Шесть преимуществ идеи Мерца, которые помогут Украине в ЕС: объяснение из Брюсселя
Ідея "асоційованого членства" для України, яку запропонував у своєму листі до лідерів ЄС німецький канцлер Фрідріх Мерц, стала темою для гарячої дискусії як в Україні, так і всередині ЄС.
"Європейська правда" вже публікувала пояснення, як має змінитися новий формат, щоби зняти застереження, які лунають в Україні.
Тепер ми надаємо слово європейському експерту та відставному, але впливовому посадовцю, який виступає на захист ініціативи Мерца, хоча і визнає, що окремі її елементи, напевно, потребують зміни.
Це Клаус Велле, колишній генеральний секретар Європейського парламенту, що пропрацював на цій посаді майже 14 років до кінця 2022-го – більше ніж будь-хто в історії ЄС. Нині він очолює академічну раду Мартенс-центру та є радником кількох чинних топпосадовців. Також важливо, що Велле є німцем та походить із ХДС – партії Мерца та, відповідно, керівної партії Німеччини. Він залучений до українських питань і багато разів їздив до Києва у часи повномасштабної війни; ми зустрілися в офісі "ЄвроПравди" під час його чергового візиту.
Клаус Велле, зокрема, утримується від вживання терміну "асоційоване членство", що викликало опір в Україні. Але щодо багатьох інших елементів німецької пропозиції він наполягає, що та є вигідною Україні.
Далі – пряма мова європейського посадовця.
Про головні елементи пропозиції Мерца
Фрідріх Мерц як федеральний канцлер Німеччини дуже зацікавлений якомога більше наблизити Україну до Євросоюзу.
Я працюю у брюссельській "тусовці" вже понад 30 років, і дуже зблизька спостерігав за вступом до ЄС Польщі та інших країн, які приєдналися за ці десятиріччя. Можу з певністю сказати: Мерц запропонував реальні покращення порівняно з минулими розширеннями. Україні запропоновані більші переваги на більш ранньому етапі, ніж мали інші кандидати.
По-перше, Мерц пропонує негайно відкрити всі розділи вступних переговорів – і це саме те, чого хоче Україна.
По-друге, українці будуть присутні на засіданнях Європейської ради, Ради міністрів ЄС, Єврокомісії та Європейського парламенту. Я вірю, що вам це допоможе навіть попри те, що це буде присутність без права голосу – і готовий пояснити, як саме.
По-третє, Мерц пропонує поетапно застосовувати acquis communautaire (право ЄС) щодо України відповідно до прогресу у ваших переговорах про вступ, а це є поступовим приєднанням до Європейського Союзу.
По-четверте, деякі бюджетні програми під безпосереднім управлінням Комісії поступово ставатимуть доступними для України. Так, можна критикувати те, що це не буде поширюватися на сільськогосподарські дотації чи фонд згуртованості ЄС, але програми під управлінням Комісії – це близько 20% бюджету ЄС, і це також чимало.
П’яте – це повне залучення України до зовнішньої та безпекової політики ЄС, включаючи застосування статті 42.7 – свого роду європейського аналога статті 5 НАТО. Стаття 42.7 дозволяє активувати багато програм Євросоюзу, наприклад щодо "військової мобільності", що пришвидшує постачання військового спорядження між країнами. До того ж ми в ЄС зараз обговорюємо, як операціоналізувати статтю 42.7, тож ще будуть новини.
І шосте – це так званий "snap-back" механізм, що дозволить ЄС зробити кроки назад у разі "відкату" реформ в Україні.
Про відсутність права голосу
ЄС вже має практику, коли держави-кандидати отримують статус спостерігача в інституціях ЄС, але досі це було лише після підписання Договору про вступ до ЄС – тобто на період, коли тривала його ратифікація. На цьому етапі країна, яка ось-ось мала стати членом ЄС, також не мала права голосу.
Україні пропонують перейти на цей етап набагато раніше. Впевнений, що більшість країн-кандидатів у минулому були б раді отримати таку пропозицію, яку зробили Україні.
Але "не голосувати" – не означає "не мати впливу".
Участь у зустрічах органів ЄС означає, що ви щодня маєте можливість включати інтереси своєї країни у порядок денний. Ви берете участь у дебатах, відвідуєте комітети і маєте повне право говорити: "щодо питання, яке обговорюєте, є ось такий і такий момент, важливий з точки зору України".
Я 14 років був генсеком Європейського парламенту і можу запевнити: тут вплив отримують ті, хто має вагомі аргументи та хто є переконливим у їх доведенні.
Під час голосування у ЄП один голос майже ніколи не є вирішальним.
Водночас на дебатах один сильний голос може мати величезне значення.
І це буде, якщо ви відправите до Європейського парламенту провідних політиків.
Також я підкреслю, що статус спостерігача вимагає наявності в Європейському парламенті депутатів і від уряду, і від опозиції – адже ми хочемо чути розмаїття голосів з країни. Саме так можна побачити, яким є реальний інтерес України.
Єврокомісар від України, хоч і не матиме сфери відповідальності – теж матиме значення, і ми очікуємо, що Київ надішле когось сильного, з урядовим досвідом – адже ви зацікавлені, щоби вашого представника сприймали на рівних у колегії. Цей комісар матиме свою команду, свій "кабінет", який братиме участь у засіданнях ЄК.
Зрозуміло, що Україна прагне отримати і право голосу. Але включення до інституцій ЄС із правом голосування – юридично неможливе, доки ви не є членом ЄС.
Європарламент (або Комісія, або Рада. – ЄП) самостійно вирішує питання своєї роботи та може запрошувати будь-кого до своїх органів, але право голосу визначене у Договорі про ЄС, і його не можна так просто змінити.
Немає реформ – немає остаточного членства
"Snap-back" механізм проти відкату реформ є важливим елементом. Якщо Київ не втілить необхідні умови – наприклад, у сфері боротьби з корупцією, – то преференції, надані Україні, можуть бути скорочені.
Бо тут постає питання: ви абсолютно прагнете членства в ЄС чи це бажання є відносним?
Поясню, що я маю на увазі.
Якщо ви хочете цього абсолютно, безумовно – то вам доведеться вирішувати дуже болючі питання на шляху до вступу. І для цього вам доведеться йти на дуже болючі заходи, навіть якщо ці реформи створять проблеми для уряду та суперечитимуть інтересам партії. Доведеться робити дійсно важкі та болючі речі – але вони абсолютно необхідні для членства.
Я працював із президентом Європарламенту Єжи Бузеком, колишнім прем’єр-міністром Польщі у 1997–2001 роках. Найважливіші реформи на шляху до ЄС Польща провела саме за уряду Бузека та його заступника Бальцеровича. Це були дуже болючі реформи – наприклад, системи соціального забезпечення.
Партійний союз, який делегував його до уряду (Виборча акція "Солідарність", AWS), на виборах 1997 року отримав абсолютну більшість у Сеймі Польщі. Але до наступних виборів у 2001 році ця сила стала настільки непопулярною в Польщі, що взагалі не змогла потрапити до парламенту, бо реформи, які вони провели, були настільки жорсткими, що люди більше не хотіли бачити їх у політиці (у 2001 році, після цієї поразки, AWS була розпущена. – ЄП).
Сьогодні у Польщі є розуміння, що саме той час був вирішальним для її нинішнього добробуту, і експрем’єра Бузека дуже поважають за те, що він зробив. Але це усвідомлення прийшло пізніше.
Його політика – це те, про що я кажу, питаючи: "чи ви хочете бути в ЄС абсолютно?"
Шлях до членства не є ані легким, ані рівним. Ти маєш йти проти багатьох зацікавлених груп. І якщо ти маєш абсолютну волю – то отримуєш бажаний результат.
Саме це ми зараз бачимо зараз в Чорногорії: у них є абсолютна воля, вони завжди випереджають графік реформ, і саме тому вони там, де є зараз (Чорногорія є єдиним кандидатом, що почала підготовку тексту вступного договору).
Щодо України – я однозначно бачу, що український народ хоче бути в ЄС "абсолютно". Але чи хоче влада? Бо якщо влада не готова йти на жертви і вчиняти ті дії, які можуть призвести до втрати підтримки, – тоді вам буде важко досягти того, чого так сильно хоче народ.
Пропозиція Мерца не є остаточною, Україна має право голосу
Лист Фрідріха Мерца не є готовим рішенням, він навіть не є формальною законодавчою пропозицією. Це заклик до дискусії, і саме ця дискусія зараз відбувається.
Це – внесок у цю дискусію найбільшої економіки ЄС. Держави, яка відчуває себе дуже близькою до України. Берлін шукає конструктивну відповідь на занепокоєння України щодо занадто тривалого процесу вступу.
Тепер, на саміті у червні, лідери ЄС мають обговорити це питання.
Я впевнений, що тут лідери дуже уважно вислухають думку Україна щодо такої пропозиції, і ця думка буде врахована. Наприклад, цілком справедливо буде, якщо ви скажете, що Україну та Молдову не слід розділяти. І я не думаю, що це викличе опір.
Навпаки, нинішня пропозиція скоріше є викликом для Кишинева, оскільки їм потрібно, щоб переваги, запропоновані Україні, були доступні й для Молдови.
Так само я дуже добре уявляю якусь країну Західних Балкан, яка скаже: "Послухайте, ми теж хочемо таку схему".
Чи всі в Європейській раді підтримають цю пропозицію – я не знаю. Але важливо, що Мерц є ініціатором цього, і я вважаю, що він заслуговує на визнання його зусиль, а не лише на критику, оскільки він обстоює надання Україні особливих прав.
Мерц хоче просувати це, оскільки вважає себе близьким другом України.
Звісно, якщо Україна скаже: "Ми цього не хочемо", – то ЄС не буд нав’язувати це Україні. Це – пропозиція, а не примус.
Понад те, на засіданні Європейської ради в червні напевно знайдуться ті, хто буде більш скептичним, хто запитає: "Навіщо нам давати це Україні, краще йти звичайним шляхом".
Навіть у тих ідей (наприклад, відкриття всіх кластерів для України), які раніше вже підтримували 26 країн – тобто всі, крім Угорщини, – зараз немає гарантії підтримки. Може виявитися, що деякі країни легко голосували за Україну, бо знали, що Угорщина все одно це заблокує.
Тепер ви можете зіткнутися з реальністю, що деякі країни не проти трохи відкласти проукраїнські ініціативи.
І саме тому я кажу, що німецький канцлер заслуговує на повагу за ініціативу, яку він висунув, навіть знаючи, що вона може не мати підтримки окремих держав ЄС. І я вважаю, що Мерца не слід бити з обох боків – як з боку цих скептично налаштованих до України держав, так і з боку самої України.
Та я повторюся: Україна має право голосу щодо цієї ініціативи.
Є елементи, щодо яких ви можете мати підстави для заперечень.
І дозвольте поділитися з вами історією з моїх перших років роботи в європейській політиці.
Це було 30 років тому, коли ЄС готувався змінити свої основи і проводив переговори щодо Амстердамського договору. У той час я працював на канцлера Гельмута Коля. Між представниками держав-членів (на той час ЄС складався з 15 держав) точилися жорсткі дебати, але ми зуміли знайти консенсус до саміту і представили нашим лідерам проєкт договору, під яким були готові підписатися усі держави-члени.
Але Гельмут Коль був дуже розлючений тим, що ми це зробили.
Бо він хотів провести дебати на рівні лідерів. Він хотів почути, що скаже кожен інший лідер, щоб відчути, у чому полягає відмінність позиції столицями. Це і є політика. І саме тому іноді лідери висувають пропозицію, яка не є остаточною, – щоб відчути настрій і знайти ідею, яка матиме успіх.
Спілкувався Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"