17 грудня у Сербії пройдуть позачергові парламентські вибори. 

Хоча після попередніх минуло лише два роки, а наступні планові мали б відбутися наступного року, президент Александар Вучич 1 листопада розпустив Народну Скупщину Республіки Сербії, давши старт новим виборам.

Крім того, у місті Белград та ще 64 містах та громадах відбудуться вибори місцевих депутатів.

Досі партія чинного президента не мала особливих проблем зі збереженням своєї влади. На перший погляд, і цього разу Вучич зуміє зберегти парламентську більшість, створивши коаліцію з правими антизахідними силами.

Втім, партія влади може втратити столицю, що може стати величезною проблемою для Вучича. Настільки великою, що сербська влада вже пішла на "підвищення ставок", заявивши про викриття плану "західних спецслужб" посіяти хаос у країні перед виборами.

4 причини дострокових виборів

Причин проведення дострокових виборів чимало, але згадаємо головні.

Причина перша. Як не дивно, нею став збіг інтересів Вучича та опозиційного руху "Сербія проти насильства". 

Саме завдяки протестним акціям, що тривають вже вісім місяців, ідея провести дострокові парламентські вибори стала домінантою політичного життя Сербії.

Люди чекають на тих, хто розв’язує проблеми, а не констатує або ігнорує їх. І саме вибори створили б сприятливі умови для здійснення цього.

Слід віддати належне досвідченому політику Вучичу: він почув настрої суспільства та ухвалив єдине правильне рішення – провести дострокові вибори.

Щоправда, протестувальники вимагали, що виборам має передувати позбавлення влади контролю за провідними телеканалами. Без виконання цієї передумови складно розраховувати на справедливі результати виборів, стверджують вони. 

Втім, цю вимогу Вучич все ж проігнорував.  

Причина друга. Вучич ще на початку року заявив про можливість проведення позачергових виборів для збереження та укріплення своєї влади.

Це диктувалося двома зустрічними процесами: з одного боку, падінням рейтингів владної Сербської прогресивної партії (СПП), яку він донедавна очолював, а з іншого – динамічним зростанням популярності руху "Сербія проти насильства".

Вучич почав готуватися до виборів ще навесні: відмовившись від головування у партії, він очолив створений ним "Рух за Сербію", важливою частиною якого стала саме СПП.

Такий крок дав йому можливість позиціонувати себе як лідера всіх сербів, а не тільки членів партії влади.

А вибори, у разі перемоги, приведуть до збереження домінуючого місця СПП у політичній системі Сербії та дозволять Вучичу посилити власну владу.

Третя причина – погіршення соціально-економічної ситуації в Сербії.

Керівництво країни неодноразово згадувало про "серйозні" економічні проблеми – сповільнення економічної активності на тлі стабільної інфляції, що призвело до погіршення якості життя та зростання цін, а отже, до загострення соціально-політичної ситуації.

А зима, найімовірніше, принесе нові проблеми, які для влади негативно вплинуть на підсумки запланованих на 2024 рік виборів.

Причина четверта – вибори створять умови для подальшого уникнення імплементації раніше досягнутих домовленостей у контексті врегулювання відносин із Косовом, на чому наполягає Захід.

Швидше за все, за їхніми підсумками може з’явитися технічний уряд, який не матиме права ухвалювати рішення з принципово важливих питань. У тому числі щодо нормалізації відносин із Косовом та приєднання до антиросійських санкцій, що є обов’язковою вимогою продовження євроінтеграції.

До речі, ці вибори стануть першими, де ключовою темою стане не вступ країни до ЄС, а майбутнє Косова. І це не дивно, адже підтримка ідеї членства в ЄС поступово падає – прихильники членства тепер у меншості.

Вучич та його союзники

Учасники виборчих перегонів – 18 партій, блоків та рухів.

Вони дуже різні та "різнокольорові" – від комуністів до крайніх радикалів-великосербів, від лібералів до консерваторів та монархістів, від прихильників євроатлантичної інтеграції до відвертих союзників Росії.

На першому місці – список "Александар Вучич – Сербія не повинна зупинитися". Тут усе зрозуміло – проурядовий блок, метою якого є збереження та укріплення влади Вучича.

Сербський президент обіцяє не допустити визнання Косова, виступає за вступ до ЄС, хоча й на умовах Сербії (тобто без запровадження санкцій проти РФ). Але при цьому не відкидає приєднання Сербії до БРІКС.

Соціологи дають блоку Вучича 39,8%. Це однозначне перше місце, проте цього недостатньо для створення монобільшості. 

Партнером керівної партії може стати блок "Івіца Дачич – прем’єр Сербії", на чолі з лідером Соціалістичної партії Сербії (СПС) Дачичем.

Дачич та його партія – давні союзники Вучича, тож вони є кандидатами номер один на входження у нову коаліцію. 

Соціалісти мають репутацію ще більш проросійських та антизахідних сил. Проте не настільки, щоб це створювало проблеми у діалозі Белграда з ЄС.

Щоправда, попри назву блоку, шансів у Дачича стати прем’єр-міністром дуже небагато. Його бажання, здається, не відповідає інтересам Вучича, та й суперечки між ними посилюються. Крім того, й у СПП є свої кандидати, в першу чергу – чинна прем’єр-міністерка Ана Брнабич, яка поки що цілком влаштовує президента.

А якщо голосів соціалістів буде недостатньо для здобуття більшості, у пригоді може стати Сербська народна партія Ненада Поповича.

Народники, хоч і засудили війну РФ проти України, виступають проти антиросійських санкцій, а разом із тим – проти вступу Сербії до ЄС. Крім того, вони вимагають посилити контроль за міграцією, зокрема – побудувати паркан на кордоні з Північною Македонією. 

Також підтримку Вучичу може надати "Радикальна партія Сербії" на чолі з воєнним злочинцем Воїславом Шешелем, відверто проросійським та великосербським політиком.

Він буде непублічно підтримувати Вучича на парламентських виборах, а на регіональних вони виступатимуть разом. Шанс на успіх у них невеликий, але, враховуючи зростання популярності в країні сербських четників, ця політсила може отримати декілька мандатів.

Також у виборах до Скупщини беруть участь сім партій національних меншин, які гарантовано отримають декілька мандатів та у більшості підтримують чинну владу.

Опозиція: проросійська та прозахідна

Сербську владу критикують і проросійські, й прозахідні опозиційні сили. 

Проросійська опозиція – блок "Народне зібрання – державотворча сила" – складається із "Сербського руху "Двері" та "Сербської партії завітників" (українською "завіт" – заповіт).

Вони ідентифікують себе як державотворча опозиція та є проросійськими правими партіями, які виступають проти незалежності Косова й антиросійських санкцій.

Вони – євроскептики та близькі до "великосербства".

У новому складі Скупщини вони залишаться опозицією, яка має 4-6% місць.

Схожих поглядів дотримуються ще два блоки: "Доброго ранку, Сербія" та "Надія на Сербію", а також партія "Ми – голос народу".

Вони негативно ставляться до планів західних країн допомогти у врегулюванні косовської проблеми, антиросійських санкцій, відстоюють територіальну цілісність Сербії за збереження у її складі Косова.

Із цікавинок: членом коаліції "Надія на Сербію" є дивний "Рух за відновлення королівства Сербія". А лідер партії "Ми – голос народу" Бранімір Несторович, серед іншого, відомий спробами довести існування паралельних світів, чорних дір та порталів в інші виміри.

І нарешті мінімальні шанси на проходження має "Русская партия", назва якої говорить сама за себе. Її очолює Слободан Ніколич, колишній директор шлюбної агенції, яка працює з Росією та Білоруссю. Разом з ними у спільному списку йдуть дві комуністичні партії. Вони обіцяють захищати права російської меншини в Сербії та розвивати відносини з Росією, штовхають Белград до ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку, створений РФ аналог НАТО).

Проте головний герой нинішньої політичної сцени Сербії – проєвропейський рух "За Сербію без насильства".

Популярність цьому руху дали протестні акції, що тривають вже вісім місяців. Тож рух став парасольковим брендом для низки партій, що виступають за євроінтеграцію та повернення Сербії до демократичного розвитку. 

Соціологи віддають їм друге місце з результатом під 26%. 

Щоправда, попри велику кількість учасників щотижневих мітингів, "За Сербію без насильства" зібрав майже у п'ять разів менше підписів, аніж блок Вучича – лише 20 тисяч.

Також місцеві політологи пишуть, що у блоці більше відмінностей, ніж того, що об’єднує його учасників, зокрема й з косовського питання.

Тому перед учасниками блоку стоїть не тільки завдання перемогти на виборах, а й подолати внутрішні суперечності та зберегти його єдність вже після виборів для формування нової влади нових облич.

Також проєвропейський курс відстоюють партії "Можливо інакше" та Srbija na zapadu ("Сербія на Заході") – вони виступають за членство Сербії в ЄС, нормалізацію відносин із Косовом, гармонізацію зовнішньої та безпекової політики країни з вимогами ЄС та приєднання до антиросійських санкцій.

На жаль, такі ідеї непопулярні в Сербії, більшість населення якої відстоює кардинально протилежні позиції.

Воєнні злочинці та їхні родичі

Виборча кампанія в самому розпалі, й вже можна виділити декілька її особливостей.

Перша – участь у виборах до парламенту вкрай правих або їхніх нащадків. Така їхня активність на виборах свідчить про поширення в суспільстві радикальних ідей "великосербства".

Наприклад, у Івіци Дачича третім номером іде син воєнного злочинця Слободана Мілошевича, а у списку кандидатів "Надія на Сербію" другим іде онук лідера сербських четників, колабораціоніста Драголюба Михайловича, який очолює список у Белграді.

Також сенсацією стала угода партій Воїслава Шешеля та президента Вучича. Хоча Вучич раніше був членом партії Шешеля, їхні шляхи вже давно розійшлися.

Однак заради перемоги у столиці, де позиції президента не дуже сильні, доводиться йти і не на такі альянси.

Боротьба за Белград – напевно, головна інтрига цих виборів.

Перемога у столиці важлива, символічна й практична. Столиці завжди були важливою метою учасників парламентських виборів у всіх країнах – там гроші (бюджет Белграда – 10% від державного), там влада, там бізнес (у Белграді реалізуються великі інвестиційні проєкти – спортивні об’єкти, важливі для всій країни дорожньо-транспортні, культурно-рекреаційні).

Крім того, у Белграді мешкає майже 25% населення країни.

Тому перемога у Белграді означатиме для Вучича не тільки збереження, а й посилення його влади, а перемога опозиції може привести до початку корінних змін у країні та ослаблення президента.

Вучич від самого початку виборчої кампанії не виключав ймовірності перемоги проєвропейської опозиції в столиці та відразу почав діяти. Тому й укладав союзи з усіма, хто допоможе СПП, у тому числі з Шешелем, який пообіцяв йому та СПП підтримку на виборах у Белграді та в інших громадах.

Але крок цей виявився, здається, невдалим – він спричинив критику на адресу Вучича за зустріч із радикалом та воєнним злочинцем; показав, що президент не впевнений у своїй перемозі у столиці; а опозиція побачила можливість здобути тут перемогу.

З 14 партій та блоків, які ведуть боротьбу в Белграді, як мінімум п'ять можна віднести до опозиційних, п'ять – до правих, інших – до провладних.

Опитування у вересні-жовтні засвідчили втрачання провладними партіями підтримки в місті на тлі зростання популярності опозиції, зокрема руху "Сербія проти насильства". Опозиціонери сподіваються на повторення своєї невизнаної перемоги 1996 року, коли вони перемогли в чотирьох великих містах країни, у тому числі в Белграді.

Боротьба за Белград буде складною, адже вона найбільше може вплинути на майбутнє країни та підштовхнути її до змін.

Третя особливість – практично нічим не замасковане використання владою адміністративного ресурсу.

Регіональна преса заповнена фото та відеосюжетами з автобусами, що привезли людей на мітинг Вучича 2 грудня майже з усіх регіонів країни. Та й президент майже кожний день відвідує різні міста Сербії та агітує за свій блок та партію.

Президент Вучич вже декілька разів оголошував про додаткові виплати від 80 і більше євро пенсіонерам, учням (через батьків!), студентам, службовцям місцевих органів управління, бюджетникам та іншим категоріям населення.

Нещодавно у Белграді виявили так званий кол-центр, де за підтверджений голос на виборах обіцяли до 100 євро.

Не дивно, що розслідування не підтвердило подібних порушень, але осад залишився.

У виборах можуть взяти участь і серби, які мешкають у сусідніх країнах – Боснії і Герцеговині, Чорногорії, Косові; більшість з них має друге, сербське громадянство. В останні роки вони підтримували Вучича, не змінять позиції вони й зараз.

За таких умов загальна перемога Вучичу майже гарантована. Питання лише в тому, як поставляться до неї на Заході і чи не стане шлейф порушень проблемою для сербської влади.

Натомість поразка влади у столиці може відкрити для опозиції друге дихання, ставши дуже великою проблемою для Вучича.

Автор: Володимир Цибульник,

кандидат історичних наук, тимчасовий повірений у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік)