Самоуспокоение Зеленского: что не так с "нормандскими" инициативами Банковой

Вторник, 30 марта 2021, 12:00 — , "Центр новых решений"
Фото пресслужби президента України
Робоча поїздка Володимира Зеленського до Донецької області, 11 лютого 2021 року

Різка ескалація ситуації на Донбасі, що призвела до загибелі чотирьох українських захисників під Шумами, не стала прикрою випадковістю.

Попри зусилля "комунікаторів" Банкової, вона є ознакою подальшого просідання режиму тиші і мирного процесу. Симптоматичним стало і визнання з боку керівника офісу президента про снайперську війну на Донбасі, що свідчить про активні дії росіян з деморалізації наших військ.

Читайте также
Все о новом плане Ермака: что предлагают в "Нормандии" для обновления Минских соглашений

Це загострення лягає в алгоритм дій, який напередодні позначився "зливом" у російську пресу позицій Німеччини, Франції, України та Росії, а також "листом Козака". Москва йде на підвищення ставок, спрямовуючи переговорний процес до мінімальної точки, а ескалацію – до максимально чутливого порогу для Зеленського.

Документи, які Козак "злив" у ЗМІ, додатково підтверджують, які цілі послідовно просуває Кремль.

Це – делегітимізація Нормандського формату, переписування партитури під Тристоронню контактну групу як першу скрипку, просування своєї логіки мирного врегулювання на основі прямого діалогу між Києвом та Донецьком/Луганськом, пріоритетність виконання Україною політичних вимог і безапеляційне втручання в роботу українського парламенту. Нічого нового і добре відома всім позиція. 

Важливішим є те, що ці документи дають розуміння, яка саме позиція склала основу нещодавньої публічної відмови Єрмака прийняти умови Козака про переформатування Нормандського формату.

Тут однозначно варто відзначити позитив.

Нарешті після двох років зволікань Банкова визнала правильність переговорної позиції попередньої влади, яка полягала в необхідності розробки "дорожньої карти" виконання "Мінська".

Її розробка якраз має бути виконана у розвиток рішення Берлінського саміту "нормандської четвірки" 2016 року. Тому обґрунтованою вимогою України є необхідність затвердження її підписами лідерів.

Позитивними є зрушення і в плані кордону, в тому числі апелювання до всіх трьох Мінських документів.

Показовою є й спроба відновити пріоритетність принципу "спершу безпека", намагаючись виправити прорахунки Паризького саміту 2019 року. Прикро, що дрейфування до такої позиції відбулося лише після двох років тиску суспільства, ігнорування експертних попереджень та цілої низки прикрих помилок, які поступово вели до нинішньої безвиході.

Наразі ми бачимо закріплення кардинальної відмінності позицій України та Росії і відсутність будь-яких перспектив для зближення підходів.

Сторони досягли точки, де поступливість вимагатиме серйозної зміни ситуації. Це є підставою для стурбованості, оскільки значно зростають шанси провокування Росією нового витка контрольованої ескалації. 

Додати значущості намірам Росії мали й останні спільні заяви з Китаєм. Москва знову робить ставку на шантаж, небезпідставно розраховуючи, що Європа воліє всіма можливими способами уникнути нового витка конфронтації.

Це, як показує практика, супроводжується активним лобіюванням у Брюсселі необхідності врахування "інтересів" Росії та застереженнями від подальшого провокування Москви.

І на цьому тлі неоднозначним є звернення до французького президента з ініціативою "умовити" Росію на нову зустріч на найвищому рівні. Не лише Німеччина, але й Франція входить в активну виборчу фазу, яка має завершитися президентськими виборами у травні 2022 року.

За цих умов Еммануель Макрон навряд чи воліє виставляти на загальний огляд пробуксовування зусиль французького посередництва та вкотре "дратувати" виборця російським питанням, хіба що він матиме серйозні гарантії його успішності та додаткових електоральних балів. 

Насторожує також самозаспокоєння, яке нині панує на Банковій на тлі агресивності Кремля.

Глава нашої держави правильно декларує на словах необхідність термінових консультацій у Нормандському форматі.

Проте на практиці, на жаль, вже втрачені перші дні для невідкладних контактів із лідерами по обидва боки Атлантики, яких варто було б поінформувати про українські оцінки поведінки російських переговірників та ймовірні сценарії на найближче майбутнє. Як ніколи на часі задіяння переговорів у тристоронньому форматі Київ – Берлін – Париж на різних рівнях.

Треба також враховувати накладання електоральних кампаній у Німеччині та Франції на український цикл. Завершення виборів у наших партнерів позначиться фактично стартом активної виборчої фази в Україні. Банкова мала б дати собі чесну відповідь, що на такому фоні не варто розраховувати ані на саміт, ані на оновлення Мінських домовленостей.

Це потребує переформатування комунікаційної стратегії. За нинішніх умов буде непросто "продавати" суспільству фактично неіснуючий режим тиші ще протягом двох-трьох років.

Маючи примарні шанси на швидку перемогу на донбаському треку, варто орієнтуватися на гру в довгу. Через це команда Зеленського мала б зосередитися на кроках, які б зміцнювали позиції України в переговорному процесі, в тому числі через посилення національної стійкості, а не далі розбалансовували систему державного управління.

У цьому ключі варто зосередитися на реалізації реформ. Це те, що зробить нас ближчими до вільного світу та сприятиме поглибленню партнерських і союзницьких відносин. 

І наостанок, хоча ми побачили у "злитих" документах суттєве виправлення підходів українських переговірників – і щодо кордону, і щодо дорожньої карти, і щодо принципу "спершу безпека", однак досі залишається без відповіді одне питання.

Йдеться про управління територіями в процесі їх деокупації. На жаль, ідея про розгортання посиленої міжнародної присутності поки далі розмов так і не пішла.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua