Жордан Барделла з "Національного об’єднання" став головним фаворитом президентських перегонів у Франції, що мають пройти наступного року. Тим самим поставивши Європейський Союз перед перспективою появи в Єлисейському палаці ультраправого євроскептика.

Ілюстрація нинішньої політичної та економічної ситуації у Франції – після двох років без затвердженого бюджету уряд тепер проштовхнув його без парламентського голосування.

Цей черговий поворот у політичній і фіскальній драмі Франції, а також відсутність негайної негативної реакції ринків показують, наскільки особливе місце Франція займає у Європі. 

Больше не друзья Путина, но это не точно. Что связывает партию Ле Пен с Кремлем

Коли проєктували Європейську валютну систему, домінуючою силою в європейській макроекономічній політиці був німецький Бундесбанк. Його заміна Європейським центральним банком докорінно змінила розподіл монетарної влади, дозволивши Франції користуватися "німецькими" відсотковими ставками, водночас отримуючи вигоду від того, що ЄЦБ фактично підстраховує французьку фіскальну щедрість.

Лише під час боргової кризи єврозони 2010–2012 років роль ЄЦБ як ефективного фіскального запобіжника була остаточно закріплена, коли його тодішній президент Маріо Драгі зробив знамениту обіцянку задіяти "все, що буде потрібно", аби врятувати євро. Тим самим він затвердив центральний банк як кредитора останньої інстанції.

Щоб виправити конструктивну ваду валютного союзу, що складається з фіскально суверенних держав, підтримку ЄЦБ суверенних облігацій країн-членів було поставлено в залежність від бюджетної консолідації відповідно до Маастрихтського договору, який обмежує річний бюджетний дефіцит 3% ВВП, а державний борг — 60%.

Але поки південні країни єврозони були змушені проводити заходи жорсткої економії, Франція такої долі уникла.

Європейська комісія, відповідальна за дотримання фіскальних правил блоку, послідовно ставилася до Франції поблажливо, попри її хронічні порушення, значною мірою з політичних міркувань.

Як наріжний камінь валютного союзу, а отже, і ширшої європейської економічної системи, Франція фактично була недоторканна, що дозволяло їй нарощувати дефіцити й борг без істотного зростання вартості запозичень.

Ніде ця реальність не проявилася так чітко, як у результаті щорічних бюджетних дебатів у Франції.

Попри порушення обіцянки не використовувати декретні повноваження для ухвалення бюджету без схвалення парламенту, уряд прем’єр-міністра Себастьєна Лекорню пережив два вотуми недовіри після того, як Соціалістична партія утрималася від голосування за відставку уряду в обмін на певні поступки щодо видатків.

Маневр Лекорню ще більше зменшує й без того невеликі шанси на бодай помірне скорочення бюджетного дефіциту. А цей дефіцит у Франції, за прогнозами, у 2026 році досягне 5,4% ВВП. 

Проте не варто чекати, що Франція отримає покарання за ці дії. Європейська комісія навряд чи наполягатиме на дотриманні Францією фіскальних правил ЄС, ринки облігацій не бачать значного ризику в тому, що політична турбулентність може завадити ЄЦБ втрутитися за потреби.

Це допомагає пояснити, чому французькі суверенні облігації зросли в ціні після проштовхування бюджету.

Проте більшої кризи Франція уникла – ще один урядовий колапс міг би спонукати президента Емманюеля Макрона реалізувати свою погрозу вкотре розпустити парламент, що лише поглибило б політичну невизначеність.

Втім, незабаром така логіка вже не працюватиме. 

Уже за рік Франція буде в розпалі президентської кампанії.

Якщо апеляційний суд не скасує рішення, що забороняє лідерці "Нацоб'єднання" Марін Ле Пен балотуватися, кандидатом на заміну стане її 30-річний соратник Жордан Барделла.

При цьому останні соціологічні опитування показують, що Барделла з великим відривом перемагає всіх імовірних суперників.

Окрім молодості, він більш електорально привабливий за Ле Пен, адже не обтяжений токсичними асоціаціями, пов’язаними з цим прізвищем.

Якщо йому вдасться уникнути помилок і зберегти статус фаворита, політичні дебати у Франції та по всій Європі дедалі більше зосереджуватимуться на одному ключовому питанні: чи призведе перемога Барделла до нової кризи єврозони і чи поставить вона під загрозу сам європейський проєкт?

Відповідь залежить меншою мірою від програмних позицій Барделла, ніж від особливого статусу Франції в межах ЄС.

Опинившись у Єлисейському палаці, Барделла мав би всі стимули користуватися цими структурними перевагами, а не кидати їм виклик. Його інтерв’ю The Economist у листопаді минулого року, в якому він закликав ЄЦБ купувати французькі державні облігації, безумовно, свідчить саме про це.

Водночас президентство Барделла не було б позбавлене ризиків. Його нещодавня книжка Ce que veulent les Français ("Чого хочуть французи") містить звичні для жанру елементи, зокрема розповідь про складне дитинство в бідному паризькому передмісті Сен-Дені, де його виховувала мати-одиначка – італійська іммігрантка.

Але вона також дає певне уявлення про те, як він може підходити до економічної політики.

Мабуть, найпоказовішим є рефрен, що завершує кожен розділ, у якому Барделла змальовує повсякденні труднощі французів з різних соціальних прошарків і пропонує способи підвищення рівня життя: реіндустріалізація під керівництвом протекціоністської держави, скорочення бюрократичних перепон і зменшення марнотратних державних витрат.

Натомість ключові тези курсу "Нацоб'єднання", такі як обмеження імміграції та вимога асиміляції іммігрантів у французьку громадянську культуру, були ним порівняно менш акцентовані, можливо, з метою розширити електоральну базу.

Проте протекціоністські амбіції Барделла обмежуватимуться інституційними рамками ЄС.

Оскільки держави-члени фактично делегували зовнішню торговельну політику Європейській комісії, єдиним способом для Франції запровадити відвертий протекціонізм у стилі Дональда Трампа був би вихід із блоку.

За відсутності "Фрекзиту" Барделла, ймовірніше за все, працюватиме в межах чинних механізмів ЄС, тим більше – вони вже зараз грають на користь Франції.

Одним із таких механізмів є зростаюче використання боргових інструментів на рівні ЄС для фінансування інвестицій у європейську оборонну промисловість, зумовлене потребою зменшити залежність від Сполучених Штатів.

Значна частка нещодавнього кредиту ЄС Україні на 90 млрд євро ($107 млрд) буде спрямована на закупівлю військової техніки у європейських виробників. Як держава-член ЄС із найбільшою та найбільш диверсифікованою оборонною промисловістю, Франція має всі шанси стати одним із головних бенефіціарів цих та наступних ініціатив із переозброєння.

Зрештою, послання Барделла французьким виборцям – це радше заспокоєння, ніж розрив.

Його риторика змальовує його як кмітливого опортуніста, який прагне скористатися наявними перевагами системи, а не як палія, налаштованого зруйнувати ЄС.

Проте проблема полягає в тому, що сама система наразі є дуже крихкою. А тому, який би шлях не обрав Барделла, тривожна невизначеність, схоже, неминуча.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника