Не охотьтесь на Венгрию: ответ посла об обысках, эмоциях и "гражданской войне"

Понедельник, 7 декабря 2020, 16:45 — , посол Венгрии в Украине

"Європейська правда" детально висвітлювала останні резонансні події в угорсько-українських відносинах. Ми не завжди підтримували різкі рішення української сторони і часом прямо критикували тих, хто діяв, не зважаючи на наслідки (читайте статтю "Як дії СБУ на Закарпатті створили проблеми для України").

Втім, на черговому витку Будапешт, на нашу думку, перейшов межу допустимого. Стаття Сергія Сидоренка "ЛГБТ-війна" Віктора Орбана, яка описувала цю ситуацію, очікувано не сподобалася багатьом представникам Угорщини.

Посол Угорщини в Україні Іштван Ійдярто скористався правом на відповідь – яку ми з готовністю публікуємо.

* * * * *

Перш за все, хотів би зазначити, що я є постійним читачем "Європейської правди" і з особливим зацікавленням спостерігаю за роботою Сергія Сидоренка, який пише, не ухиляючись навіть від чутливих тем, маючи широку базу знань, як у нас кажуть, – "автор з хорошим пером". Однак у його останній статті, на мій погляд, використовуючи часто повторюваний термін автора, він також перетнув "червону лінію".

Тому, виходячи на небезпечне для дипломата поле проти досвідченого медіапрофесіонала, вдаюся до дискусії з ним.

Розглянемо пункт за пунктом його твердження.

По-перше, дуже шкодую, якщо Будапешт, як він виразився, своїми останніми діями позбувся багатьох своїх українських друзів.

Однак, з огляду на публікації, реакції політиків, різні блоги в Україні за останні два тижні, все ще залишилися друзі, яким я дякую за підтримку. І особливо шкодую, якщо угорсько-український діалог при цьому постраждав. Було б великою проблемою, якби він припинився, тож з неприємними почуттями пам’ятаємо про цей період.

По-друге, як би не був у цьому впевнений автор, Угорщина не доводила світу, що зацікавлена у штучній дестабілізації Закарпаття.

Тому що вона не мала і не має таких цілей, таких дій. У кого вони могли бути, я не знаю.

Але це твердження ранить, а кров залишається на снігу...

По-третє, і я це вже багато разів говорив, Угорщина не втручалася у внутрішні справи України.

Так, українська політика це бачить інакше. Але пан Сидоренко цю притягнуту за вуха тезу подає у новому світлі. Це цікаво, але, на жаль, не відповідає дійсності. Нижче поясню, чому.

Але це не найбільша проблема, яку я бачу.

Ту так звану "червону лінію" автор перетнув не цими твердженнями, а тим, що, на мій превеликий жаль, він почав сповідувати те сприйняття, яке у певних колах у світі стало майже нормою: що з Віктором Орбаном та з Угорщиною ведеться "війна", не діалог, не дискусія, і цю війну потрібно виграти за будь-яку ціну.

В цій "війні" зброя – це слова і твердження, потрібно їх лише вміло використовувати. І будь-яка зброя – тобто будь-які твердження – дозволені. Важливою є лише перемога.

Не буду перераховувати усі характеристики, які щодо угорської сторони наведені у статті. На жаль, вони нам знайомі з українських публікацій, блогів як мінімум останніх двох років. В них бракує поваги, хоча до цього усі чутливі.

Мабуть, не є новим навіть те, що ідеологічні дискусії, які відбуваються у світі і які, до речі, є дуже суттєвими, автор майстерно пов’язує з угорсько-українськими дискусіями: таким чином – знову – можна уникнути того, щоби йшлося про їхній справжній зміст. Відтак стає зрозумілим безнадійне становище Угорщини і її відчайдушні реакції.

Бо, за твердженням автора, Угорщину (і Віктора Орбана) ніхто не любить.

На Угорщину можна полювати, як на вовків.

На думку автора, як я її розумію, Угорщина винна в тому:

- що озброєні агенти СБУ провели обшуки на локаціях, які мають стосунок до керівника закарпатської угорської партії, звісно, оскільки вона "зацікавлена у штучній дестабілізації Закарпаття". "They had it coming" – сказав би хтось англійською (ред.: варіант перекладу українською – "вони на це заслужили").

Абсурдна думка.

Особливо у світлі того факту, що сама "Європейська правда" неодноразово критикувала процес, за допомогою якого влада роками намагалася криміналізувати відносини між угорською меншиною та Угорщиною, підтримку Угорщини мешканцям Закарпаття. Кульмінацією якого стала ця остання демонстрація сили.

- що Угорщина дозволила, ба більше – сприяла тому, щоб закарпатська угорська спільнота серйозно злякалась особи в формі, яка від імені існуючої організації погрожує помстою.

На думку автора, це фейк (хай він виявиться правим!). На щастя, правоохоронні органи України розпочали слідчі дії у цій справі, прокоментували це і високопосадовці (дуже дякуємо!).

Звичайно, угорці Закарпаття – гіперчутливі, однак було б добре, якби таких погроз не було на порталах новин, не було б сайту "Миротворець", і якби погрози підриву бомб не зіпсували угорське свято 20 серпня цього року. І якби не було інших погроз.

- що втручається у внутрішні справи України, але не втручається у внутрішні справи Румунії під час виборів.

Оскільки здається, що автор до завершення редагування тексту не мав доступу до сайту Демократичної спілки угорців Румунії, де серед матеріалів кампанії присутня пресконференція Петера Сійярто і голови партії Гунора Келемена (якому, напевно, пам’ятаєте, також необґрунтовано заборонили в’їзд в Україну), а також повідомлення від Віктора Орбана, цитую відповідну частину: "...прошу усіх трансільванських угорців піти в цю неділю на вибори і підтримати угорську єдність і підтримати список кандидатів RMDSZ!"

Так, у Румунії це не проблема. В цьому багато спільної праці, спільного порозуміння і поваги – що зараз це є можливим.

Але – лише на мою думку – автор перетнув "червону лінію" не цим специфічним і трохи абсурдним переліком. Він це бачить так, і його читачі через нього також так бачать.

А так званою справою Саєра: з обговоренням – цитую автора – "брюссельської гомосексуальної оргії" (так просто!), фактів, які з явно політичних мотивів було роздмухано до скандалу, подібно до багатьох світових ЗМІ.

Нікого не бентежить те, що багато пунктів цієї справи досі не з’ясовані.

"Нарешті вполюємо людину Орбана" – цій спокусі важко встояти.

Але пов’язати цю історію з останніми подіями в угорсько-українських відносинах – це вже виходить за межі бурхливих дискусій щодо ідеологічних, політичних прав та прав меншин. Це питання доброго смаку та етики.

Я рішуче відкидаю цю спекуляцію – і як цивілізована людина, і як дипломат.

І востаннє, Угорщина має кілька цілей в Україні: розвивати добросусідські, політичні, транскордонні та економічні відносини, а також відносини між людьми, і так, гарантування Україною прав угорців, які проживають на Закарпатті, згідно з раніше прийнятим українським законодавством, двосторонніми та міжнародними договорами.

Це те, чого ми хочемо.

Емоції бувають з обох боків, і не малі. Я розумію емоції пана Сидоренка, і, сподіваюся, він розуміє емоції іншої сторони, навіть якщо вони іноді переповнюються. Часто небезпідставно.

Я дуже сподіваюся, що ніхто не прагне створити ситуацію громадянської війни на Закарпатті.

Але я також сподіваюся, що і "полювання на Угорщину" колись закінчиться. В тому числі і тут, в Україні.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua