Нідерланди та асоціація: що затвердять в четвер у Брюсселі

Четвер, 15 грудня 2016, 15:15 — Тарас Качка, для Європейської правди
фото news.meta.ua

Брюссель повниться чутками та новинами щодо рішення ЄС, яке дозволить розблокувати ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною. Ми чуємо досить багато жорстких заяв з боку прем’єр-міністра Марка Рютте, критику цих заяв з боку уряду Польщі і прихильних до України євродепутатів.

Активна дискусія створює атмосферу якогось стратегічного рішення, яке буде ухвалене на саміті ЄС, що істотно вплине на відносини між Україною та ЄС. А тому варто ще раз зважено поглянути, про що йдеться.

Вихідна точка нинішньої дискусії – стан, в якому перебуває Угода про асоціацію. Її повністю ратифікували Україна, інституції ЄС, 27 держав-членів ЄС і навіть 28-й член – Нідерланди... Але вже по завершенні ратифікації тут відбувся референдум, на якому більшість голосів тих, хто прийшов на референдум, було віддано проти закону про ратифікацію.

Проблема з невизначеністю

Після 6 квітня, дати референдуму в Нідерландах, ЄС та Україна намагалися відреагувати на ситуацію та проаналізувати її під різними кутами зору. Усі зацікавлені особи визнали нинішній стан нераціональним. Та ще й таким, що не має раціонального вирішення.

Чому?

Тому що так і не стало зрозуміло, яке конкретне положення в Угоді викликає занепокоєння Нідерландів.

Уся критика Угоди стосувалася того, чого там і так немає.

Тому важко знайти раціональне рішення.

До того ж, факт нератифікації угоди такого типу однією з держав-членів ЄС відкриває скриньку Пандори в праві ЄС. Дискусії про можливі юридичні наслідки такого рішення велися лише в академічній сфері і лише як можливі гіпотетичні сценарії.

Утім, це – не перша нераціональна розмова щодо Угоди. Вже багато років і в різних форматах вона триває з Росією. Хоч це і зовсім інша історія.

Проблема форми

Отже, період рефлексії завершився 1 листопада, коли прем’єр-міністр Нідерландів мав подати своє рішення до парламенту. До останнього Марк Рютте мав намір запропонувати рішення про відмову від ратифікації.

Це найлегший крок.

В такому разі уряд країни зняв би для себе проблему, але водночас – створив би проблему для парламенту, для ЄС, для інших держав-членів і, звісно ж, для України. І завдяки активній позиції усіх цих суб’єктів вдалося переконати Рютте, що це хоча й найлегше, але найгірше рішення.

Українські дипломати можуть розповісти, скільки зусиль було докладено до цього.

Отже, зрештою, 1 листопада нідерландські прем’єр та глава МЗС направили до парламенту спільний лист, де чітко зазначили, що в національних інтересах Нідерландів і спільних інтересах ЄС – завершити ратифікацію угоди.

Хоча це складне рішення, і шлях до завершення буде непростим.

В цьому листі вони зазначили, що завершити ратифікацію необхідно з урахуванням результатів референдуму, та  запропонували юридичну форму такого врахування – Рішення голів держав і урядів під час засідання Європейської ради. Це – офіційна назва типу рішення. Як "резолюція парламенту" чи "постанова Кабінету міністрів".

У праві ЄС такі рішення відносять до атипових джерел права. Хоча в практиці ЄС дана форма застосовується не вперше.

Таке рішення приймалося, до прикладу, у 1992 році, коли Договір про ЄС не отримав підтримки на референдумі в Данії. Або свіжіший приклад – цього року, ще до референдуму про Brexit, коли було зафіксовано результати домовленостей про умови членства Британії в ЄС. По суті, йдеться про рішення, які виходять за межі компетенції Європейської ради як інституції ЄС, але стосуються всього Європейського Союзу і потребують спільного рішення держав-членів.

Зазвичай так вирішують політично чутливі питання.

Такі, як у ситуації з Нідерландами і асоціацією.

Тобто вибір формату рішення є зрозумілим.

Проблема суті

Отже, що пропонується зафіксувати в рішенні?

Прем’єр-міністр Рютте визначив п'ять пунктів:

1) угода не пов'язана з членством України в ЄС;
2) угода не містить положень про свободу руху осіб (що передбачає право на працевлаштування та проживання);
3) угода не містить положень про спільну оборону України та ЄС;
4) угода не надає Україні доступу до структурних фондів ЄС;
5) боротьба з корупцією є одним із найважливіших елементів співпраці з Україною.

Відверто кажучи, для України немає проблем з цим погодитись.

Боротьба з корупцією справді є одним із наріжних елементів співпраці з ЄС. Це засвідчив досвід виконання плану щодо візової лібералізації.

ЄС надає багато фінансової підтримки Україні. В Угоді цьому присвячено цілий Розділ IV. Але ми ніколи не вимагали і не домовлялись про доступ саме до структурних фондів.

В угоді немає і не може бути положень про спільну безпеку і оборону хоча би тому, що її немає в ЄС (на відміну від НАТО). Натомість в Угоді є положення про співпрацю в сфері безпеки (статті 7, 10–13 Угоди)

Угода не дає українським громадянами права вільно жити і працювати в ЄС на таких умовах, як це мають, наприклад, громадяни Польщі в інших державах-членах ЄС. Але водночас – і це ні в кого не викликає сумніву – Угода має положення і щодо руху осіб (стаття 19), і щодо недискримінації українських громадян, які легально працюють в державах-членах ЄС (стаття 17), і щодо непогіршення і заохочення покращення доступу українців до ринків праці в ЄС (стаття 18). Приклад відкриття для українців ринку праці в Польщі є показовим.

Зрештою, Угода не містить положень про перспективу вступу України до ЄС.

Натомість ми маємо низку абзаців преамбули (з третього по шостий), в яких Україна визнається європейською країною, що має спільні з ЄС цінності, і що ідея інтеграції з ЄС має широку підтримку в українському суспільстві і що ЄС визнає європейські прагнення України.

Очевидно, що консенсусу щодо вступу України в ЄС справді немає, але Угода дає всі можливості для початку переговорів про вступ у разі, якщо такий консенсусу одного дня буде знайдений.

Тому і з цим занепокоєнням Нідерландів також не виникає проблем.

У разі, якщо рішення голів держав-членів ЄС із таким змістом дозволить завершити ратифікацію Угоди, його треба негайно приймати.

Та тут на сцені з’являються кілька але.

Проблема процедури

По-перше, рішення голів держав-членів ЄС – лише перший крок в завершенні ратифікації.

У разі його схвалення прем’єр подасть до парламенту проект рішення про завершення ратифікації. Спершу законопроект має бути підтриманий Державною Радою Нідерландів. Далі треба підтримати його у нижній палаті парламенту, та ще й встигнути до виборів (призначені на 15 березня 2017 року). І третій крок – голосування в Сенаті, який на вибори наразі не йде. На всіх цих стадіях існує ризик негативного голосування.

(від редакції: за даними нідерланських ЗМІ, вже після 24 лютого парламент не зможе проводити засідання через початок кампанії)

Саме тому Рютте намагається зробити вигляд, що це рішення аж таке негативне для України, і робить такі різкі заяви.

По-друге, усі, кому не мила Угода про асоціацію, і насамперед уся армія російських тролів (з посадами чи без), вже коментують і будуть ще більш завзято коментувати це рішення як таке, що нівелює зміст угоди.

І їм байдуже, що це не так.

Тому варто пам’ятати усе наведене вище і не забувати, що рішення голів держав-членів насправді не змінює ані слова в тексті Угоди і жодним чином не звужує нашу співпрацю з ЄС.

По-третє, в прагненні зробити рішення голів держав-членів таким же негативним, як і результати референдуму, Нідерланди запропонували не лише підтвердити, що Угода не пов’язана з питанням членства України в ЄС, але і закріпити, що ЄС не має жодних зобов’язань щодо членства України в майбутньому. І це насправді чутливий елемент, оскільки може вплинути на подальшу дискусію щодо нових членів ЄС.

І саме це є предметом найпалкіших дискусій.

Та яким би не був цей пункт рішення голів держав-членів ЄС, він насправді є лише цеглинкою в розмові щодо майбутнього ЄС. Так само, як і Brexit.

Ми вже бачили такий карамболь на початку 1990-х. У 1992 році було укладено угоду про Європейську економічну зону. Ми знаємо, що зараз це об'єднання держав-членів ЄС і трьох країн – Норвегії, Ісландії і Ліхтенштейну. Але від початку Норвегія не мала бути членом ЄЕЗ, бо мала намір вступити в ЄС. Але ця ідея не отримала підтримки на національному референдумі. Так само Швейцарія не стала членом ЄЕЗ через результат національного референдуму. Натомість від самого початку переговорів членами ЄЕЗ мали стати Швеція, Фінляндія і Австрія. Але вони вступили до ЄС, що стало можливим через розпад СРСР, який вимагав нейтралітету цих держав після Другої світової війни.

Головна мораль цього – усі зазначені держави (навіть Швейцарія) живуть в єдиному регуляторному полі, яке визначається правом ЄС.

Членство в ЄС є важливим, але не єдиним елементом інтеграції в Європі.

Саме на цей досвід сподівається Британія, яка має вийти з ЄС, але не може вижити без інтеграції з європейськими ринками. І саме такий сценарій закладає Угода про асоціацію між Україною і ЄС.

Тому навіть прагнення Нідерландів замирити антиЄСівські настрої через такі формулювання в рішенні голів держав та урядів не повинні нас лякати.

Треба пам'ятати, що Угода про асоціацію досі (хоча мені невідомо, чому) є найкращою зброєю з протидії Росії.

Росія не протидіяла угоді ЄС з Грузію (щоправда, заздалегідь окупувавши частину її території), і не бачить жодних проблем в співіснуванні угоди з ЄС і СНД для Молдови. Ми лише здогадуємося, чому, але Росія як вогню боїться набрання чинності українською Угодою про асоціацію з ЄС.

Тому нам потрібне і рішення голів держав-членів ЄС, і подальше успішне завершення ратифікації.

Для того, аби Угода набрала чинності і ми почали спільно говорити про майбутнє Європи. І нам буде що сказати в загальноєвропейській дискусії.

Автор: Тарас Качка,

заступник виконавчого директора Міжнародного фонду "Відродження",
член переговорних команд щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у 2007-2011 роках

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua