Аграрні перемовини – не просто одна з ключових, а напевно, найскладніша частина підготовки України до вступу в ЄС.

І не в останню чергу – через численні стереотипи, якими керуються європейські фермери, а через них – і уряди країн Євросоюзу щодо української "аграрки".

Уявлення, що відразу після вступу України в Євросоюз дешева українська агропродукція неодмінно знищить європейське фермерство і одночасно – забере собі більшу частину аграрних субсидій ЄС, стали настільки поширеними, що вже сприймаються як щось самоочевидне.

Черговий приклад такого мислення – аналітичний звіт, підготовлений Фондом Стефана Баторія (Польща), ключові висновки якого публікувала "ЄвроПравда".

Саме тому важливо нагадати деякі нюанси, які не були враховані польськими дослідниками. Ці аргументи мають стати у пригоді й українським переговірникам, адже вже зараз зрозуміло, що

ці стереотипи є значною перешкодою для нашого руху до членства в ЄС.

Перш за все, маємо усвідомити, що сільське господарство і продовольчий сектор України до повномасштабної агресії РФ, під час активних бойових дій та в повоєнну фазу реконструкції – це принципово різні агросвіти.

Майже всі порівняльні (природні й людські ресурси) і конкурентні (ефект масштабу) переваги сільського господарства, про які зазвичай згадують фермери ЄС, як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин вже не відіграватимуть ключової ролі.

Тому неконкурентні преференції (прямі виплати з бюджету ЄС, субсидії з фондів та ін.) європейським фермерам матимуть ще більшу вагу.

Землі сільськогосподарського призначення зазнали значних руйнувань. Крім 20% окупованих територій, Росія продовжує мінувати прифронтові райони.

За даними Держстату, площі посівів зернобобових і технічних культур скоротилися за роки повномасштабної війни на 45%.

Через менше внесення поживних речовин і агрохімікатів на гектар посівів падає урожайність основних культур. Дається взнаки зміна клімату, оскільки майже 70% території Україна – це зона ризикованого землеробства.

Перспективи також не райдужні через руйнування Каховського водосховища та інших водних споруд, обміління річок, озер та ставків. Наша країна ще до війни належала до найменш водозабезпечених держав Європейського континенту.

Серйозною загрозою для аграріїв стали нездетоновані боєприпаси посеред полів, хімічне забруднення ґрунтів, знищені полезахисні смуги та численні фортифікаційні споруди на лінії бойового зіткнення.

Засоби сільськогосподарського виробництва через військові ризики зрівнялися в ціні, а за деякими товарними позиціями навіть перевищують ціни для європейських фермерів (з урахуванням компенсації).

За даними Держстату, з 2022 року ціни на мінеральні добрива зросли в 1,7 раза, нафтопродукти – в 1,6, засоби захисту рослин – в 1,5 раза. 

Загалом витрати на виробництво сільгосппродукції (товарів, послуг для галузі) підвищилися в 1,4 раза.

Дешева робоча сила як конкурентна перевага – також в минулому.

У 2021 році офіційно кількість найманих працівників на аграрних підприємствах становила 446,8 тис. осіб, або 7,1% від загального підсумку в економіці. За майже чотири роки війни тисячі працівників сільського господарства мобілізовані, багато з них повернуться додому інвалідами й потребуватимуть психологічної та фізичної реабілітації.

За даними Всеукраїнської аграрної ради, у 2025 році дефіцит кадрів всіх спеціальностей у сільському господарстві становить майже мільйон осіб. Жінки, як це вже було після Другої світової війни, частково замінять чоловіків, але ринок робочої сили на селі залишатиметься хронічно дефіцитним. Розглядається можливість залучення трудових іммігрантів.

Як наслідок, середня заробітна плата в сільському, лісовому і рибному господарстві у вересні 2025 року дорівнювала 25 727 грн, або 97% від рівня всієї економіки, і зросла порівняно з 2021 роком у 2,5 раза.

І це не кінець: експерти прогнозують подальше підвищення вже до кінця цього року, адже компанії ведуть активну боротьбу за кваліфікованих співробітників.

Урожай раздора: можно ли найти компромисс в аграрном споре Украины и Польши

Дешева сировина з України для переробних підприємств та корми для тваринництва держав Євросоюзу.

У середньому за 2015–2021 роки експорт української продукції рослинного походження дорівнював 55,2%, а імпорт більш ніж удвічі менше – 21,6%. Натомість готової харчової продукції експортовано лише 15,5%, а її імпорт склав 57,9%. Незважаючи на преференційні умови торгівлі (2022 рік – 5 місяців 2025 року), цей несприятливий розрив для аграрного розвитку України майже не змінився.

В разі консервації несправедливого поділу праці й нееквівалентних відносин аграрного бізнесу в ланцюгах створення доданої вартості українці житимуть ще бідніше, але вже в новому статусі – громадян Євросоюзу.

Однак є стриманий оптимізм, що цього не станеться. Урядовці запевняють, що Україна вже пройшла критичну межу неповернення до винятково сировинної економіки й опанувала модель продовольчого розвитку.

Як бачимо, після завершення війни та вступу України до ЄС вітчизняні агровиробники вже втратять істотні переваги перед європейськими колегами. Натомість потребуватимуть значних інвестицій для фізичного відновлення виробничої й логістичної інфраструктури, дотримання європейських стандартів якості й безпечності харчових продуктів, матимуть гірші умови кредитування тощо. І цілком можливо – буде обмежено доступ до субсидій ЄС, тобто в найліпшому разі матимуть у перехідний період до 20% від рівня ЄС.

Як вже багато говорили, вирішити це питання з дотриманням засад ринкової економіки неможливо без реформи системи аграрного субсидування ЄС.

В інтересах України – розділення таких субсидій.

Тобто – відокремлення аграрного сектора як виду бізнесу від соціальних виплат мікрофермам (з річним обсягом виробництва менше 2 тис. євро, яких у ЄС понад 3 млн).

Очевидно, що для останніх сільське господарство не є основним видом діяльності. По суті, членам таких натуральних домогосподарств доцільно запропонувати "безумовний базовий дохід" за сам факт постійного проживання в сільській місцевості.

І це не перебільшення. За даними останнього перепису Євростату, у 2020 році 126 тис. ферм взагалі не мали земельної ділянки, отримуючи при цьому агросубсидії та інші виплати з фондів.

Попри такі особливості, від початку заснування Спільної аграрної політики (САП) у 1957 році ЄС переріс із нетто-імпортера до глобального лідера-експортера агропродовольчої продукції.

Одночасно Євросоюз продовжує скеровувати фермерам майже 50% свого бюджету. У середньому кожен громадянин ЄС платить 25 центів щодня за аграрну політику з її прямими субсидіями і антиринковими заходами, щоб сприяти наявності здорової, безпечної їжі, підтримувати природні ландшафти і зберігати незайманими сільські райони.

Таким чином, європейським фермерам, що тримаються на плаву лише завдяки щедрим субсидіям й іншим неконкурентним преференціям, потрібно боятися не експансії української продукції, а неминучої "шокової терапії" у разі радикального перегляду механізмів САП ЄС.

Натомість Україна мусить нарешті позбутися комплексу експортно залежної недореформованої рентно-сировинної економіки з дешевою робочою силою.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів