуть тестувати реакцію Путіна на кожне звільнене село, а не на загрозу втратити Крим.

І саме тому штучно затягувались рішення по F-16. І саме тому так довго рухаємось до фінальної згоди на передачу нам ATACMS.

Тут варто згадати питання, яке часто виникає.

Хіба перемога України не стала б і політичним успіхом Байдена?

З огляду на наявну інформацію, ризикну припустити, що для кампанії Джо Байдену цілком достатньо було б і того самого дипломатичного врегулювання, котре б забезпечило видимість припинення війни.

Як свого часу Ангела Меркель "продавала" німецьким виборцям Мінські домовленості як припинення нею кровопролиття в Україні, Байден міг би так само одягнути шати миротворця через чергову подібну оборудку.

Цілком очевидно, що європейці, які наразі найбільше переймаються поверненням Трампа і вболівають за переобрання Байдена, будуть готові підтримати це.

Однак тут є низка інших питань.

Наприклад, наскільки Україна буде готовою підіграти переобранню Байдену і позиціонувати паузу у війні, її заморожування як завершення війни чи тим більше свою перемогу? І який сенс Путіну, який зацікавлений у поверненні Трампа, надавати можливість Байдену здобути хоча б мінімальні електоральні бали за рахунок образу того, хто "припинив війну"?

Тим паче, якщо ці кілька відсотків вирішуватимуть результат виборів. А якщо буде дійсно погана оборудка, то чи вона зрештою допоможе Байдену переобратись?

Американська стратегія для України

Отже, працюючи далі зі Сполученими Штатами в умовах чергової вкрай поляризованої передвиборчої кампанії, важливо відштовхуватись від кількох речей:

- Ми й надалі маємо більшість у Конгресі та в американському суспільстві, яка підтримує Україну і готова, аби США надавали підтримку Україні.

Сам факт, що в Конгресі говорять про потребу отримати від адміністрації президента США реальний план перемоги України (не врегулювання чи чогось подібного) – свідчить на користь цієї підтримки. Як і той факт, що саме у вигляді перемоги України хотіло б бачити завершення війни і більшість американців.

- Щоб втримати підтримку і максимально обеззброїти гучну меншість нам бажано разом з адміністрацією представити план нашої перемоги не на рівні політичних гасел, а конкретних кроків зі зрозумілими бюджетними рамками.

Це допоможе зняти застереження щодо беззмістовності допомоги і безкінечності війни.

Паралельно пояснюючи, що найбільш дешевим варіантом забезпечення безпеки України в майбутньому є її членство в НАТО. Хто не бажає роками фінансово підтримувати Україну, має бути зацікавлений підтримати її членство в НАТО.

- Вкрай важливо серйозно ставитись до всіх занепокоєнь у США, пов'язаних з потребою готуватись до потенційного конфлікту з Китаєм.

Тут треба максимально заангажовувати наших партнерів з Південно-Східної Азії – Японії, Південної Кореї, Тайваню – до зусиль пояснити, чому перемога України знижує, а не підвищує ризик конфлікту США із Китаєм.

Українські голоси з цього приводу у Вашингтоні не особливо викликають довіру, голоси союзників США з Азії – так. Ми навряд чи зможемо переконати американців, що Росія представляє таку ж загрозу життєво важливим інтересам США, як Китай, але принаймні можемо спробувати донести, чому допомога Україні не заважає готуватись до потенційного конфлікту з Китаєм, а навіть навпаки – здатна його стримати.

- У США досі домінує переконання, що європейські країни дуже мало надають допомоги Україні, хоч йдеться про війну в Європі.

Це не так. Насправді за рівнем усієї наданої та задекларованої допомоги вони вже суттєво обігнали США, не кажучи про те, скільки країн в ЄС надають більше підтримки Україні, аніж Америка, у співвідношенні до рівня ВВП.

Аргумент про брак підтримки Європи – один з найпопулярніших на озброєнні в республіканців, його потрібно активно вибивати.

- Ну і класика жанру – американці значно охочіше надаватимуть допомогу, якщо будуть впевнені, що вона використовується ефективно, без жодних зловживань.

Кожна новина про будь-які зловживання в Міноборони України, навіть якщо вони не стосуються саме американської підтримки, підриває цю впевненість. Як і впевненість у майбутньому України взагалі.

 

Авторка: Альона Гетьманчук,

директорка Центру "Нова Європа"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: