Соціалістична драма Франції: шанс зупинити путінського кандидата

Середа, 1 лютого 2017, 14:30 — , для Європейської правди
Фото rtl.fr

Драма Соціалістичної партії Франції, яка розгорталася останніми роками, цієї неділі досягла однієї з кульмінаційних точок.

У другому турі праймеріз лівих сил недавній прем’єр-міністр Мануель Вальс, що полишив свою посаду трохи більше місяця тому, аби поставити все на карту вельми гіпотетичного президентства, з тріском програв номінацію представникові лівого крила, "фрондеру" Бенуа Амону: 41% голосів проти 59%.

Про відсутність шансів у соціалістів пробитися до другого туру президентських виборів говорилося не один місяць поспіль. Втім, як підсумував логіку Вальса один з його співробітників, "Альтернативою було залишатися помічником капітана на "Титаніку", дозволити Олланду довести корабель до катастрофи і потонути разом з ним... Вибір був – боротися чи загинути. Доцільніше було боротися".

Щоб самому стати на капітанський мостик, Вальсу довелося, як це охарактеризували однопартійці, встромити ножа в спину Олланду.

Прем’єр у листопаді чинив просто шалений тиск на президента, щоб той не висував свою кандидатуру, і досягнув свого: 1 грудня Олланд оголосив, що не буде балотуватися, а вже 5 грудня Вальс виставив власну кандидатуру і одразу ж подав у відставку з поста прем’єр-міністра.

Однак відчайдушна ставка Вальса не зіграла. Імідж зрадника наклався на образ авторитарного політика та на сумніви в ідеологічній чистоті: в уряді Вальс не лише провадив проліберальну економічну політику, а й нетипово для соціаліста наголошував на питаннях безпеки та загрозах ісламістського тероризму.

Серйозна програма поступового економічного реформування також не припала до смаку виборцям, а от ексцентричні ідеї Бенуа Амона спрацювали.

Амона найчастіше порівнюють з лідером британських лейбористів – Джеремі Корбіном, а також з радикальними лівими Півдня Європи – Іспанії, Італії, Греції. Це один із найяскравіших представників лівого крила Соціалістичної партії, яке у 2014 році фактично перейшло у внутрішню опозицію до команди Олланда-Вальса.

Бенуа Амон. Фото з Facebook політика 

Його програма – ідеологічно витримана, але підкреслено непрактична: націлена більше на ідейне очищення Соціалістичної партії, ніж на реальну боротьбу за посаду президента.

В політичній сфері Амон заявляє про необхідність прийняття нової Конституції і заснування Шостої республіки, де значно більше влади буде в руках парламенту і значно менше – у президента.

В економічній площині він став відомий як прихильник поступового введення безумовного доходу для всіх французів, скорочення робочого тижня з 35 до 32 годин та впровадження оподаткування роботів.

Ще однією "фішкою" Амона є увага до екології – у його програмі можна знайти фінансування екологічної політики з ПДВ, відмову від дизельного пального та закриття частини атомних станцій. В соціальній сфері він, зокрема, підтримує легалізацію марихуани та активної евтаназії.

Попри вражаючий успіх на праймеріз, така політика Амона ближча за своїм духом не мейнстріму Соціалістичної партії, а радикальним лівим партіям.

Тому в переможній промові він в першу чергу звернувся до лідера "зелених" Янніка Жадо, лідера ліворадикалів Жана-Люка Меланшона  та лідера комуністів П’єра Лорана: "З понеділка (…) я запропоную їм створити разом когерентну і стабільну урядову більшість заради соціального, екологічного та демократичного прогресу".

Такий заклик має логіку: адже всі ці кандидати, і в першу чергу Меланшон, грають на одному полі та відтягують голоси одне в одного. Однак чи вдасться Амону створити ліворадикальну коаліцію? Наразі Меланшон не виказує до неї жодної цікавості, адже його особистий рейтинг вдвічі вищий (14% проти 7% у Амона), Жадо вагається, і лише комуністи, які попередньо підтримували Меланшона, висловили готовність до зустрічі.

В самій же Соціалістичній партії назріває розкол. Двоє депутатів, Крістоф Кареш від Парижа та Жиль Саварі з Жиронди, днями опублікували колонку, де відстоювали своє право на утримання від підтримки Амона як кандидата в президенти:

"Ми соціалісти і залишатимемось соціалістами. Але ми не можемо заперечувати очевидного: в результаті цих праймеріз, які нічого не вирішили, ми зіткнулися з безпрецедентною проблемою сумління. Як просувати президентський проект, що задуманий як антитеза до діяльності чинного президента, яку ми підтримували і досягненнями якої пишаємося?".

Після зустрічі правого крила Соціалістичної партії у вівторок 31 січня кількість підписантів цієї колонки вже зросла до 20.

Отже, складається ситуація, коли політика чинного уряду не отримує підтримки на праймеріз, а переможець стикається з публічним опором значної частини партії та звертається з коаліційними пропозиціями до конкурентів.

Криза Соціалістичної партії очевидна, однак чи означає це, що на французів очікує другий тур у стилі "правий і ще правіший"?

Попри те, що праворадикальна популістка Марін Ле Пен ("Національний фронт") та правий консерватор Франсуа Фійон ("Республіканці") продовжують очолювати рейтинги (25% і 22% відповідно), дві тенденції можуть порушити це, здавалося б, неминуче рівняння.

Першою є стрімке зростання незалежного кандидата Еммануеля Макрона.

Колишній протеже Олланда і заклятий колега Вальса, він покинув урядовий "Титанік" задовго до того, як на горизонті з’явилися перші айсберги, заснувавши власний політичний рух "Вперед!" (En Marhe!), а з 16 листопада розпочав активну кампанію ліволіберального і підкреслено проєвропейського спрямування. Почавши з 12% підтримки цієї осені, в грудні він досягнув 17%, а в січні – вже 19-21%, замкнувши трійку гіпотетичних лідерів першого туру і відстаючи від Фійона лише на 1%.

Потрохи з ексцентричного аутсайдера Макрон перетворюється на серйозного суперника, і кампанії Ле Пен і Фійона вже почали розробляти і втілювати стратегії проти нього.

Поразка Вальса, з яким у Макрона досить близькі погляди на розвиток економіки, дала йому шанс надалі наростити свої рейтинги за рахунок відповідного електорату. Та не менш важливою є готовність частини соціалістів підтримати колишнього міністра економіки як останній шанс для поміркованих лівих не лише на президентських, а й на парламентських виборах.

Поки що більшість їх вичікує (як, наприклад, підписанти згаданої колонки), однак кілька видатних соціалістів – наприклад, колишня кандидатка в президенти Сеґолен Руаяль чи міністр закордонних справ Жан-Марк Еро – підтримали Макрона відкрито.

Еммануель Макрон. Фото Politico

Другою тенденцією є падіння рейтингів Франсуа Фійона внаслідок корупційного скандалу.

25 січня сатиричний тижневик "Le Canard enchaîné" (буквально – "Прикута качка") опублікував інформацію, що Фійон, будучи депутатом, роками платив своїй дружині чималі державні кошти за роботу помічниці, яку вона начебто виконувала, однак жодних слідів цього знайти поки що не вдалося. Почалося попереднє розслідування, в рамках якого вже було допитано Франсуа і Пенелопу Фійон та проведено обшук у приміщенні Національної асамблеї.

Фійон, який наразі доволі плутано та непереконливо відповідає на звинувачення, втрапив у власну пастку. Влітку-восени, у запеклій внутрішньопартійній боротьбі з Ніколя Саркозі, він багато разів наголошував, що людина, проти якої ведеться формальне розслідування, не може бути кандидатом у президенти. Тепер йому довелося заявити, що якщо попереднє розслідування перетвориться на офіційні звинувачення, то він зійде з дистанції.

Це справжній кошмар для "Республіканців", адже електоральна перевага їхнього кандидата починає танути просто на очах.

А в разі найгіршого сценарію доведеться шукати кандидата на заміну (фіналіст праймеріз Ален Жюппе вже відмовився).

Із завершенням праймеріз починається вирішальна фаза передвиборчих перегонів.

Майже всі кандидати відомі й запланували потужний старт вже на найближчі вихідні: 5 лютого Соціалістична партія має офіційно оголосити кандидатуру Бенуа Амона. 4 лютого Макрон планує мітинг в Ліоні, де розраховує побачити до 10 тисяч людей і показати, що попри неучасть у праймеріз у нього є серйозна народна підтримка.

Тоді ж у Ліоні збиратимуть своїх прихильників Жан-Люк Меланшон і Марін Ле Пен. Остання готується представити свою програму зі 114 пунктів.

Однак визначеність щодо кандидатів тепер поєднується з невизначеністю щодо результатів. І з точки зору України це радше хороша, ніж погана новина.

І хоча про зовнішньополітичну програму Еммануеля Макрона наразі, окрім підкреслено проєвропейської позиції, відомо небагато, а саму програму планується опублікувати тільки наприкінці лютого, певні шанси цього кандидата можуть стати непоганим приводом навести попередні зв’язки з його командою.

 

Автор: Надія Коваль,

експерт "Українського інституту майбутнього",

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua