"Россия распадется – не 'если', а 'когда'. Но механизм компенсаций за агрессию появится еще до того"

Четверг, 3 августа 2023, 14:37 — , Европейская правда

Ім’я Маргарити Сокоренко невідоме широкому загалу, але у сфері захисту прав людини і у питаннях, дотичних до судових процесів за участю України у Страсбурзі, її знають буквально усі.

Маргарита багато років працює у Мін'юсті – в юридичній команді, що готує позови проти Росії в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), а також комунікує з Судом щодо справ, де громадяни висувають звинувачення на адресу самої України.

Від 2021 року вона стала уповноваженим України з питань ЄСПЛ і є агентом на ключових процесах проти РФ у Страсбурзі.

Слухання за одним із них, щодо Криму, призначені на осінь

Ми поговорили про справи та перемоги України; про те, як змусити РФ заплатити все те, що присудить ЄСПЛ (і у Мін'юсту тут є бачення), а також про те, які звинувачення лунають проти України. А історія про справу щодо домашнього насильства, якою вона поділилася, навряд чи лишить вас байдужими.

Ми радимо переглянути цю розмову саме у відеоверсії.

Утім, для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували також стислий текстовий виклад розмови.

"Перший етап ми виграли. Компенсація буде на третьому етапі"

– У листопаді призначене слухання у ЄСПЛ за нашим позовом проти Росії щодо Криму. Утім, Росія плює на цей суд і на міжнародне право. То чого ж ми там чекаємо?

– Справді, Росія наплювала на міжнародне право і на міжнародні інституції, на Європейський суд справ людини. Але річ у тім, що Рада Європи і ЄСПЛ не наплювали на Росію – вони продовжують розглядати справи проти неї. У тому числі міждержавні позови.

Ця справа, нагадаю, стосується порушень прав людини у Криму та Севастополі з 2014 року, від початку окупації півострова.

Ми вже виграли перший етап, щодо прийнятності справи, тепер починається розгляд по суті. Тож 8 листопада Україна усно представить для суддів свою позицію.

– А Росія там буде?

– Російська Федерація відмовляється брати участь у розгляді, але ЄСПЛ створив алгоритм розгляду без її участі. Утім, конкретно у цій справі щодо Криму позиція Росії буде представлена.

Це цікава історія.

Ще два роки тому ЄСПЛ розробив графік, за яким ми повинні були до 28 лютого 2022 року подати першу частину позиції України. І ось 24 лютого починається повномасштабне вторгнення. На цьому тлі Суд не дуже очікував, що ми зможемо щось подати, коли Київ перебував під обстрілами і загрозою окупації.

Але ми підготували позицію, 28 лютого направили її у Страсбург електронною системою ЄСПЛ. А потім з цікавістю дізналися, що і Росія 28 лютого теж направила їм свою письмову позицію для розгляду кримської справи по суті.

Зараз Суд вже передав нам позицію РФ: там все зводиться до того, що ніяких порушень немає. А ми тепер поїдемо до Страсбурга, щоби презентувати нашу позицію суддям ще й на усних слуханнях.

– Яка наша мета у цьому процесі, чого ми прагнемо? Просто довести, що Росія – порушник міжнародного права?

– Але це вже багато! І це вже важливо. Процес у ЄСПЛ складається, умовно, з трьох етапів.

Перший етап – прийнятність. Його ми вже виграли, і ця перемога здійснила важливе завдання – закріпила дату окупації Криму, 27 лютого 2014 року. Це було важливо, бо ця перемога юридично знищила версію Російської Федерації про те, ніби у Криму "відбулося народне волевиявлення" і Крим "підтримав приєднання". Тепер Європейським судом доведено, що на той час півострів вже був окупований, перебував під ефективним контролем РФ.

Зараз другий етап – розгляд справи по суті.

На ньому наша основна мета – показати, що з моменту окупації Росія запровадила адміністративну практику порушень прав людини на Кримському півострові. В першу чергу порушення спрямовані проти тієї частини населення, яка не підтримує захоплення Криму. Хоча попри репресії люди все одно висловлювали свою незгоду. Ми пам’ятаємо, наприклад, про заборонені мітинги українців і кримських татар, за які їх притягали до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Я впевнена, що другий етап ми також виграємо. І тоді буде третій етап – так звана "справедлива сатисфакція", тобто призначення фінансового відшкодування. На тому етапі буде визначена сума компенсації у скарзі України.

А крім того, це рішення допоможе пересічним українцям, які раніше подали скарги та індивідуальні позови у ЄСПЛ. Завдяки міждержавній справі Суд вже не матиме потреби встановлювати юридичні факти окупації та системних порушень прав людини з боку РФ.

"Їхати в Гаагу точно не доведеться"

– Давайте відверто: Росія не платитиме за рішенням ЄСПЛ. Як її змусити?

– Повністю погоджуюсь, Росія не заплатить з власної волі. Ми у Мін'юсті теж виходимо з цього.

Є свіжі докази цього навіть з періоду, коли Москва ще співпрацювала з Радою Європи. Росія програла кілька міждержавних позовів Грузії і ЄСПЛ вже призначив справедливу сатисфакцію.

Тоді РФ не відмовлялася виконувати це рішення в принципі, а натомість вигадувала безліч підстав, чому не може його виконати саме в той момент; додавала якісь умови, за яких вона заплатить. А Грузія "велася" на це і щоразу погоджувалась.

Результат – Грузія цих грошей так і не отримала.

Тому ми відразу вирішили, що діємо інакше. Гроші будуть стягуватися з Росії через міжнародний компенсаційний механізм, над створенням якого працює команда Міністерства юстиції. І ми вже маємо колосальний прогрес. Зокрема, у червні Рада Європи вже призначила виконавчого директора Міжнародного реєстру збитків від збройної агресії Російської Федерації.

– До речі, як українці зможуть отримати компенсацію через ці механізми? Припустимо, російський обстріл зруйнував мій будинок чи автомобіль. Можливо отримати виплати коштом РФ?

– Так. В першу чергу це робиться для громадян, які потерпіли від збройної агресії.

Зараз вже напрацьовується технічне рішення, що саме і куди мають подавати такі громадяни, щоби отримати компенсацію.

Коли система буде готова, буде окрема комунікація про це – що і як саме треба робити.

В Гаагу для цього точно не треба буде їхати:) Умовно кажучи, це буде форма, яку треба заповнити і додати до неї підтверджувальні документи. Важливо підкреслити: будь-які документи, якими ви можете підтвердити те, що заявляєте. Ми свідомо вирішили не фіксувати обов’язковий перелік, щоби дати гнучкість.

Зокрема, не обов'язково мати судове рішення про те, що за знищення майна відповідальна РФ – хоча є громадяни, які звертаються до національних судів і отримують таке рішення, юридично фіксуючи, що вони є потерпілими від агресії РФ. Але якщо воно є – додавайте і його.

Наступним кроком спеціальна комісія розглядатиме ці заявки, щоб їх погодити і призначити відповідну компенсацію коштом РФ.

Та підкреслю: ми в Мін'юсті націлені на те, щоб цей механізм був максимально простим для громадян.

– А якщо Росія припинить існувати, розпадеться на шматки? Як гарантувати, що Україна все одно отримає компенсацію за збитки, завдані під час агресії? Адже ніхто не хотітиме брати на себе багатомільярдні борги.

– Саме для цього створюється компенсаційний механізм.

Очевидно, що Росія добровільно не виконуватиме рішення про виплати.

А якщо вона розпадеться – точніше, коли вона розпадеться, – то правонаступник також не хотітиме виконувати його добровільно. І навіть знайдуть аргументи, чому вони "не можуть це зробити". Але цей механізм не потребуватиме доброї волі.

А крім того, я сподіваюся, що компенсаційний механізм запрацює набагато раніше, ніж розпадеться Російська Федерація.

"Такий швидкий розгляд – це фантастика"

– У 2021 році, ще за попереднього уповноваженого України з питань ЄСПЛ Івана Ліщини, Мін'юст подав до цього Суду дуже креативний позов про політичні вбивства. Що з ним?

– Так, це був революційний позов. Ця ідея тоді здавалась абсолютно вибуховою для світової юридичної спільноти.

Ми, як держава Україна, звинуватили Росію в тому, що вона проводить системну практику політичних вбивств своїх опонентів за кордоном і в самій Росії. До скарги України після цього доєдналися Республіка Польща і Литва, які також висувають Росії такі звинувачення.

Ця справа лишається у провадженні. Вона дійсно дуже цікава і революційна для Європейського суду.

Але наразі Суд визначив пріоритетними інші – справу по Криму і справу по Східній Україні, до якої потім доєднали нашу скаргу щодо наслідків повномасштабного вторгнення.

– А Росія взагалі в курсі, що саме проти неї розслідують у ЄСПЛ?

– Росія відразу після того, як її вигнали з Ради Європи (а це сталося 16 березня 2022 року), заявила, що вона не братиме участі у будь-якому розгляді у ЄСПЛ.

Вони, зокрема, перестали реагувати на будь-які листи ЄСПЛ та Комітету міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням рішень Суду.

Але попри постійні заяви Росії про те, що вона з березня не комунікує зі Страсбургом, це виявилось неправдою, тому що 1 чи 2 квітня 2022 року вони надіслали свій пакет документів у позові "Росія проти України" (цей позов Росія вже програла. – ЄП). А от після цього вони справді перестали будь-що направляти до Суду.

Однак я впевнена, що читати документи Суду вони не припинили. Бо Суд і далі направляє їм все. Є спеціальний захищений сайт обміну документами між Судом і кожною державою, Росія має до нього доступ, і є розумні підстави вважати (та й Суд сам натякав на це в ухвалі у справі "Росія проти України"), що РФ дуже добре у процесі.

– Підглядає у шпаринку?

– Та шпаринка дуже велика, у них є можливість усе бачити.

– Повернуся до наших позовів. Що відбувається зі справою про порушення прав людини під час повномасштабного вторгнення РФ?

– Цю скаргу України Суд приєднав до великої справи "Україна та Нідерланди проти Росії", за якою ми вже маємо вигране рішення щодо прийнятності.

Це дуже спростило процедуру розгляду позову про повномасштабне вторгнення.

– Тобто ми виграли перший етап розгляду, не проходячи його?

– По суті, так. А восени ми маємо подати позицію по суті позову "Україна та Нідерланди проти Росії", в якому і йдеться також про наслідки повномасштабного вторгнення. Тобто ми лише рік тому подали міждержавний позов, а вже переходимо до його розгляду по суті!

Такий швидкий розгляд настільки складних справ – це фантастика, і я не перебільшую.

"Виявилося, що в Україні суди виправдовували домашнє насильство"

– Україна час від часу теж припускається порушень прав людини. Є рішення ЄСПЛ проти нашої держави, а за статистикою Україна – серед аутсайдерів за кількістю справ на розгляді у Страсбурзі. Якою є реальна ситуація зараз, якщо відкинути ті справи, які стосуються війни?

– Якби не війна, ми б не були аутсайдером.

Зараз проти нас у реєстрі Суду – понад 11 тисяч індивідуальних позовів. З них 8,5 тисяч – справи, пов'язані з агресією РФ від 2014 року. І є розумна підстава вважати, що значна частина з цих 8,5 тисяч – це скарги, подані російськими тролями.

Був стрибок кількості справ, здається, у 2018 році, і це один із непрямих доказів цього.

Я пам'ятаю, як наша команда тоді постійно запитувала у Суду статистичні дані, скільки є індивідуальних позовів проти України, пов'язаних з агресією, і Суд постійно давав у відповіді 4-5 тисяч, а потім різко – 8,5 тисяч.

Нащо Росія це робила? Бо це був елемент, який вона використовувала, щоб підірвати імідж України. Щоби створити для України імідж держави, проти якої найбільше скаржаться до ЄСПЛ.

Адже без справ, що стосуються агресії, ми маємо до трьох тисяч індивідуальних позовів, цілком середній показник.

– Є якісь рішення ЄСПЛ проти України останнього часу, які привернули особливу увагу?

– Мене і як фахівця, і як представника держави цікавлять передусім такі рішення, які вибиваються з цих системних комплексних порушень, які ЄСПЛ постійно констатує.

Виділю два особливо яскравих, які показують, наскільки нам ще треба реформувати нашу правову систему.

У перші справі восени минулого року Суд констатував порушення статті 8 Конвенції – право на повагу до приватного життя. Причина скарги – те, що лікарі розголосили інформацію щодо заявниці, у якої діагностували ВІЛ.

Медики не маючи згоди хворої, повідомили цей діагноз її рідним і працедавцю.

Річ у тім, що вона була військовою і тест на ВІЛ здала, коли проходила планове медичне обстеження, а результатом стало звільнення цієї особи з військової служби.

Європейський суд тоді сказав, що, можливо, і були законні підстави передавати дані у військову частину, адже метою обстеження була відповідність роботі. Але все одно, передача таких даних у нас не чітко врегульована у законодавстві. Тому через недосконалість законів Україна отримала порушення.

Інша справа стосується домашнього насильства.

Загалом в України небагато справ щодо домашнього насильства; перше рішення проти України за цією темою було винесене у 2020 році, і відтоді маємо ще кілька.

Так от, минулого року Суд розглядав справу, де не тільки підтвердив факт жорстокого поводження із заявницею, але також відзначив у рішенні, що в Україні навіть суди виправдовували домашнє насильство!

Історія була така: жінка довела у національних органах, що вона тривалий час піддавалася домашньому насильству, і звернулася проти кривдника з цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди. Суд першої інстанції присудив їй доволі невелику компенсацію, 5 тисяч гривень.

Це рішення було оскаржене.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення, підтвердив факт побиття, але додав, що він "враховує, що сама потерпіла сторона своїми діями часто провокувала відповідача", тобто кривдника.

І через це ще й зменшив суму компенсації з 5 тисяч до 2 тисяч гривень.

Європейський суд на це відреагував доволі жорстко, і я вважаю, що заслужено. Тобто тепер Україна має виплатити заявниці значну компенсацію за те, що у нас суди виправдовують жорстке поводження.

Також ЄСПЛ навів статистику, яка змушує замислитися. Дослідження, проведене у 2018 році в Україні, встановило, що у нас 10% суддів та 12% працівників правоохоронних органів виправдовують застосування домашнього насильства. А 39% працівників органів кримінальної юстиції вважають, що це – питання внутрішніх сімейних відносин, які не потребують додаткових механізмів захисту.

Це для мене дуже такий показовий приклад, що нам іще багато треба працювати і реформувати не тільки законодавство, а й змінювати розуміння питання домашнього насильства у тих правоохоронців, які мають його розслідувати. Бо ця проблема не вирішиться, якщо держава толерує жорстоке поводження у сім’ї.

Розмовляв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",

відео Володимира Олійника

 
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.