Сценарий "расколотой Канады": что дает Трампу поддержка сепаратистов из нефтеносной провинции
Дональд Трамп не зупиняє свій тиск на Канаду. Втім, на додачу до заяв про "51-й штат" в інструментарії президента США з'явився й тиск через підтримку сепаратистських рухів.
Нещодавнє розслідування Financial Times викрило серію таємних контактів між командою Дональда Трампа та представниками сепаратистського руху канадської провінції Альберта.
За даними FT, протягом останніх дев’яти місяців посадовці адміністрації Трампа як мінімум тричі непублічно зустрічалися у Вашингтоні з лідерами організації Alberta Prosperity Project (APP). Ця група виступає за відокремлення багатої на нафту провінції від Канади і, як виявилося, шукала у США підтримки – як політичної, так і фінансової – для реалізації своїх цілей.
Зокрема, на початку 2026 року делегація APP мала черговий візит до Вашингтона, щоб, як стверджують джерела FT, офіційно запросити про кредитну лінію обсягом $500 млрд на випадок оголошення референдуму про незалежність Альберти. Мовляв, такі кошти мали б фінансово "підстрахувати" нову "вільну Альберту" у перехідний період після здобуття незалежності.
За словами юридичного радника APP Джеффа Рата, з яким спілкувалися журналісти, реакція була обнадійливою:
"США з надзвичайним ентузіазмом налаштовані щодо вільної та незалежної Альберти".
Офіційно у Білому домі та Держдепі США змушені були підтвердити факт таких контактів, проте заперечили будь-які зобов’язання перед сепаратистами, підкресливши, що зустрічі з різними громадськими групами та рухами – звична практика.
В Міністерстві фінансів США також заявили, що нічого не знають про запит на фінансову підтримку і не планують втручатися.
Втім, характер цих перемовин все ж викликає чимало запитань. Нехай формально жодних обіцянок не дано, сам факт діалогу із сепаратистами на високому рівні є тривожним
Трамп мотивує сепаратистів
Під час першого президентського терміну Дональда Трампа Білий дім офіційно не взаємодіяв із сепаратистськими рухами. Втім, риторика самого Трампа нерідко підкидала хмизу у багаття західноканадського невдоволення.
Відомо, що Трамп не раз жартома чи серйозно натякав на приєднання Канади до США як "51-го штату". Такі випади, можливо, сприймалися як ексцентричний гумор президента, але на заході Канади їх почули.
За словами колишнього лідера сепаратистської партії Wexit Пітера Даунінга, саме після того, як Трамп озвучив ідею приєднання Канади до США, дедалі більше західних канадців почали підтримувати їхній рух.
Проте після повернення Дональда Трампа у Білий дім ситуація різко змінилася.
Відносини Вашингтона і Оттави охололи: адміністрація Трампа почала атакувати політику уряду Канади, погрожуючи стовідсотковими митами та втручаючись у справи оборони.
На цьому тлі канадський прем'єр-міністр Марк Карні публічно говорив про "розрив світового порядку", натякаючи на дії Трампа, та закликав Вашингтон поважати суверенітет Канади. Але саме в цей момент у Вашингтоні, за зачиненими дверима, схоже, і відбувалися зустрічі команди Трампа з діячами APP.
Виходить, що MAGA-дипломатія Трампа опосередковано підігрівала сепаратистів: високопосадовці США вислуховували їхні пропозиції і, як мінімум, не відмовляли від подальших кроків, оскільки в медіа з’явилися їхні впевнені коментарі.
Чи можна назвати це прямою підтримкою? Формально – звісно, що ні.
Проте сигнали з Вашингтона явно надихнули APP активізувати свою кампанію.
Цікаво, що лише за тиждень до витоку інформації про секретні зустрічі міністр фінансів США Скотт Бессент в інтерв’ю правому телеканалу Real America’s Voice публічно обговорював перспективи приєднання Альберти до Сполучених Штатів.
Він назвав провінцію "природним партнером США", хвалив "дуже незалежний характер її мешканців" та нагадав чутки про референдум про вихід із Канади.
Бессент також зауважив, що Оттава не дає Альберті прокласти нафтовий трубопровід до Тихого океану і заробляти, натякнувши, що США були б відкриті до активної співпраці без посередників.
Автономія, "розлучення" з Канадою, 51-й штат США...
Варто зазначити, що ідея відокремлення західних провінцій Канади – далеко не нова, але раніше вона залишалася на маргінесі й не мала явної підтримки з-за кордону.
Ще у 1930-х Партія соціального кредиту тодішнього прем’єр-міністра Альберти Вільяма Абергарта висувала гасла про відокремлення через конфлікт з Оттавою щодо контролю над фінансами, але тоді ідея виявилася вкрай непопулярною.
Згодом, вже у 1970-80-х роках, образа Альберти на федеральну політику, зокрема на скандальну Програму енергетики П’єра Трюдо, теж провокувала сепаратистські настрої, та й вони швидко згасли.
Сучасне зростання сепаратизму в Альберті припало вже на кінець 2010-х.
Тобто на період, коли світові ціни на нафту впали, а при владі в Канаді знову опинилися ліберали на чолі з Трюдо-молодшим. В Альберті це викликало відчуття, що Оттава обдирає провінцію податками і заважає розвитку нафтогазового сектора, натомість витрачає її кошти на східні провінції.
Результатом стало відродження старих і поява нових політичних проєктів, що вимагали "справедливості або розлучення".
Найбільш активні рухи пов’язані з Wexit Alberta / Maverick Party та вже згадуваним Alberta Prosperity Project (APP).
Партія Wexit – від комбінації "West + Exit" – з’явилася після національних виборів 2019 року. Колишній поліцейський Пітер Даунінг, обурений переобранням Трюдо, заснував цей рух і став закликати до референдуму про вихід провінції зі складу Канади.
На початку 2020-го прихильники Wexit зареєстрували федеральну партію під назвою Wexit Canada, яку пізніше перейменували на Maverick Party. Однак успіху вона не досягла – на виборах 2021 року отримала менш як 1,3% голосів навіть у тих округах, де висували кандидатів.
Партія проіснувала лише до 2025 року, після чого була розпущена через відсутність електоральних перспектив.
Засновник Wexit Пітер Даунінг тим часом не зупинився і очолив громадську організацію America Fund, яка агітує за входження Альберти до складу США. На початку 2025-го ця група навіть встановила провокаційний білборд на трасі біля містечка Боуден з написом "Хай Альберта стане 51-м штатом Америки!"
Якщо Wexit/Maverick була партією і орієнтувалася на виборчі перегони, то APP став суспільно-політичним рухом, зосередженим на ідеї реального референдуму про суверенітет.
Серед його засновників – кардіохірург Деніс Модрі, відомий як критик локдаунів під час пандемії. У 2023 році APP активно проводила пропагандистські заходи і випустила "Дорожню карту до суверенітету", де виклала свій план дій – від прийняття провінційних законів про власний пенсійний фонд і поліцію і аж до підготовки референдуму про незалежність.
Основна вимога – аби центральна влада надала Альберті особливий статус, аналогічний до статусу Квебеку, або ж провінція залишає Канаду.
Підготовка до референдуму та український фактор
Попри гучність заяв сепаратистів, переважна більшість мешканців Альберти досі не прагнуть розривати зв’язки з Канадою.
За даними опитувань, ідея про незалежність все ще маргінальна, хоча відсоток її підтримки останніми роками зростає. Якщо на початку 2000-х лише близько 10–15% альбертців заявляли про готовність проголосувати за вихід зі складу Канади, то вже станом квітень 2025 року, за даними Innovative Research Group, їх аж 34% (з них 19% абсолютно за і 11% скоріше за).
Свіжіші дані від Ipsos (січень-2026) показали, що близько 28–30% альбертців готові розглянути голосування за незалежність, а це вже рівень Квебеку. Але з урахуванням "стрес-тесту" реальна тверда підтримка – лише 15–16%.
Іншими словами, навіть за найоптимістичнішою соціологією, прихильниками виходу є приблизно третина населення, а песимістичний сценарій малює і зовсім менше п’ятої частини.
Поки APP збирає підписи за референдум, в самій Альберті активізувалися й противники розриву.
Ще у 2025 році виникла ініціатива Alberta Forever Canada, яка організувала контрпетицію проти незалежності провінції. Ця акція здобула значний резонанс: понад 438 тис. мешканців Альберти підписалися під закликом лишитися в Канаді.
Для порівняння, щоб внести питання про референдум до парламенту, APP потрібно зібрати приблизно 177 тисяч підписів (10% виборців провінції) за 120 днів – тобто удвічі менше.
На початку січня 2026 року така петиція була зареєстрована і збір буде проводитися до травня. Зважаючи на соціологію, необхідну кількість голосів для оголошення референдуму вони знайдуть.
Зрозуміло, соціологічні показники – не статичні. Вони можуть змінитися залежно від економічної кон’юнктури, політичних скандалів або зовнішніх впливів.
І саме тут фактор Дональда Трампа може зіграти роль "чорного лебедя". Адже одночасно з оприлюдненням фактів про таємні переговори з APP у США пролунали заяви, які сепаратисти подають як ознаку підтримки їхньої справи з боку впливового союзника – приміром, ті ж самі заяви Бессента.
Подібні сигнали можуть схилити частину виборців до думки: якщо вже самі США за, то, може, справді варто спробувати?
З іншого боку, американське втручання може стати і щепленням проти сепаратизму. Для багатьох поміркованих канадців, навіть тих, хто критикує Оттаву, поява на обрії постаті Дональда Трампа як потенційного "шефа" незалежної Альберти – привід насторожитися.
Особливо негативно до ідеї розколоти державу ставляться громади національних меншин.
В Альберті близько 10% населення мають українське коріння.
Для багатьох українців у Канаді ідея розпаду їхньої другої батьківщини видається глибоко чужою і небезпечною.
Навряд чи ті, чиї діди і прадіди колись тікали від імперського гніту, тепер захочуть руйнувати одну з найблагополучніших федерацій світу власноруч – та ще й на догоду політику, якого пов’язують теплі стосунки з Кремлем.
Тому українська громада Альберти радше дистанціюється від сепаратистських рухів, роблячи акцент на підтримці єдності Канади. Це відображає загальну позицію української діаспори: патріотизм Канади не суперечить патріотизму історичної батьківщини, а навпаки, його доповнює.
Що далі?
Скандал із таємними контактами між адміністрацією Трампа та сепаратистами поставив складні запитання і для Канади, і для США. Чи може зовнішній гравець реально посилити сепаратистські настрої в Альберті? І чи є шанси, що ця провінція насправді колись вийде зі складу Канади?
Попри референдум, який, скоріше за все, відбудеться, все ж ймовірність незалежності є доволі незначною. Більшість канадських оглядачів відверто скептичні.
Дійсно, Трамп може використовувати Альберту як важіль тиску на Оттаву – але це ще не означає, що він насправді зацікавлений у відділенні провінції. Радше Білий дім таким чином шантажує прем'єра Карні, вибиваючи вигідніші умови співпраці (торговельні, оборонні тощо).
Натомість канадські сепаратисти отримали інформаційний привід мобілізувати прихильників.
В їхніх очах Дональд Трамп – авторитетний союзник, який може забезпечити і гроші, і політичне визнання гіпотетичної незалежної Альберти.
Тому APP тепер, вочевидь, намагатиметься прив’язати своє питання до американського фактора. Наприклад, аргументуватиме, що якщо Оттава не домовиться з Трампом щодо нафтових тарифів чи оборони, то Альберта зробить це самостійно як "рівноправний партнер США".
З іншого боку, є вагомі стримуючі чинники, які роблять реальний вихід Альберти малоймовірним.
По-перше, правові бар’єри – після криз у Квебеку канадський Верховний суд у 1998 році чітко постановив, що жодна провінція не має права одноосібно проголосити незалежність – такий крок вимагатиме складної конституційної процедури.
Парламент у 2000 році ухвалив так званий Акт про ясність (Clarity Act), який передбачає, що у разі навіть чіткого волевиявлення на референдумі (формулювання питання і поріг явки визначає федеральний центр) остаточне рішення про можливий розпуск країни має ухвалюватися за домовленістю між федеральним урядом і всіма провінціями.
По-друге, позиція корінних народів – на теренах Альберти є численні території перших націй (індіанських племен), і їхні лідери вже попередили, що оскаржуватимуть у суді будь-які спроби змінити статус провінції без їхньої згоди. Це ще один юридичний вузол, розв’язати який надзвичайно складно.
По-третє, економічні ризики. Хоча Альберта – багатий нафтовий регіон, її фінансова система тісно переплетена із загальноканадською (канадський долар, банки, ринки збуту). Вихід з федерації без домовленостей загрожує гігантськими шоками – від відтоку капіталу і трудової міграції до втрати доступу на канадські та міжнародні ринки за чинними угодами.
Навіть апологети незалежності визнають необхідність колосальних фінансових подушок. Вони обіцяють у разі відокремлення скасувати низку податків (на доходи, викиди, приріст капіталу), але не пояснюють, чим компенсувати бюджетні втрати. Мабуть, саме і йдеться про $500 млрд кредиту в США. Але чи піде колись Америка на такі витрати, особливо зважаючи на політику урізання видатків?
Отже, ймовірність, що Дональд Трамп зможе реалізувати сій сценарій "розколотої Канади", наразі невисока.
Швидше за все, його гра з альбертськими сепаратистами має прагматичну мету – натиснути на Оттаву там, де це вигідно Вашингтону.
Сепаратисти ж у цій грі – розмінна монета. Проте сам факт, що президент США заграє з такою небезпечною ідеєю, є безпрецедентним для канадсько-американських відносин.
Автор: Дмитро Шеренговський,
проректор Українського католицького університету, програмний директор Центру Дністрянського