Перша жертва Brexit: чого коштує Британії непоступливість у питанні ірландського кордону

П'ятниця, 2 серпня 2019, 09:15 — , для Європейської правди
Фото: straitstimes.com

Після приходу до влади Бориса Джонсона риторика Brexit набула абсолютно нового масштабу.

Тепер це дійсно "пан або пропав", і 31 жовтня Британія так чи інакше вийде з Європейського Союзу.

Але за три місяці до прогнозованого виходу в нас досі залишається невирішеним одне з головних питань усіх трьох років переговорів – що робити з ірландським кордоном?

Такі різні брексітери

Ставши прем’єр-міністром Сполученого Королівства, Борис Джонсон одразу ж проголосив свій курс на втілення мрії всіх брексітерів на вихід з Європейського Союзу в цьому році.

Така безапеляційність змогла зібрати під його знамена усю стару гвардію консервативних прихильників Brexit. Його новий кабінет міністрів більш ніж красномовно свідчить про серйозність цих намірів.

Перед вступом на посаду Джонсона у відставку пішло 18 членів міністерського кабінету (поки що в цьому він тримає рекорд, перебивши навіть Терезу Мей, при якій змінилися 13 міністрів).

15 з нових міністрів, призначених Джонсоном, належать до групи брексітерів.

Виглядає, наче Джонсону вдалося зібрати чудову команду, з якими буде легко працювати та які повністю віддані його ідеалам, хіба не так? Насправді, все трохи складніше.

Брексітери бувають різні. З усього нового міністерського кабінету лише два міністри голосували проти "плану Мей" кожного разу, коли він вносився в парламент.

Сам Джонсон та ще чотири міністри голосували проти плану двічі. Всі інші міністри переважно підтримували план колишнього прем’єр-міністра щодо виходу з Європейського Союзу. Тому якою б не була риторика нового кабінету, загалом важко говорити про певну беззаперечну відданість Brexit за будь-яку ціну.

Водночас багато з міністрів нового кабінету мають доволі різновекторні уявлення про те, що ж треба робити з Brexit.

Наприклад, новопризначений канцлер скарбниці Саджид Джавід пропонує виділити Ірландії "декілька сотень мільйонів євро" для вирішення всіх питань, пов'язаних із Brexit.

А перший міністр і міністр закордонних справ Домінік Рааб вже встиг виступити зі звинуваченнями на адресу ірландського прем’єр-міністра у "зливанні" інформації із зустрічі зі своїми же заступником (що поки виглядає як відвертий фейк).

Міністр у справах Північної Ірландії Джуліан Сміт, на диво, наразі жодної конкретики щодо ірландському кордону не давав, пообіцявши лише, що Північна Ірландія не покине складу Сполученого Королівства.

Ну а Стівен Барклі, міністр з питань Brexit, вже запам’ятався доволі різкою конфронтацією з головним перемовником ЄС Мішелем Барн'є на цю тему. Як бачимо, компанія підібралась доволі різноманітна, що було би безумовним позитивом, якби до офіційного виходу без угоди не залишалося лише три місяці.

Другою опорою кожного прем’єр-міністра завжди є парламент, але і ця "колона" у Джонсона доволі хитка.

Так, він зараз має певну більшість у парламенті, але поріг цієї більшості надзвичайно малий, і створюють цей поріг голоси Демократичної юніоністської партії Північної Ірландії (англ. Democratic unionist party – DUP), яка відома своїм доволі двозначним ставленням до виходу з ЄС.

Окрім того, ця більшість під час відомого голосування за поправки до договору Мей віддала перевагу декільком сценаріям, серед яких значну підтримку отримали продовження переговорів та проведення другого референдуму. Як бачимо, ні перше, ні друге не особливо вписується в риторику нового прем’єр-міністра.

499 км проблем

Проблема ірландського кордону, хоча і доволі мало висвітлюється в україномовному дискурсі, насправді є справжнім каменем спотикання зовнішньої політики Великої Британії.

Історично на півночі острова селилася переважна більшість англійських колоністів. Тому ця його частина стала оплотом протестантизму та пробританських сентиментів, і саме тому у 1921 році згідно з компромісом була залишена у складі королівства.

Читайте також
Brexit зупинився на кордоні: як проблема Північної Ірландії ламає переговори Великої Британії та ЄС

Нова ірландська держава встала на шлях нейтралітету, уникнула руйнувань Другої світової, змогла без значних втрат вийти з торговельних воєн з Британією, і здавалося, ніби й надалі можна було сподіватися лише на покращення.

Однак все змінилося у 1960-х. Із початком громадських невдоволень у Північній Ірландії щодо сегрегаційної та релігійної політики Лондона, британське керівництво відповідало на непокору дедалі жорсткіше.

Як наслідок, більше 30 років збройного протистояння між армією, поліцією та парамілітарними групами, близько 3500 вбитих та 47 тисяч поранених – усе те, що в Британії доволі м’яко називають "ірландськими проблемами".

Закінченням кривавого протистояння стало підписання Белфастського договору 1998 року, який проголосив роззброєння, мирне співіснування та відкритий (!) вільний кордон. На цьому договорі та на співпраці у форматі інституцій ЄС будувалося мирне співіснування католицької та протестантської общин Північної Ірландії та економічна співпраця з Республікою Ірландія.

І ось тепер ми підійшли до важкого етапу після 2016 року. Усі попередні перемовини ЄС та Сполученого Королівства впиралися в цей кордон, і його невизначеність вже загубила усі можливі варіанти домовленостей.

Аби уникнути непередбачуваних ситуацій під час самого процесу переговорів, у грудні 2017 року обидві сторони погодилися на так званий "бекстоп" – режим, за якого між двома Ірландіями продовжать існувати ті ж митні умови, що існували до Brexit.

Британцям бекстоп не подобався категорично, він сприймався як чергове намагання відірвати Північну Ірландію.

Водночас як у 2017 році, так і зараз бекстоп є єдиною умовою, яка стримує встановлення повноцінного фізичного кордону на кожному з 300 пунктів перепуску, які наразі існують лише на папері.

Встановлення кордонів неминуче поставить під удар Північну Ірландію: вона буде відрізана від ресурсних поставок з республіки, населення прикордонних територій буде незадоволене новим кордоном, а радикали по обидва боки барикад вже пообіцяли відповісти на нові перевірки залізом і кров’ю.

Курс на загострення

Якими ж є плани нового прем’єр-міністра щодо врегулюванню такого болючого питання?

Борис Джонсон упевнений, що минулому уряду просто не вистачало наснаги вирішити цю проблему, а отже, з новими силами та відвагою проблему ірландського кордону можна вирішити. Окрім того, доволі великого значення новий прем’єр-міністр надає використанню нових технологій в охороні кордону та митних перевірках.

В його словах помітна справжня віра в те, що до жовтня цього року такі технології можуть бути запроваджені і що вони врятують Ірландію від нових "проблем". Якби ж усе було так просто…

По-перше, ЄС вже неодноразово повторював (і ще, мабуть, з десяток разів повторить), що він не розглядає можливості перегляду раніше досягнутих домовленостей. Тому простого скасування бекстопу не варто чекати.

По-друге, хвалена технологія не готова. Наразі вона перебуває у стані активної розробки, але не більше того.

Варто відзначити, що наразі подібних технологій контролю кордону та митних перевірок із застосування технології штучного інтелекту та за мінімальної участі персоналу немає навіть на найбільш спокійних кордонах, не кажучи вже про такі напружені точки, як англо-ірландський кордон.

І нарешті, будь-які зміни до вже існуючих домовленостей потребують продовження дедлайну виходу Сполученого Королівства, адже очевидно, що для переговорів такого рівня 92 днів недостатньо.

Проте очевидне й інше – такого продовження їм отримати не вдасться. Всі рішення Європейського Союзу мають ухвалюватися консенсусом, а вже зараз як мінімум ірландці не бажають йти на жодні поступки чи зміни в існуючих домовленостях.

Такі правила не вдасться обійти навіть за мовчазної на те згоди Німеччини.

Ситуація по суті виглядає патовою. Для нового договору необхідна згода ЄС на продовження переговорів, якої нема. З іншого боку, можливе продовження переговорів на раніше затверджених умовах, чого не зробить Британія.

Може здатися, ніби "жорсткий Brexit" – це єдине, що залишається Джонсону.

Насправді ж на ситуацію можна поглянути і з іншого боку.

Показна готовність британського прем’єр-міністра йти до жорсткого виходу – не більше ніж намагання перевірити Європу на міцність та змусити її до нових переговорів. Адже удар буде відчутним як в ЄС, так і в Сполученому Королівстві. 

Борис Джонсон зараз схожий на капітана, що безстрашно направляє свій корабель крізь шторм – якщо гинути, то гинути усім разом, і ні Європа, ні Британія не уникнуть уламків цієї кораблетрощі. Але він готовий повернути штурвал, якщо команді буде що йому запропонувати.

За будь-якого розвитку подій очевидно одне – сам факт нестабільності та політичної невизначеності вже породив новий сплеск насильства у Північній Ірландії.

Вперше за декілька десятиліть на вулицях Деррі знову підірвали машину, начинену вибухівкою. Під час протистояння мітингувальників з поліцією наприкінці квітня пострілом в голову було вбито журналістку.

З доповідей поліції Північної Ірландії та прикордонних територій Республіки Ірландія простежується різке зростання нелегальних поставок зброї та активізація несанкціонованих зібрань політичних парамілітарних груп. І знову неспокійно у католицьких кварталах Белфаста.

Тому який би кордон не було встановлено за прем’єрства Джонсона, це не вирішить проблему.

Поки політики не звернуться до глибинних причин кризи, кожна нова зміна (навіть позитивна) породжуватиме жорсткіший та зухваліший спротив зсередини.

АвторОлександр Краєв,

голова аналітичного відділу "Центру безпекових ініціатив"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua