На засіданні Верховної ради у понеділок парламент має ухвалити невеликий пакет законів, які є частиною домовленості з ЄС щодо надання Україні статусу кандидата. 11 червня президент Зеленський передав їхній перелік президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн як доказ того, що Україна готова до реформ.

Реальне значення для доказу цієї готовності, утім, має лише один закон – про ратифікацію міжнародного договору з довгою назвою: "Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами", відомого за короткою неофіційною назвою "Стамбульська конвенція".

Плани щодо її ухвалення були особливо важливими для Нідерландів та Швеції – двох країн-скептиків, які зрештою погодилися підтримати статус кандидата для України. Для них питання рівності та захисту прав людини має особливу вагу. Та й загалом для Західної Європи це немов маркер цивілізованості, якому відповідають усі держави-кандидати в ЄС. Навіть нові. Окрім Туреччини, яка віднедавна відмовилася від руху до ЄС та денонсувала конвенцію, та України.

А ще це голосування стане тестом для фракцій і депутатів на їхню європейськість.

Бо у Раді, як виявилося, навіть за нинішніх умов не бракує тих, хто хоче "завалити" цей договір.

У тому числі у фракціях, що позиціонуються як проєвропейські. Навіть попри загрозу того, що це погіршить формулювання "кандидатського" рішення ЄС. Навіть попри те, що рішення пропонується супроводити односторонньою декларацією, що знімає ключові "зауваження" Ради церков.

Досвід сусідів

Будемо відверті: реальна причина того, що чимало нардепів не хочуть голосувати "за" – це боязнь "помсти виборців". Існує стереотип, що широкі кола електорату настільки занепокоєні гендерними питаннями, що виступлять проти конвенції навіть на шкоду європейській інтеграції України.

У цьому сенсі дуже примітними є приклади Молдови та Грузії. Ці дві держави, які незрівнянно консервативніші за Україну, де церква має значно більший вплив на політику, мали рівно такі ж дискусії та заперечення з боку церков. Та щойно вони завершили ратифікацію – як тема зникла з порядку денного.

Грузія ратифікувала конвенцію ще навесні 2017 року, і попри певні невдоволення церковних кіл, парламент швидко провів процедуру. Цікаво, що на той момент якоїсь категоричної вимоги з цього приводу на адресу Грузії не було. Процедура затвердження безвізу на той момент вже завершилася, якісь інші принципові кроки у відносинах з ЄС не були навіть у планах. Схоже, депутати намагалися провести це, як видавалося, непопулярне рішення, не чекаючи парламентських виборів 2020 року.

Утім, як виявилося, жодних електоральних наслідків це не мало.

Грузія загалом лишається дуже консервативною; наприклад, два роки тому спроба провести прайд у Тбілісі призвела до масового побиття, яке толерувалося владою, а одна людина зрештою загинула. Однак Стамбульська конвенція після затвердження взагалі не була приводом для протестів, пригадує Гіоргі Канделакі, депутат того скликання парламенту. На мажоритарних округах це також не стало темою для претензій на адресу тих депутатів, хто підтримав ратифікацію.

Це, можливо, видається дивним з огляду на те, в сусідніх Вірменії та Україні, де ратифікації ще не сталося, церква продовжувала робити все, щоби їй запобігти. Але насправді у цьому є логіка. Бо після ратифікації виявляється, що усі без винятку страшилки, якими пояснюють "загрозу" від конвенції, були просто хибними.

Ще показовіша історія – у Молдові, що ратифікувала конвенцію.

Тут протягом кількох років тематика Стамбульської конвенції була приводом для справжніх баталій і серед політиків, і на вулицях. 

Були нечисленні непартійні мітинги "за" та масштабні протести "проти", які проводили проросійські партії. Але головне – це церква, яка у Молдові має величезний вплив. Там також були багаторазові звернення до парламенту, уряду та президентки з поясненням, що конвенція, мовляв, "містить положення про викорінення традицій" та "заперечує існування чоловіка і жінки" (і перше, і друге є неправдою, але хто ж читатиме?)

Звісно ж, у парламенті була потужна (антиєвропейська) опозиція цьому рішенню.

А зважаючи на те, що в Молдові депутатів обирають за мажоритарними округами, були побоювання і у владних колах. Але підсумок історії був вражаючим.

Автор цих рядків був у Молдові у тижневому відрядженні за два тижні після того, як парламент підтримав документ у другому читанні, і з подивом з’ясував, що це взагалі перестало бути темою для дискусій. Більшість пересічних громадян і у містах, і у селах лише щось чула про це, але виявилася геть байдужою до теми. У ЗМІ повідомляли хіба що про ініціативу окремих священників про те, щоби відлучати від церкви тих депутатів, що голосували за, але вона взагалі не знайшла підтримки.

А головне – те, що люди не відчули втілення страшилок, про які їм розповідали.

Тому вже за кілька місяців про це перестали згадувати навіть представники церкви.

Є всі підстави вважати, що такий розвиток чекає і на Україну після ратифікації. А вона рано чи пізно станеться, бо навіть якщо ВР провалить голосування 20 червня – до нього на виконання вимог ЄС доведеться повернутися дуже скоро, ще протягом цього скликання. Просто ближче до дати виборів.

Ратифікація, але з обмеженнями

До того ж на користь України у діалозі з суспільство грає те, що президент Зеленський запропонував ратифікувати Конвенцію "з обмеженнями". Або, юридичною мовою, "з односторонньою декларацією".

Цей додатковий документ дозволяє владнати більшість застережень, які висувала Всеукраїнська рада церков.

До слова, торік "Європейська правда" рекомендувала саме такий шлях схвалення Конвенції в Україні (детальніше читайте у статті Захист без гендеру: як Україна зможе ратифікувати "конфліктну" Стамбульську конвенцію). Ще тоді ця ідея мала підтримку низки проєвропейських депутатів. Саме її зараз обрав президент.

Текст заяви можна прочитати на сайті ВР, але ключовими видаються такі фрази:

"Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов'язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів України щодо інститутів шлюбу, сім'ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань… Україна заявляє, що застосовуватиме Конвенцію відповідно до цінностей, принципів і норм, визначених Конституцією України"

Такий шлях раніше вже використовувала Хорватія – ще одна держава з сильними християнськими традиціями. Саме вона була першою (і до нас лишалася єдиною) державою, що ратифікувала конвенцію з застереженнями для того, щоби спробувати зняти занепокоєності противників. І виявилося, що за механізмами Ради Європи це – прийнятний варіант.

До слова, у 2018 році, прямо перед ратифікацією, у Хорватії були відносно масові демонстрації з вимогою відмовитися від ратифікації – але так само після успішного голосування вони зникли. Бо виявилося, що протестна група – активна, але насправді маленька.

На виборах, що відбулися за два роки, правляча партія прем’єра Андрея Пленковича знову виграла і навіть покращила свій результат. Жодний "Стамбул" цьому не завадив.

До слова, підписати цей документ Хорватія мала на початку 2013 року, за пів року до свого вступу до Євросоюзу. І це не випадково.

Вибір між міфами і євроінтеграцією

У 2013 році достатньо було підписати цей новий документ (Стамбульська конвенція відкрилася для підписів лише у 2011 році).

Але нині одного лише підпису для країни, яка прямує до ЄС, недостатньо. І доводиться обирати – або ратифікувати цей рамковий договір, або відмовитися від західного курсу.

Часом від противників конвенції доводиться чути: мовляв, в ЄС є країни, які не ратифікували, то й ми можемо утриматися.

Це – хибна логіка.

Дійсно, є шість держав ЄС, які не завершили ратифікацію. Це виключно держави Східної Європи (за збігом, наразі лишилися тільки ті, де є сильними проросійські сили або російська пропаганда): Болгарія, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія та Словаччина. Але в тому-то й річ, що вони вже є членами, і тому на їхню адресу не можуть висунути вимогу. Доводиться переконувати.

А Україна – у більш вразливому стані.

А оскільки в ЄС рішення ухвалюються консенсусом, то будь-яка держава, що високо цінує права людини (ті ж Нідерланди та Швеція), може додати свій обґрунтований пункт до переліку вимог, які має виконати Україна для переходу на наступний етап на шляху до членства. А таких етапів, як розповідала ЄвроПравда, ще буде... Хоча високий шанс, що у разі провалу голосування у понеділок ця вимога з’явиться вже цього тижня – у переліку реформ, які треба виконати у рамках набуття кандидатського статусу.

Варто окремо наголосити: так, ЄС може вимагати ухвалення конвенції, яка стверджує європейські цінності, навіть тоді коли цей документ не є частиною права ЄС. Ба більше, Євросоюз вже неодноразово висував таку вимогу. Ба більше, вона лунала навіть від Литви, яка сама ще не пройшла цей шлях.

Такою є реальність.

І депутатам, які голосуватимуть у понеділок, треба розуміти наслідки свого рішення.

А ще багатьом противникам Стамбульської конвенції варто нарешті прочитати, чому в документі вживається слово "гендер", і зрозуміти, що до жодних одностатевих шлюбів чи інших речей, що суперечать чинній Конституції, вона просто не має стосунку.

Стаття 3 Конвенції: "Насильство стосовно жінок за гендерною ознакою означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно".

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"