"Европейская правда" продолжает дискуссию об уровне выполнения Соглашения об ассоциации. Публикация правительственного отчета об успехах в выполнении СА стала объектом критики как со стороны экспертов, так и коллег-министров.

Эксперты критикуют методологию расчетов, доказывая, что настоящие успехи Украины, к сожалению, намного ниже (стоит отметить, что проблемы с выполнением СА признают и в правительственном отчете). Вместе с тем министр иностранных дел Павел Климкин вообще выразил сомнение, корректно ли измерять в цифрах выполнение Украиной своих обязательств.

Редакция приглашает также других экспертов и должностных лиц к дискуссии: возможно ли и нужно ли измерять процент или уровень выполнения Соглашения об ассоциации.

* * * * 

З цікавістю спостерігаю за дискусією, яка розгортається за посередництва "Європейської правди" між міністром Павлом Клімкіним та Офісом віце-прем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Тема: чи вважати відсоток виконаних зобов'язань точним KPI для визначення успішності імплементації Україною Угоди про асоціацію?

Дискусія зачепила болючу тему, що підтверджує швидка реакція на неї ЗМІ, громадських організацій та діячів. Ця тема є важливою для мене особисто ще з часів нідерландського референдуму, під час якого місцеві євроскептики, за підтримки РФ, намагалися зупинити угоду, а українці Нідерландів, разом з вашим покірним слугою, пробували цьому завадити.

Спостерігаючи за масштабом російської пропаганди і концентрацією зусиль різноманітних кремлівських агентів впливу, я зрозумів: Угода про асоціацію з ЄС є однією з найважливіших перепон для втілення Кремлем своїх планів щодо України.

З того часу не втомлююсь підкреслювати важливість вчасного виконання угоди і недостатній її пріоритет на порядку денному українських владних інституції.

Угода про асоціацію – це зброя проти російської агресії, яка набагато потужніша за будь-які "джавеліни".

За потужністю цю угоду можна порівняти хіба що з ядерною зброєю або членством в НАТО. Чому? Причин багато, але виділю одну. Угода, за умови належного виконання, позбавляє Україну залежності від російської економіки. Це наша економічна незалежність від Москви, яку на сьогодні ми ще не здобули.

В цьому контексті безвізовий режим, хоч і є важливим, але має суттєво менший вплив на розвиток України. Крім того, має значення незворотність змін. Коли європейські споживачі звикнуть до українських товарів, ЄС тричі подумає, перш ніж зупиняти угоду. Безвіз же ЄС може зупинити в будь-який момент і абсолютно безболісно для себе.

Якщо безвіз з ЄС – це зручність, яку легко оцінити пересічному громадянину і на якій, відповідно, дуже просто будувати виборчі кампанії, то Угода про асоціацію має трохи іншу природу.

Міністр Клімкін у свої статті наводить власне розуміння мети впровадження Угоди про асоціацію: "На мій погляд, для того, щоб жити так, як живуть у Європейському Союзі, за його правилами і стандартами. Тому й критерієм оцінки прогресу мають бути конкретні зміни на краще в житті України, нашого суспільства, бізнесу й кожного громадянина".

З одного боку, цю логіку можна зрозуміти: відсотки мало що скажуть пересічним українцям, окрім того, що їхній низький рівень буде давати зайву підставу для критики. За відсотки не купиш хліба чи бензину. В кишеню їх не покладеш. Отже, важко заперечувати тези, наведені паном міністром. 

Втім, можна спробувати зрозуміти, наскільки ці тези відповідають меті Угоди і наскільки вони можуть бути використані для визначення прогресу у виконанні Угоди про асоціацію. Необхідність у визначенні темпів виконання голова українського МЗС наразі не ставить під сумнів.

Отже, питання №1: чи було метою Угоди про асоціацію досягнення того рівня життя, який є в ЄС?

Можу обережно припустити, що ні. Угода про асоціацію не мала такої мети. Зокрема, тому, що навіть всередині ЄС рівень життя у різних країнах (порівняйте Словаччину і Нідерланди) дуже відрізняється, і це при тому, що вони мають членство, а не асоціацію.

Угода про асоціацію містить в собі цілий ряд аспектів, від безпекових до наукових, але найважливішим вважається аспект економічний, саме йому присвячена більша частина тексту. Економічна частина угоди визначає вимоги, що їх має виконати Україна, для того щоб отримати більше можливостей продавати свої товари в ЄС.

Не секрет, що сьогодні найбільшим торговельним партнером України лишається РФ. Це означає, що Росія досі потенційно може впливати на нашу економіку: припинивши купувати українські товари, РФ може завдати значних збитків українським підприємствам та економіці України загалом.

Від цього нас рятує Угода про асоціацію, дозволяючи продавати наші товари не у ворожу Росію, а в дружній ЄС, в якому не використовують подібні практики.

Якщо трохи спростити ситуацію: коли ми виконаємо економічну частину Угоди успішно, ті наші товари, які раніше продавались в Росію, будуть продаватися в ЄС. Можливо, за трохи вищими цінами. Що дасть трохи більше прибутків підприємцям і трохи більше грошей в держбюджет.

Як це вплине на пересічного громадянина? Та практично ніяк. Деяке зростання прибутків підприємств і доходів до бюджету теж не призведе до радикальних змін у житті українських громадян і напевне не дозволить жити "як в ЄС".

То чи варто використовувати відгуки громадян для оцінки успішності виконання Угоди? Відповідь "ні" видається мені очевидною.

Щоб перейти до другого питання, припустимо, що на перше ми все ж відповіли ствердно. В цьому буде менше лицемірства, якщо давати відповідь з огляду на дуже далеку перспективу.

Питання №2: чи можна використати запропоноване міністром визначення мети угоди для вимірювання її прогресу?

Звернімося до усталених практик визначення показників ефективності виконання проектів. Їх є багато, але одним з найпопулярніших є SMART. Його знає керівництво без перебільшення усіх великих іноземних корпорацій.

Що таке SMART? Це абревіатура, яка означає, що індикатори ефективності виконання мають бути: 

1) Specifiс, тобто конкретні; 

2) Measurable, тобто їх можна виміряти; 

3) Attainable, тобто досяжні; 

4) Relevant, тобто доречні;

5) Time-bound, тобто прив'язані до часу.

Які б не були сухі й далекі від повсякденного життя відсоткові показники, що їх використовує нині урядовий офіс з євроатлантичної інтеграції, але вони відповідають усім цим критеріям. І відповідно їх можна використовувати, щоб керувати проектом виконання Угоди.

Чи можна сказати те саме про "конкретні зміни на краще в житті України, нашого суспільства, бізнесу й кожного громадянина", які пропонує використати в якості індикаторів міністр Клімкін?

Теоретично так. Тобто можна взяти такі показники, як середню заробітну платню, або кількість правопорушень, або навіть індикатор легкості ведення бізнесу, чи ту ж купівельну спроможність населення.

Але як за цими показниками дійти висновку щодо успішності виконання Угоди? А ніяк.

Просто не всі угоди однакові. Є ті, на яких легше робити політичний капітал серед широких мас, як, наприклад, безвіз. А є й ті, які більше цінуються у хоча й вужчих, але тим не менш впливових та обізнаних колах. І саме такою є Угода про асоціацію.

Так, якщо ми хочемо, щоб народ України обирав здібних виконавців для цієї угоди, ми маємо його зацікавити. Показати конкретні зрозумілі переваги. Мовою комерції – "продати" цю угоду виборцям. І це дуже важлива тема, головний біль для піарників.

Але було б великою помилкою змішувати питання контролю за виконанням угоди та питання її маркетингу.

Наприкінці подам дві тези зі статті Павла Клімкіна. Ту, яка сподобалась найменше, і ту, яка сподобалась найбільше.

Найгіршою, на мою думку, є наступна теза: "От минулого року ми отримали безвіз, то скільки це додає відсотків виконання Угоди? Один, десять чи двадцять? Навіть якщо один, то чи не важить він більше, ніж решта 99?"

Її важко сприймати інакше, як введення в оману. Експертне середовище досить довго працювало над тим, щоб розділити в громадській свідомості питання безвізу і Угоди. Бо ці питання дійсно жодним чином не пов'язані: безвіз не є частиною Угоди про асоціацію, а відповідно, не додає жодного відсотка до її виконання.

Найбільш конструктивними з усього тексту є для мене ось ці слова міністра Клімкіна: "Ну гаразд, 41% запланованих завдань начебто виконано. А наскільки вони важливіші від тих 59%, що не виконані? І що цей 41% означає на практиці?"

Це можна використати на практиці як вагові коефіцієнти. Які допомогли б врахувати більшу важливість окремих положень угоди при оцінці її виконання. Також конструктивною можна вважати рекомендацію про практичні приклади, які б дозволяли краще зрозуміти наведені відсотки. 

Ця дискусія має передвиборчий післясмак. Це не добре і не погано. З наближенням виборів подібні дискусії будуть траплятись частіше. І це важливо. Щоб перемогти популізм, ми мусимо навчитись розповідати про все те хороше, що ми робимо, тим, хто приймає рішення на виборчій дільниці. І розповідати так, щоб вони розуміли важливість змін.

Але ще важливіше – не піти легшим шляхом, не влаштувати змагання популізмів. Важливо утриматись від спокуси розбещувати суспільну свідомість, бо на наступний день після виборів саме громадянське суспільство стане або вірним союзником, або капризним дитям нової влади.

Початково опубліковано на Facebook, використане за згодою автора, редагування ЄвроПравди

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора