Прагнення президента США Дональда Трампа до створення нової американської імперії свідчить про те, що у 2026 році стійкість НАТО може зазнати найсерйознішого випробування.

Лише за останні кілька тижнів адміністрація Трампа захопила й вивезла з Венесуели Ніколаса Мадуро та пригрозила анексувати Гренландію силою. Цей міжнародний авантюризм перетворив неоколоніальну "доктрину Донро" — грубо спотворену версію доктрини Монро, яка проголошує домінування США у Західній півкулі, — на смертельно небезпечну реальність.

Односторонні дії Трампа посилили геополітичну та економічну невизначеність, і європейські лідери, а насамперед прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, мають вибудувати рішучий захист НАТО та збільшити колективний тиск на Сполучені Штати.

За відсутності такого тиску окрилений Трамп може захопити Гренландію чи будь-яку іншу територію або ресурси, які він забажає, незалежно від наслідків для Альянсу та світової економіки.

Роль Стармера у захисті Європи від нападок Трампа є ключовою.

Серед лідерів країн НАТО з найбільш ефективними військовими спроможностями він є найближчим до Трампа, тим більше — президент США має особливу симпатію до Великої Британії.

А зважаючи на значну парламентську більшість Лейбористської партії, можна також сказати, що Стармер наразі є найсильнішим серед лідерів європейських країн.

Для порівняння: позиції та вплив президента Франції Емманюеля Макрона ослаблені "підвішеним" парламентом, а канцлер Німеччини Фрідріх Мерц очолює коаліційний уряд у країні з обмеженим військовим потенціалом і економікою, що стагнує.

Крім того, Велика Британія відіграла історичну роль у створенні НАТО та має глибокі історичні зв’язки з Венесуелою (британські найманці підтримували Венесуельську війну за незалежність у ХІХ столітті). Відтак Стармер має імператив відстоювати економічну та політичну стабільність у Венесуелі, а також захищати НАТО і Гренландію, територію союзника по НАТО Данії, від інтриг Білого дому.

Ставки високі. Трамп і його оточення, зокрема заступник керівника апарату Білого дому Стівен Міллер, неодноразово погрожували Данії та чітко дали зрозуміти, що "доктрина Донро" стосується будь-якого "зовнішнього впливу", навіть з боку союзників по НАТО.

Щоб протистояти такій браваді, Стармер має бути значно наполегливішим у своїх публічних і приватних розмовах із Трампом.

Стримана, "адвокатська" манера, якої він зазвичай дотримується незалежно від гостроти питання, навряд чи дасть результат.

Світ уважно стежить за тим, чи зможуть Велика Британія та інші члени НАТО дати відсіч погрозам адміністрації Трампа щодо Гренландії. Стармер та інші лідери НАТО мають це усвідомити й діяти більш помітно, мобілізуючи республіканців у Конгресі, серед яких багато хто є давніми прихильниками Альянсу, на свій бік.

Обнадіює те, що п’ятеро республіканців проголосували разом із демократами в Сенаті США за резолюцію щодо воєнних повноважень, яка обмежувала б можливості Трампа вести війну у Венесуелі. І хоча цей законопроєкт не мав шансів бути ухваленим, Трамп тепер знає, що

односторонні дії проти союзника по НАТО можуть спричинити розкол у Республіканській партії.

Якщо США не досягнуть бодай певної стабільності у зовнішній політиці, світ увійде в період протистояння великих держав із потенційно катастрофічними наслідками.

Російський лідер Владімір Путін може відчути вседозволеність і наважитися не лише захопити понад 20% території України, а й поширити свою сферу впливу на балтійські держави — члени НАТО (Естонію, Латвію та Литву). Тим самим поставивши під загрозу безпеку Європи на багато років уперед.

Це зовсім не фантастичний сценарій. Під час першого терміну Трампа Путін пропонував йому Венесуелу в обмін на повну свободу дій в Україні.

Зі свого боку, така політика матиме наслідки і в інших частинах світу. Зокрема, голова КНР Сі Цзіньпін зможе атакувати Тайвань і чинити тиск на союзників США, таких як Японія та Філіппіни.

Щоб запобігти цій геополітичній кризі, Стармер та інші європейські лідери мають зміцнити норми НАТО та наголосити на важливості Альянсу вже зараз, доки вони ще мають шанс вплинути на Трампа.

Одним зі способів справити сильне враження на Трампа, який обожнює королівські атрибути, могла б стати публічна зустріч і тепле привітання між британським королем Чарльзом III та данським королем Фредеріком X.

Такий саміт продемонстрував би Трампу, що зазіхання на Гренландію може мати соціальні наслідки — збереження прихильності короля Чарльза III може бути достатнім стимулом для президента США, чиї рішення значною мірою диктуються его та зовнішніми ефектами.

Ніщо з цього не буде простим. Стармер і його європейські союзники мають підготуватися до складного шляху, адже захист НАТО від його найпотужнішого члена вимагатиме поєднання сили та хитрості.

Проте альтернатив цьому вже немає. Нещодавно Трамп заявив, що його влада не обмежена законами й договорами, лише його "власною мораллю".

Цього має бути достатньо, щоб спонукати Європу діяти вже зараз із Великою Британією на чолі — до того, як вона зіткнеться з черговим імпульсивним рішенням.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника