Хто керуватиме Євросоюзом наступні 5 років та що вони думають про Україну

Середа, 3 липня 2019, 09:32 — ,
Фото: br.de

2 липня на виснажливому позачерговому саміті Європейської ради – наступного дня після безпрецедентно довгих переговорів, що тривали 20 годин поспіль – лідери держав-членів ЄС нарешті узгодили кандидатури нових вищих керівників Союзу, що мають стати до роботи наприкінці цього року.

На посаду президента Єврокомісії висунули чинного міністра оборони Німеччини, давню соратницю Меркель Урсулу фон дер Ляєн, а її заступником, керівником європейської дипломатії, тобто високим представником ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики, пропонують призначити міністра закордонних справ Іспанії Жозепа Борреля.

Президентом Європейської ради, тобто наступником Туска, стане в.о. прем’єр-міністра Бельгії Шарль Мішель.

При цьому рішення щодо Мішеля є остаточним, а от за президента Єврокомісії ще має проголосувати Європарламент, і зважаючи на проблеми фон дер Ляєн, в успішному голосуванні наразі немає певності.

Це ще не всі номінації. У "великий пакет" розподілу посад знайшлося місце Крістін Лагард, Франсу Тіммермансу, Маргрете Вестагер. Усі ці політики представляють Західну Європу, а східні держави хоч і підтримали розподіл – але лишилися без посад. 

Цей результат точно не є позитивом для України. Зокрема – зважаючи на ставлення Мішеля до економічних санкцій проти РФ. 

Саміти проти кандидатів

Інтрига щодо того, хто ж обійме ключові посади у керівництві Євросоюзу, зберігалася до останнього. Переговори почалися понад місяць тому – 28 травня, одразу після виборів до Європарламенту. 

За принципом, що діяв у ЄС досі, посаду президента Єврокомісії мав би отримати хтось із "провідних кандидатів", або Spitzenkandidaten – наперед визначений представник партійної групи, що набрала найбільше голосів на виборах, тобто Європейської народної партії (ЄНП). Таким кандидатом від ЄНП був Манфред Вебер. Але через спротив президента Франції Еммануеля Макрона та прем’єр-міністра Люксембургу Ксав’є Беттеля на травневому саміті рішення щодо Вебера так і не було ухвалене.

20-21 червня лідери держав-членів ЄС зустрілися вдруге, однак знову без успіху. Дональд Туск оголосив, що Spitzenkandidat від жодної з політичних груп не має підтримки більшості, та призначив новий саміт на 30 червня. Манфред Вебер спершу не визнавав поразки – але марно. 

Опозиція Веберу лише зростала, а ближче до дня нового саміту його остаточно викреслили зі списків. За згодою з Ангелою Меркель та навіть за її ініціативи. 

Саме Меркель запропонувала нову пакетну пропозицію, попередньо узгоджену з президентом Франції, прем’єр-міністрами Нідерландів та Іспанії. За цією домовленістю, посада президента Єврокомісії відходила соціалістам (точніше, нідерландцю Франсу Тіммермансу), тоді як Веберу мало дістатися крісло президента Європарламенту. Ще одна представниця ЄНП, болгарка Кристаліна Георгієва отримувала би крісло головного дипломата ЄС, а кандидат від лібералів Шарль Мішель – президента Європейської ради. 

Рішення Меркель стало несподіваним навіть для її однопартійців – і у підсумку "не злетіло".

Саміт проходив вкрай емоційно. Лідери то збиралися разом – то розходилися на двосторонні та групові консультації.

Лідери Болгарії, Хорватії та Ірландії, які належать до групи ЄНП, обурилися – навіщо віддавати Єврокомісію соціалістам, якщо виграли ми? До того ж, проти Тіммерманса як імовірного президента Єврокомісії єдиним блоком виступили лідери країн Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина), які здавна не в ладах із нідерландцем через питання мігрантів. 

Переговори тривали всю ніч (і це не перебільшення!) і продовжилися вранці 1 липня, та без результату, тож Туск оголосив перерву на добу.

Увесь цей час з’являлися й інші кандидати та конфігурації. У якості претендентів на посаду Жана-Клода Юнкера називали головного переговірника ЄС з питань Brexit, француза Мішеля Барньє; директора-розпорядника МВФ, теж француженку Крістін Лагард; вже згадану Кристаліну Георгієву; прем’єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича, президента Хорватії Колінду Грабар-Кітарович, прем’єр-міністра Ірландії Лео Варадкара, міністра економіки Німеччини Петера Альтмаєра...

У вівторок початок засідання знову затягнувся на п'ять годин через безкінечні консультації. І лише надвечір з’явився розподіл, який мало хто міг уявити. Причому вдалося досягти консенсусу – жодна держава ЄС не проголосувала проти.

Тож зараз саме час розібратися, ким є майбутні керівники ЄС та чи є їхнє затвердження остаточно вирішеним.

Перша жінка на чолі Єврокомісії

Наступниця Юнкера Урсула фон дер Ляєн з 2013 року працює міністром оборони Німеччини в уряді Ангели Меркель.

Вона була першою жінкою на чолі оборонного відомства, і тепер (в разі остаточного затвердження Європарламентом) стане першою жінкою-керівницею головного виконавчого органу ЄС. 

Її позиція щодо України – неоднозначна. 

Від неї лунали і заяви, яких ми чекали – і ті, які викликали щонайменше подив. 

Раніше Урсула фон дер Ляєн не раз закликала до "порозуміння" між Україною та Росією, наполягаючи на збереженні діалогу з Москвою. 

У липні 2014 року, викладаючи в одному з інтерв’ю своє бачення безпекової ситуації в Європі у часи російської агресії, вона виступала за збереження діалогу з Москвою як необхідного для вирішення багатьох криз по всьому світу. При цьому Урсула фон дер Ляєн не бачила потреби у постійній військовій присутності НАТО в Польщі, Латвії, Литві та Естонії, вважаючи, що Альянс мав на той час усі необхідні інструменти для захисту цих держав.

У лютому 2015 року на Мюнхенській конференції з безпеки фон дер Ляєн виступила проти постачання Україні зброї. Ця позиція лишається чинною і донині – Берлін вважає неприйнятним постачання зброї з Німеччини до України. 

 
Урсула фон дер Ляєн

Вона застерігала від "провокування Росії", але підтримувала економічні санкції. Після ескалації в районі Азово-Керченської акваторії у листопаді 2018 року Урсула фон дер Ляєн закликала Росію відпустити захоплених українських моряків та кораблі, а цього року визнала, що "Російська агресія змінила курс Німеччини"

Водночас у європейських політиків є інші питання до Урсули, не пов’язані ані з Росією, ані з Україною. За роки роботи на чолі Міноборони Німеччини вона здобула імідж неефективного керівника, а боєздатність Бундесверу є темою сумних жартів – що контрастує з можливостями німецької економіки. 

Масштаби критики результатів її роботи у Міноборони складно перебільшити. У минулорічному парламентському звіті про стан німецької армії йшлося про "велику нестачу персоналу та обладнання в усіх сферах діяльності Бундесверу". Усі шість підводних човнів – не на ходу. Були періоди, коли з чотирнадцяти новітніх військових транспортних літаків Airbus A400M був у змозі піднятися в повітря лише один, а то й жоден! 

Ба більше, зараз у Бундестазі триває парламентське розслідування звинувачень у нібито корупції під час закупівлі військової техніки

Усе це Урсулі фон дер Ляєн напевно згадають у Європарламенті, де вона має бути затверджена абсолютною більшістю голосів. А отже, лишається шанс, що кандидатуру німкені просто відхилять

Зовсім не Туск: за діалог з РФ та бажано – без санкцій 

Якщо німецька політикиня робила заяви як на підтримку України, так і навпаки, то досвід її бельгійського колеги – значно більш однозначний. 

І, на жаль, не на нашу користь.

Наступник Туска на посаді голови Європейської ради Шарль Мішель очолює уряд Бельгії з жовтня 2014 року. З грудня 2018 року, після розпаду урядової коаліції, працює в.о. прем’єра. 

Він не є відкритим противником санкцій, публічно завжди наголошував, що Бельгія підтримуватиме єдність ЄС. У серпні 2015 року на зустрічі з Петром Порошенком Мішель запевнив його у збереженні тиску проти Росії, попри те, що санкції справляють негативний вплив на його державу. 

 
Шарль Мішель

У липні-2017 на зустрічі із Сергєєм Лавровим Мішель закликав Москву виконувати Мінські домовленості, але... висловив надію на зміцнення діалогу високого рівня між ЄС та Російською Федерацією. У січні 2018 року відвідав Москву з візитом – але під час візиту підтримав санкції проти Росії до повного виконання нею Мінських угод. 

Однак джерела "Європейської правди", знайомі з непублічним спілкуванням, запевняють, що на закритих зустрічах доводилося чути від бельгійського колеги інше – мовляв, півтора року тому на останній зустрічі з Порошенком він переконував, що вже настав час пом’якшувати санкційний тиск на РФ.

Ті, хто опікувався безвізовим діалогом, пригадають також, що саме Бельгія (разом із Францією) виступала за відтермінування запуску безвізу, доки ЄС не схвалить процедуру його призупинення – і це затягнуло процес щонайменше на пів року. Щоправда, Бельгія пояснювала, що робить це не задля затягування, а для того, щоби стимулювати Україну до якіснішого проведення реформ.

Неоднозначна Іспанія

А от призначення міністра закордонних справ Іспанії Жозепа Борреля новим високим представником ЄС з питань зовнішної та безпекової політики може бути гарною новиною для України. 

Принаймні – на перший погляд. Принаймні – на тлі інших номінацій.

Іспанський міністр, схоже, нині є скептичним щодо путінської Росії.

У травні 2019 року в одному з інтерв’ю іспанській пресі Боррель назвав Росію "старим ворогом Іспанії, який знову заявляє про себе", чим викликав обурення Путіна, якому довелося відповідати на недружню заяву іспанського міністра

Враховуючи погляди Борреля, можна висловити стриманий оптимізм, що він проводитиме більш прихильну відносно нашої держави політику, порівняно з Федерікою Могеріні. Але варто пам’ятати, що у визначенні спільної зовнішньої політики ЄС основне слово все одно залишається за державами-членами.

До того ж, немає певності, наскільки стійким є ставлення Борреля до Путіна, адже ще донедавна він робив заяви, які цілком підпадали під логіку Москви.

 
Жозеп Боррель

Чи не найяскравіший епізод - його домовленості із Лавровим у 2018 році.

Це видається невдалим жартом, але є сумною правдою: тоді, на зустрічі в Мадриді, іспанський та російський міністри домовилися працювати разом для протидії пропаганді! Йшлося про створення спільної групи з питань кібербезпеки, що боролася би з інформацією, що псує відносини між двома державами. Сутність цієї роботи не була розкрита; невідомо також, чи була ця група створена фактично, чи лишилася тільки заявою.

За даними джерел AP, йшлося про дії російські ЗМІ, що просували ідеї підтримки каталонських сепаратистів, і Мадрид прагнув їхнього припинення, тому цей епізод ще не є однозначним "вироком" посадовцеві. Але само по собі припущення про спільну боротьбу із пропагандою є дивним. Особливо - зважаючи на те, що у його підпорядкуванні опиниться група з питань протидії російській (і не лише російській) пропаганді, яка діє в Європейській службі зовнішніх дій.

Та й не одним високим представником обмежується політика ЄС щодо України.

Також для нас буде дуже важливим, хто з членів наступної Єврокомісії отримає "портфель" щодо розширення та відносин із сусідами, але про це говорити зарано.

Європа в епоху змін

Хай яким виявиться персональний склад нової Єврокомісії, хай як покажуть себе у роботі нові керівники європейських інституції, але деякі висновки із виснажливого кадрового серіалу можна робити вже зараз.

Довгий марафон, який супроводжувався протистоянням між Францією та Німеччиною, між Сходом та Заходом ЄС та між основними політичними групами, наразі завершився компромісом, однак немає підстав для певності, що цей компроміс – остаточний. 

Чимало європарламентаріїв не приховують незадоволення тим, що президента Єврокомісії не обрали з числа Spitzenkandidaten. Кандидатуру Урсули фон дер Ляєн не обговорювали з депутатами, вона виникла в останній момент. 

По суті, кулуарні домовленості взяли гору над демократичними процедурами. 

А зважаючи на те, що до німкені є публічні претензії – не виключений варіант, що її не затвердять на посаді, і це означатиме ще один виток кадрової епопеї.

Ще один висновок: Меркель поступово втрачає свій вплив на європейську політику.

Запропоновані нею кандидатури Вебера і Тіммерманса так і не були підтримані, а останній провалився, незважаючи на те, що за його обрання виступав і Еммануель Макрон.

Схоже, що часи, коли лише від згоди Франції та Німеччини залежало остаточне рішення, минули. 

Та хоча значення менших за розміром держав-членів зростає, Східна Європа цього разу так і не отримала місце під час розподілу посад. Є шанс, що ситуацію дещо вирівняє обрання представника Східної Європи президентом Європарламенту, але це – нерівнозначна компенсація. 

І останнє, можливо, найважливіше. 

Європа стала значно більш роздрібненою, аніж була п'ять років тому.

Хаотична кадрова кампанія довела: досягати компромісу між державами-членами стає дедалі важче, а рішення стають непередбачуваними. У новому Європарламенті також буде складніше знаходити консенсус, адже період двопартійної більшості минув. Ліберали і зелені збільшили вагу і навряд чи будуть зручними партнерами. 

Євросоюз дедалі більше занурюється у свої внутрішні проблеми, і тема України може поступово відійти на другий план. Хоча наша держава продовжує потребувати активного залучення та підтримки з боку ЄС. Можливо, навіть більшою мірою, ніж раніше.

Автори:

В'ячеслав Голуб, експерт програм зовнішньої політики Разумков Центру;

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua