На вибори без Європи: що сказали і про що забули шість лідерів президентських перегонів

П'ятниця, 8 лютого 2019, 13:19 — , Європейська правда
Фото прес-служби президента

Зовнішня політика – одна з ключових сфер повноважень президента України. Природно, її мало би бути багато в програмах кандидатів на найвищу державну посаду.

А тим більше у тому, що стосується європейської та євроатлантичної інтеграції – зовнішньополітичного пріоритету країни, на важливості якого наголошує більшість претендентів на президентський пост.

ЄвроПравда проаналізувала президентські програми нинішніх кандидатів-лідерів та їхні знакові публічні заяви. А саме – Зеленського, Тимошенко, Порошенка, Гриценка, Ляшка і Бойка. Тобто тих, яких у теперішніх рейтингах підтримують понад 6% виборців, що планують голосувати і визначилися з вибором. 

Загальний висновок невтішний: у більшості зовнішньополітичної тематики або немає зовсім, або її дуже мало.

А з офіційних програм кандидатів складається враження, що вони готуються стати прем’єр-міністром або депутатом парламенту – настільки далекі їхні гасла й обіцянки від основних президентських повноважень та можливостей.

Один з парадоксів - в програмах жодного з цих кандидатів немає згадки про важливість виконання Угоди про асоціацію з ЄС. Схожа ситуація з інструментами взаємодії України з Альянсом - п’ять кандидатів з цієї шістки просто оминули їх.

"У мене запитання щодо НАТО. Що це?"

У програмі нинішнього лідера соцопитувань Володимира Зеленського – лише кілька речень щодо євроатлантичної інтеграції.

"Рух України до НАТО та інших подібних об’єднань – запорука нашої безпеки, в яку я вірю та яка повинна отримати підтвердження через всеукраїнський референдум", – каже виборцям Зеленський.

Ця лаконічна декларація ставить більше запитань, ніж дає відповідей.

Для Зеленського безпеку надає сам по собі рух до НАТО – чи він все ж за членство в Альянсі? Що означає "інші подібні об’єднання"? У світі загалом і в нашому регіоні зокрема не існує структури, яка б відповідала потребам України і була подібною до Альянсу.

Яке саме "підтвердження" і на якому етапі Зеленський хоче отримувати через всеукраїнський референдум? Адже для вступу в Альянс референдум не є обов’язковим, і лише кілька теперішніх членів проводили його безпосередньо перед приєднанням. Проводити ж референдум зараз, без вагомої на те причини, сенсу взагалі немає.

Хоча такі нестиковки не є дивними.

Публічні висловлювання Зеленського підтверджують, що він має дуже слабке уявлення про міжнародні відносини та зовнішню політику.

"Звісно, круто туди вступити, – плутано розмірковував кандидат про членство в Альянсі в одному з інтерв’ю. – У мене запитання щодо НАТО. Що це? Війська, які будуть захищати нас від агресорів? Якщо будуть – добре, іди домовся тихо. Треба буде – я домовлюся з НАТО. Хоча там такі умови... У нас війна на території – це вже заважає нам вступити в Альянс".

Не виключено, що Зеленський підтримує також інтеграцію до ЄС – хоча це не відображено в його програмі. Натомість у заявах гуморист звертається до популярної серед євроскептиків тези "нас там не чекають".

"У будь-який союз на умовах, за яких ми не втрачаємо незалежності нашої держави – чудово! Але нехай нам скажуть, де нас чекають. Може, ЄС стукає до нас: "Друзі, будь ласка, чого ви відмовляєтеся?". Ні. Не чути", – каже він.

У програмі Зеленського наголошено на потребі приєднання України до спільного авіаційного простору ЄС, так званого "відкритого неба". Це справді важливо, однак належить до компетенції уряду, а не президента. Але найголовніше – Україні для цього нічого не треба робити. Угоду парафовано ще 2013 року, а не підписали її досі винятково через суперечку між Іспанією та Британією з приводу аеропорту в Гібралтарі. Є сподівання, що після Brexit справу досить швидко можна буде завершити.

Із позитивного: Зеленський підтримує вибори до парламенту за відкритими списками та антикорупційний порядок денний, запропонований громадськими організаціями. Це на сьогодні важливі євроінтеграційні маркери.

Курс "новий", але куди?

Передвиборча програма Юлії Тимошенко "Новий курс України" – найбільша з програм кандидатів першої шістки. Однак Євросоюзу і Альянсу в ній присвячено небагато.

Те, що є, зосереджено в розділі "Нова стратегія миру та безпеки" і прив’язано до широко розрекламованої, але зовсім незрозумілої поки що ініціативи про створення нового переговорного формату, який нібито надасть Україні гарантії безпеки.

"До складу "Будапешт плюс" увійдуть усі країни-гаранти територіальної цілісності України, – йдеться у документі. – Одразу після президентських виборів до нашої країни буде запрошено очільників країн-підписантів – США, Великої Британії та Росії, а також лідерів Франції, Китаю, Німеччини та Верховного комісара ЄС з питань безпеки".

До слова, останньої посади в Євросоюзі просто не існує.

Можна припустити, що у Тимошенко мали на увазі високого представника ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики (сьогодні це Федеріка Могеріні). Але складно пояснити, як можна переплутати посаду однієї з головних брюссельських контактних осіб для майбутнього президента.

За лінією НАТО Тимошенко обіцяє збільшення фінансування війська та його реформу.

"Результатом комплексної програми відновлення армії стане повна відповідність усім чинним стандартам НАТО з подальшою інтеграцією у цей світовий безпековий та миротворчий колективний блок", – йдеться у програмі.

Водночас публічна риторика Тимошенко засвідчує певну близькість із "нас там не чекають" від Зеленського.

"Я бачу Україну частиною європейської західної цивілізації, повноправним членом Європейського Союзу і НАТО і робитиму все для того, щоб наблизити цей історичний момент, – заявила вона під час першого з низки своїх форумів. – Але Україна, одна з найбільших європейських країн, не може чекати відчинених дверей в ЄС та НАТО".

"Якщо нас не хочуть бачити в Об’єднаній Європі, нам треба, не гаючи жодної хвилини, докласти надзусиль для самостійного швидкого розвитку!" – підсумувала Тимошенко.

З одного боку, теперішня неготовність ЄС визнати Україну своїм майбутнім членом загальновідома (в НАТО таке визнання є, але бракує готовності до конкретних кроків). З боку іншого, декларована Тимошенко самостійність скидається на певний ізоляціонізм, дистанціювання від ЄС та НАТО у внутрішньому житті, відмову від дипломатичних зусиль з отримання перспектив членства та руху в ці організації.

Курс на Брюссель та сумнівні обіцянки
 
Єдиним з кандидатів-лідерів, у програмі якого багато європейської та євроатлантичної інтеграції, зовнішньої політики та безпеки, став Петро Порошенко.

Схоже, саме прозахідний курс країни стає однією з головних передвиборчих "фішок" чинного президента. "Лише повноправне членство (в ЄС та НАТО)... остаточно і безповоротно гарантує державну незалежність, національну безпеку", - пише кандидат.

Водночас програма містить і суперечливі обіцянки. "У 2023 ми подамо заявку на вступ до ЄС, отримаємо і почнемо виконувати План дій щодо членства в НАТО. Завдяки членству в ЄС і НАТО забезпечимо: високі стандарти життя людей, верховенство права і рівні правила для всіх, допомогу в розвитку економіки всієї держави і регіонів, доступ до найбільшого світового ринку, безпеку і захист", - обіцяє президент, немов проводячи знак рівності між подачею заявки і членством.

Можливий вступ України до ЄС і НАТО є справою десятиліть і багатьох президентських термінів. Зрештою, згадані переваги від інтеграції можна і треба отримувати вже тепер, належним чином проводячи відповідні реформи.

Та й надання Альянсом ПДЧ Порошенко також гарантувати ніяк не може. А от заявку на вступ до Євросоюзу Україна справді може подати будь-коли, відповідне право гарантоване їй Договором про ЄС – але практичний сенс це матиме лише якщо до цього часу Україна досягне успіху в реформах та матиме згоду інших держав-членів.

Доречно згадати, що у вересні 2014 року Порошенко вже оголошував плани щодо подання заявки на вступ до ЄС у 2020 році.

Із наближенням дати на Банковій скоригували цю обіцянку.

Водночас у програмі президента жодним чином не згадано про важливість належного виконання Угоди про асоціацію з Євросоюзом - при тому, що президент похвалився її підписанням. Хоча це справа переважно парламенту та уряду, позиція президента і його політична воля також багато важать.

Підсумовуючи, програма Порошенка хоча й містить низку суперечливих моментів, однак таки дає більше відповідей стосовно поглядів цього кандидата на зовнішню політику та євроатлантичну інтеграцію, ніж програми інших.

 

"Ігнор" від Гриценка та Ляшка

Передвиборча президентська програма Анатолія Гриценка складається з понад півсотні коротких гасел-обіцянок. Зовнішньої політики в документі просто немає, про інтеграцію до ЄС та НАТО – жодного слова.

Відповідно, оцінити програмні погляди чи можливі наміри Гриценка в одній із головних сфер компетенції президента важко. Втім, є один важливий маркер.

"Не буде нищення лісів і довкілля – буде мораторій на експорт деревини під виглядом дров, з розвитком вітчизняних деревообробної, меблевої, картонно-паперової галузей і відновленням лісових масивів!" – обіцяє Гриценко.

Це – відомий популістський підхід.

Мораторій на експорт лісу – серйозна проблема у відносинах ЄС та України, його запровадженням улітку 2015 року Київ порушив Угоду про асоціацію. Зокрема й через це Україна недоотримала 600 млн євро макрофінансової допомоги Євросоюзу, а сам він запустив процедуру арбітражу. Україна має можливість замінити мораторій на механізми контролю вирубки, що врятувало би карпатські ліси на практиці, а не на папері – але не робить цього.

Ідея накласти мораторій і на вивезення паливної деревини, тобто дров, ще більше поглиблює проблему. З подачі партії Ляшка парламент здійснив таку спробу у липні минулого року, однак президент Порошенко той закон заветував.

Мало уваги питанням інтеграції до ЄС і НАТО приділяє Гриценко і в публічній риториці. Деякі з його тез співзвучні зі згаданими вище "нас там не чекають" – мовляв, вступ до цих організацій ефемерний, тому треба розраховувати насамперед на власні сили.

Як і в Гриценка, жодної згадки про Євросоюз та НАТО немає у президентській програмі Олега Ляшка. Водночас не бракує популістичних ідей, які б точно ускладнили відносини України з цивілізованим світом.

Загалом, Ляшко в цій кампанії намагається активно експлуатувати антизахідну-псевдопатріотичну риторику під гаслами "опору зовнішньому управлінню".

"Замість того, щоб гнути спину перед "партнерами" – вимагатиму від них виконання Будапештського меморандуму, – йдеться в "Плані Ляшка". – Якщо документ не виконується – ми маємо повне право заявляти про відновлення статусу ядерної держави".

А виступаючи на з’їзді Радикальної партії, який висунув його в президенти, Ляшко пообіцяв поновити смертну кару "за корупцію, державну зраду і тероризм". Такий крок України став би катастрофою для її європейської інтеграції.

Запровадження смертної кари несумісне ані з членством у Раді Європи, ані з рухом до ЄС.

Бойко за позаблоковість і виконання Мінських домовленостей

Цілком природною є відсутність згадок про інтеграцію до ЄС та НАТО у висуванця проросійської "Опозиційної платформи – За життя" Юрія Бойка.

Він обіцяє забезпечити "реальний нейтралітет та позаблоковість", подолати "протиріччя з усіма країнами-сусідами, у тому числі з Росією".

Є ще одна річ, яка стосується реалізації Мінських домовленостей. "Україна виконає всі міжнародні зобов’язання для встановлення миру на Донбасі", – обіцяє кандидат. Це ще одне опосередковане підтвердження того, що "мінська пастка" розглядається Кремлем як інструмент поновлення свого впливу та блокування євроатлантичного майбутнього України.

Про що мали би говорити кандидати

Перед Україною стоять нині серйозні зовнішньополітичні завдання та виклики, і відповідь на них ляже на наступного главу держави.

Вибори до Європейського парламенту можуть створити в ЄС нову реальність, далеко не найкращу для нас. Охочих підтримувати Україну на загальноєвропейському рівні може поменшати, і це накладається на вже й так досить складну ситуацію з підтримкою з боку деяких держав-членів.

Мінські домовленості залишаються загрозою, і Україна може постати перед більшим зовнішнім тиском стосовно їхнього виконання з нашого боку – без реального припинення російської окупації на Донбасі.

Усі ці питання значною мірою впиратимуться в дипломатію, яка є однією з головних компетенцій президента.

2025 року мало би завершитися виконання реформ, передбачених Угодою про асоціацію з ЄС. І хоча цей термін напевно відкладеться – та саме за каденції наступного президента мав би розпочатися конкретний діалог про те, що ж далі. Якщо не стандартний шлях із перспективою членства в ЄС, то які інші формати інтеграції?

Звісно, це лише частина запитань, які мають обговорювати кандидати і щодо яких вони повинні мати сформовані позиції. От тільки відповідей на все це немає у їхніх програмах. І, дуже схоже, що за межами програм – також.

Автор: Анатолій Марциновський,

"Європейська правда"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua