Розширення Євросоюзу і санкції проти РФ: що принесе головування Болгарії в ЄС

Артьом Георганов, для Європейської правди _ Середа, 17 січня 2018, 17:15
Версія для друку Коментарі

11 січня відбулося офіційне відкриття болгарського головування в Європейському Союзі.

Наступні шість місяців Болгарія вперше буде гордо іменувати себе країною, яка головує в ЄС, її провідні політики набагато частіше з'являтимуться в сюжетах світових ЗМІ, а уряд весь цей час всіляко демонструватиме, що за 11 років перебування в ЄС політична еліта країни не тільки дозріла до вирішення національних завдань, а й готова ефективно просувати загальноєвропейський порядок денний.

Болгарія під прожектором світової уваги

Які переваги дає головування в Раді Євросоюзу? Окрім хай і неформального, але вочевидь більшого на цей період політичного впливу, це перш за все – публічна увага, від надміру якої зазвичай не надто "потерпають" країни східної частини ЄС.

Втім, така увага забезпечує не лише позитивну пресу. Європейський медійний дискурс влаштований досить характерним чином, увагу будь-якого новому східноєвропейському головуючому приділяють за цілком усталеною схемою, через пошук відповідей на дуже вузьке коло питань: яка у "новобранця" ситуація з економікою, демократією і верховенством права?

Двома найважливішими кліше, на яких будується більшість відповідей, у випадку Болгарії є презумпція високої корупції в країні і не найпочесніший статус найбіднішої країни ЄС.

Виходячи з даних Євростату, ВВП (ППС) Болгарії на душу населення становить 48% від середнього показника по ЄС, що, звісно, мало, але навіть у межах однієї окремо взятої держави часом регіональні перепади за цим показником можуть бути вищі. При цьому в Болгарії нульовий дефіцит бюджету, а державний борг не перевищує 29,0% від ВВП, що набагато краще середніх показників по ЄС з дефіцитом в 1,7% і боргом у 83,2% від ВВП.

Співвідношення зібраних податків до ВВП становить оптимістичні для бізнесу 29%, порівняно з середньоєвропейськими 40%, а інфляція, рівень інвестицій і питома вага обробної промисловості практично ідентичні середнім показникам по Союзу.

Загалом пацієнт, звичайно ж, хворий, але прогноз швидше добрий.

Якщо все ж таки ставити неприємні запитання про економічні успіхи країни, яка 11 років перебуває в складі ЄС, то вони могли б звучати в контексті порівняння із сусідньою Сербією. Країною, яка пережила кілька воєн, втрату території, дружбу з РФ та інші катаклізми і при цьому не має всіх благ і привілеїв членства в ЄС.

В такому випадку швидко з'ясується, що Болгарія, яку щасливо минули всі ці проблеми, показує досить близькі до Сербії економічні результати. Чому так виходить, це окреме об'ємне питання – до того ж справедливе для багатьох країн "нової Європи", – воно вимагає особливої ​​уваги і явно не має простої відповіді.

Дещо складніше оцінити ситуацію з корупцією і рівнем розвитку демократії. Треба визнати, що те, що добре для Німеччини (наприклад, тривала відсутність істотних ротацій у владних елітах), не так добре для країни, яка все ще потребує глибоких реформ як публічної адміністрації, так і судової системи. На підтримку останньої активно, але безрезультатно виступала болгарська громадськість минулого року.

Політики, що довго сидять у своїх кабінетах, в умовах невисокої якості інститутів, починають покладатися на неформальні мережі й домовленості, і тоді будь-які спроби серйозного реформування зустрічають опір з боку негласної, але могутньої коаліції прихильників збереження існуючого статус-кво.

І в цих умовах набагато ймовірніше, що нинішній, вже третій за рахунком кабінет прем'єр-міністра Бойко Борисова, змінить новий уряд цього ж прем'єра, аніж з'явиться новий прем'єр і свіжі підходи в реформуванні іржавих складових державного механізму.

 

Одночасно 10 січня Сенат США випустив звіт обсягом у 200 сторінок, який, здавалося б, стосується іншого кола питань, а саме російських зусиль із втручання в європейські справи. Але як одному з місць докладання російських зусиль багато уваги приділено і Софії.

Симптоматично, що Болгарія, разом із Сербією, Чорногорією, а заразом і з Україною, потрапили до розділу, присвяченого країнам "напівконсолідованої демократії", де "корупція і дефіцит верховенства права відкривають можливості для підриву їхнього зв'язку з європейськими цінностями та інститутами". Стверджується, що

Болгарія, разом із Сербією, знаходиться у фокусі російських зусиль на Балканах, і не завжди найкращим чином справляється з нав'язаними цією обставиною викликами.

Тож Болгарії під час головування в Раді належить вирішувати одразу два важливих завдання. Перше – безпосередньо головувати в Раді з користю для справи поглиблення європейської інтеграції. Друге – працювати над поліпшенням свого публічного образу, який страждає від уявлень про слабкі економічні перспективи, проблеми в державному управлінні та роль своєрідного майданчика для розгортання російського впливу.

Офіційна і протестна частини відкриття

Як годиться, будь-якому святу, нехай і шестимісячному, передує набагато більший підготовчий період, особливо коли йдеться про країну, яка вперше опинилася в цій ролі і не має великого досвіду прийняття численних делегація найвищого рангу.

При очікуваному кругообігу політиків і чиновників в 20 тисяч осіб за півроку варіантів вибору основного майданчика для організації незліченних формальних зустрічей і нарад було не так багато. Більшість заходів мав прийняти Національний палац культури (НПК) – величезний будинок у центрі Софії, пам'ятник гігантоманії соціалістичного режиму.

Зусилля Комуністичної партії Болгарії стали в нагоді нащадкам, які вирішили готувати НДК для потреб головування. Довгі й дорогі ремонтні роботи на зовнішньому вигляді будівлі особливо не позначилися, але воістину історичний спадок від євроголовування все ж залишиться:

з цієї нагоди встигли знести монструозний і напівзруйнований пам'ятник 1300-річчю Болгарії, який височів над площею перед НПК.

Звісно, не минулося без протестів громадян з особливим розумінням естетики, але міська влада була налаштована рішуче. Замість демонтованого велетня поставили скромний меморіал воїнам першого і шостого піхотних полків, у вигляді лева, який тримає карту Болгарії. Щоправда, карту в межах, які значно ширші за нинішні і нагадують контури Болгарії згідно із Сан-Стефанським договором 1878 року.

 

Але як би там не було, але нікого публічно скривдженого болгарським монументом поки не помічено, а національних сентиментів вистачало і без цього, причому на найвищому рівні.

Поки європейський істеблішмент збирався 11 січня на урочисте відкриття в камерній атмосфері Народного театру, на вулицях Софії відбувалася багатотисячна акція протесту.

Невдоволення софійців не мало нічого спільного з ЄС і фактом євроголовування. Більше того, багато з англомовних банерів швидше апелювали до європейських гостей і пула журналістів, які їх супроводжували.

Приводом до протесту послужив суперечливий план будівництва в охоронюваному ЮНЕСКО національному парку Пірін, схвалений кабінетом Бойко Борисова.

Але в контексті зустрічі високих посадових осіб найбільшої економіки світу, антикапіталістичний в своєму несвідомому протест, деяким парадоксальним чином додавав події статусності. Подібно до того, як будь-який саміт G7 без протестів антиглобалістів – вже й не саміт, так і тут вуличний фон з фотогенічної протестної публіки мимоволі додавав важливості тому, що відбувалося.

У будь-якому разі, важливо те, що подія це – безумовно політична, і тим самим вона починає новий протестний сезон в країні, де мітингувати люблять і можуть. І це може мати своє значення в болгарській політиці найближчих шести місяців.

Багато що за ці півроку може піти не так, як планувалося, тоді як головування забирає значні політичні та адміністративні ресурси, брак яких уряд може відчути в разі раптової кризи.

Балканський пріоритет

Болгарії дійсно буде нелегко ділити ресурси між домашнім порядком денним і задекларованими амбітними цілями в рамках головування. Хай навіть і не в усіх із них, відверто кажучи, Болгарія демонструватиме надзусилля.

Частина з цілей успадковані від попереднього головування, як от цифрова економіка, питаннями якої активно займалася Естонія всі попередні півроку, і тут складно уявити, як саме Болгарія може перевершити Естонію. Інші цілі і завдання, наприклад екологія або створення умов для самореалізації молоді і подолання її безробіття – це просто модні слова сучасної політичної мови, які повинні бути в будь-якому політичному порядку денному, безвідносно до того, яким вмістом вони наповнюються.

Дійсно важливий сюжет, який Софія готувала своїми дипломатичними зусиллями задовго до самого головування – це Західні Балкани та їхні євроінтеграційні перспективи.

Борисов у 2017 році зустрівся практично з усіма західнобалканськими лідерами, і основний меседж болгарського лідера полягав у тому, що балканським країнам для початку непогано було б залагодити проблеми у відносинах між собою і вже на цьому тлі працювати над поглибленням інтеграції в європейські структури, а Болгарія вже зробить усе, що в її силах, щоб їм у цьому допомогти.

Які саме нові перспективи ЄС зможе запропонувати країнам регіону, стане зрозуміло у травні, коли Софія прийматиме зустріч у верхах за участю Дональда Туска і всіх глав держав ЄС.

Болгарія вочевидь буде прагнути досягти максимального результату, який дипломатичною мовою зазвичай формулюється як "чітка європейська перспектива для громадян і держав Західних Балкан". Якщо така перспектива буде надана в чіткому вигляді, у цьому, можливо, і полягатиме зовнішньополітична спадщина Борисова, який приміряє з нагоди євроголовування образ регіонального лідера.

Але зараз вкрай складно сказати, чи варто очікувати від зусиль Борисова прориву в цьому напрямі. З перспективами вступу до ЄС Західних Балкан все дуже непросто. З одного боку, в ЄС сформувався сталий консенсус, що країни Західних Балкан повинні рано чи пізно вступити в Союз, далеко не всім в ЄС це подобається, але результат справи, здається, передбачений.

З іншого боку, далеко не всі західнобалканські держави достатньо консолідовані та стабільні. Класичний випадок – Боснія, яка, здається, готова в будь-який момент розвалитися на дві (мінімум) країни. Навіть у Чорногорії не так давно була спроба державного перевороту. Ще є частково визнане Косово, яке все ще не готове ефективно визнати в собі сербську меншину.

Можливо, трохи парадоксальним чином, але з усіх країн регіону Сербія, якій приписують велику частину провини за західнобалканські біди 1990-х, країна, яка після всіх воєн і розділів здавалася безнадійно відчуженою від об'єднаної Європи, виглядає найбільш готовою до рішучих кроків у бік євроінтеграції. Тут є досить усталена демократія, економічне зростання, доповнена макроекономічною стабільністю, багато успішних інфраструктурних проектів, що реалізуються за допомогою ЄС, особливо в сфері дорожнього будівництва.

Вже зараз за більшістю показників Сербія не гірша за Румунію та Болгарію зразка 2007 року. Ускладнює все косовська проблема.

Санкційне питання

Чи буде Болгарія ініціювати скасування або пом'якшення санкцій проти РФ? Це питання – одне з ключових, принаймні, для українських ЗМІ.

Якщо коротко, то такого питання на порядку денному європейської політики немає, і болгарський уряд протягом наступних шести місяців не має жодних намірів його порушувати.

Новини про майбутнє скасування російських санкцій з'являються, варто лише якомусь європейському другорядному політику висловити припущення про благотворний вплив скасування російських санкцій на міжнародні відносини і місцеву економіку.

Таких політиків чимало і в Болгарії. Це і практично нацистська партія "Атака" – можливо, найбільш проросійська (принаймні, на рівні риторики) партія в усьому ЄС, і друга за значенням партія країни БСП.

Але це аж ніяк не впливає на позицію Болгарії.

Оскільки легко виступати з антисистемними висловлюваннями і збирати експертну та фінансову допомогу від Москви, коли ти далекий від влади, а інша справа – займати реальну, а не символічно проросійську позицію, в обставинах, коли ти відповідаєш за країну, а Брюссель телефонує по п'ять разів на день.

Тут можна згадати і нинішнього президента Болгарії Румена Радева, висунутого в 2016 році формально проросійською БСП і в цьому образі зафіксованого і українськими, і російськими ЗМІ, які побачили в його перемозі ознаки чергового майбутнього розколу санаційного фронту, навіть при тому, що пан Радев обійняв посаду за великим рахунком церемоніальну і не має реальної влади.

Але навіть у цій якості чи не перше, що Радев вважав за потрібне відзначити – що він є натівським генералом і випускником військового коледжу в США, а зовсім не проросійським і антинатівськи налаштованим політиком.

Причому такий розвиток подій зовсім не означає, що в Москві хтось не відзвітував про успіхи російської політики в Болгарії і перемогу потрібного кандидата. У нещодавньому звіті американського Сенату повідомляється, що напередодні президентських виборів 2016 року Леонід Решетніков, тодішній директор Російського інституту стратегічних досліджень, відвідав Болгарію і нібито надав керівництву БСП секретну стратегію перемоги на виборах. 

А в сухому залишку ми маємо всю ту ж Болгарію, з урядом Бойко Борисова, який ніколи не висловлював і ніколи не висловить ініціативу щодо скасування російських санкцій, тому що Борисов при владі, і він знає, як організоване ухвалення рішень в Європейському Союзі, він знає, якою важливою для Брюсселя є одностайність у питаннях зовнішньої політики.

 

Автор: Артьом Георганов,

докторант Університету Софії за спеціальністю "політологія"

ЧИТАЙ ТАКОЖ






Юрій Панченко, Європейська правда

10 років невизнання: чи існують для України причини розпочати відносини з Косовом

Косово святкує десяту річницю своєї незалежності. Всі ці 10 років позиція офіційного Києва була незмінною: ми не визнаємо незалежність Косова та вважаємо цей регіон невід'ємною частиною Сербії. 10 років тому це рішення виглядало відносно логічним. А зараз?

Микола Капітоненко, МЦПД

Розмова про цінності: що сказав та про що промовчав Петро Порошенко в Мюнхені

Європейці прекрасно бачать рівень деградації демократичних інститутів та захисту прав. Наше повчання Заходу на тему цінностей виглядає не дуже переконливо. Так само, як слова, що ані політика, ані бізнес не можуть існувати окремо від цінностей. Як ми точно знаємо - можуть (рос.)


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter