Від шантажу до корупції: 10 міфів про Вільнюський саміт НАТО, у які повірили в Україні

Середа, 19 липня 2023, 20:55 — , Європейська правда, Вільнюс-Київ
Фото НАТО

Саміт НАТО добіг завершення, але дискусії про заяви та рішення, ухвалені (або не ухвалені) у Вільнюсі, досі тривають.

Утім, поруч з обговоренням реальних подій Вільнюського саміту в Україні все гучніше лунає те, що з реальністю ніяк не пов’язане. Причому хибні наративи про саміт НАТО часом свідомо просувають українські політики, партійні "інфлюенсери" та "ботоферми" – задля боротьби з опонентами або для побудови політичних кампаній. Це дуже помітно, і редакція "ЄвроПравди" закликає усі українські партії не використовувати наш рух до НАТО у політичній боротьбі.

Цей текст навмисне не містить жодного уточнення щодо партій, хоча чимало читачів упізнають у тексті те, що вже чули у політичних заявах.

Є також поширені помилки у сприйнятті саміту, що набули популярності без помітного політичного впливу, а суто через спрощене сприйняття аудиторією подій в Альянсі.

Ми допоможемо вам розібратися, які з поширених думок про саміт є коректними, а які – ні.

Цей текст написаний для тих, хто вже чув про саміт НАТО та цікавився його рішеннями (якщо ні – то почитайте спершу цю оглядову статтю) та прагне зрозуміти, що відбувалося за лаштунками. Багато хто з наших читачів переконається, що серед цих міфів є також ті, у які ви особисто вірили або ж схильні вірити. Однак закликаємо все ж прочитати наші пояснення. Важливо розуміти реальність – навіть коли вона менш приваблива за бажану картину.

Зміст: перелік міфів про саміт НАТО

1) "Це не Amazon": Україна обурила міністра оборони Британії

2) Твіт Зеленського зруйнував домовленості та зіпсував саміт

3) Зеленський шантажував партнерів тим, що розверне літак

4) Саміт провалився через корупцію та проблеми з реформами

5) Ні, НАТО не висуває Україні вимог щодо реформ!

6) Партнери не дають Україні гарантій безпеки

7) Ні, партнери дали Україні гарантії безпеки!

8) Провал саміту полягав у "ми не вступимо до НАТО під час війни"

9) Та й загалом, саміт не приніс Україні добрих новин

10) Хоча саміт НАТО був лише та передусім про Україну.

Не дивуйтеся тому, що деякі міфи суперечать один одному, це цілком природно. Особливо якщо згадати про їхнє політичне підґрунтя.

Міф 1: Київ образив міністра оборони Британії, той жорстко відповів

Заява міністра оборони Британії Бена Воллеса – давнього, перевіреного часом та практичною співпрацею друга України – стала джерелом чи не найбільш вірусних новин з Вільнюса. У другий день саміту, коли основні новини з Вільнюса відгриміли, ця історія стала ледь не найпопулярнішим "підсумком саміту" в медіа та у соцмережах.

Йдеться про заяву Воллеса із закликом до України висловлювати більше вдячності західним донорам, що завершується словами "знаєте, ми не Amazon".

Від українських лідерів думок найчастіше лунає думка, що заява Воллеса – це ознака серйозного проколу України на саміті.

Адже Британія для нас – надважливий партнер, від її військових постачань залежить ефективність ЗСУ (це правда. – Ред.), і тому неприпустимо доводити до того стану, коли Лондон обурюється "невдячністю України".

Утім, цей висновок – неправдивий. Від слова взагалі. ЄвроПравда може стверджувати це з певністю, бо ми були на цьому спілкуванні міністра Воллеса зі ЗМІ та чули це на власні вуха.

До слова, у західних медіа ця історія подається із зовсім іншим наголосом, ніж в Україні. Якщо в Україні повідомлення зводять до думки, що Україна схибила, головний наратив західних ЗМІ – це думка про те, що Воллес неправий і не мав на таке навіть натякати. Тому у Британії від слів про "невдячність України" відмежувалися усі, хто міг, аж до прем’єра Сунака, та й сам Воллес робив заяву про те, що його слова перекрутили.

Та повернімося до того, що ж сталося насправді.

Зустріч міністра із журналістами не була звичним брифінгом: вона проходила без камер, у режимі вільного спілкування, і більшість журналістів зійшлися на думці, що це був "брифінг off record", не для цитування. Утім, цей режим витримали не всі, й за деякий час новини з’явилися в одному з британських медіа.

Хай там як, немає жодних підстав говорити, що Воллес вийшов до преси, "щоби покритикувати Україну". Його фраза, що стала вірусною, по-перше, була епізодом відповіді на значно ширше запитання про очікування України від Альянсу. І навіть у ній говорив він про потребу "вдячності" не до себе, а до американських конгресменів, пояснюючи, що це допоможе затвердити оборонний бюджет США.

І тим більше позбавлена ґрунту ще одна версія, яку активно поширюють у соцмережах – що до нібито "обурення" Воллеса призвела жорсткість заяв Зеленського на переговорах перед самітом.

Міф 2: "Істерика" Зеленського провалила саміт для України

Ще одна версія, що звучить від українських спікерів, каже, що Воллес зробив цю заяву у відповідь на жорсткість Зеленського у переговорах перед самітом. Вона абсолютно необґрунтована, і це також доводять пояснення вище, але ми зупинимося на ній окремо.

Адже жорсткий твіт Зеленського, написаний дорогою до Вільнюса, став топ-подією на саміті НАТО і вплинув на його перебіг – але зовсім не так, як доводить багато хто в Україні.

Нагадаємо, у перший день саміту на сторінці Зеленського несподівано з’явився твіт, у якому президент повідомив, що вже знає про проєкт рішення Альянсу щодо України, і назвав його "безпрецедентним та абсурдним".

Цей твіт, опублікований просто під час дискусії лідерів держав НАТО, спричинив емоційну реакцію на саміті, а передусім обурив президента Байдена – про це з посиланням на джерела багато розповідали і ЄвроПравда, і західні медіа. Але українські лідери думок та політики, яких не було на саміті, відразу поставили діагноз: "це демарш Зеленського призвів до невдалого для України рішення".

Але чи справді твіт Зеленського зіпсував бодай щось? Точно ні!

Про те, що рішення саміту було, м’яко кажучи, не найкращим для України, сказано і написано вже багато. США і Німеччина виявилися не готовими йти на поступки. Їхній опір у Вільнюсі був неочікувано сильним, і немає підстав стверджувати, що його вдалося би зламати.

У автора цих рядків є запитання до змістовних тез того скандального твіта Зеленського, але взагалі немає претензій до емоційності.

Слова Зеленського про те, що рішення НАТО було "абсурдним", є чистою правдою. Як пояснювала ЄвроПравда, воно містило внутрішні суперечності й свідчило, що Альянс на той момент – в обід 11 липня 2023 року – не дійшов консенсусу щодо вступу України (про це ЄвроПравда детально розповідала у статті після першого дня саміту).

І те, що Україна прямо та безкомпромісно сказала про своє незадоволення, зрештою нам допомогло.

Публічна емоційність Зеленського призвела до того, що лідерам усіх країн довелося відповідати на запитання ЗМІ про це (причому значна частина західних журналістів на саміті відверто симпатизувала Україні). І тут з’ясувалося, що більшість держав-союзниць на боці Києва! Те, що Зеленський мав підстави для обурення, у Вільнюсі визнала купа західних лідерів, від Чехії до Франції, і навіть генсек НАТО закликав поставитися до критики українського лідера з розумінням.

І дуже схоже, що це зіграло важливу роль у зміні ставлення до України, яка була помітна вже наступного дня – про що розповімо далі.

Міф 3: Зеленський шантажував партнерів, це некоректно

Далі буде більш стисло, адже два перших міфи є визначальними, від них відштовхуються інші.

І під час підготовки до саміту, і після нього доводилося чути критику того, що Зеленський, мовляв, поводиться некоректно, бо шантажує Альянс. А після Вільнюса стверджували також, що він після свого твіта погрожував лідерам Альянсу і особисто Байдену розвернути літак і не приїхати на саміт. 

Остання теза не видається правдою. Таких "погроз" не було навіть суто через те, що представники України не брали участі у пленарному засіданні саміту, а Зеленський того дня не говорив з Байденом. Та й Україні було потрібно прибути до Вільнюса "за будь-якої погоди", бо там планували підписати вже погоджену угоду про "гарантії безпеки".

Словом, у день початку саміту скасування було неможливим, і США про це знали.

Однак під час підготовки до саміту шантаж з боку України справді був.

Київ тривалий час говорив союзникам, що участь Зеленського можлива виключно у разі позитивного рішення саміту. Що президент не поїде у Вільнюс "за пустушкою", як-от за повторенням фрази про відкриті двері НАТО.

Так, це було шантажем.

Так, це агресивний стиль ведення міжнародної політики.

Але це – точно не те, за що можна дорікати чинній владі. Навпаки, без жорсткості навряд чи можна досягти тих задач на міжнародній арені, які ставить перед собою Україна. До слова, радимо прочитати або переглянути інтерв’ю литовського дипломата та політика Жигімантаса Павільоніса, він детально про це розповідає.

Міф 4: Причина провалу саміту – брак реформ в Україні
Міф 5: Ні, реформи тут ні до чого, Зеленський каже, що їх нема серед вимог!

Утім, цей текст писався не для того, щоб "захищати Зеленського". Хибні наративи навколо саміту НАТО були спрямовані не тільки проти нього.

Два наступні міфи, що суперечать один одному – про інше.

В Україні є дуже популярною думка про те, що Україну не запрошують до Альянсу "через корупцію". Лунало також припущення, мовляв, "бачите, куди йде Угорщина? Тож США не хочуть отримати в обличчі України ще одну Угорщину".

Але це взагалі не так! Усі незалежні експерти, що опікувалися тематикою НАТО, підтверджують: причиною того, що США не зняли "блок" на політичне запрошення України, є лише війна та боязнь Росії у Білому домі. Це сумна реальність, але її треба визнавати. Щоби переконатися, що це так, радимо прочитати, наприклад, блог співкерівниці ЦПК Дар’ї Каленюк, де вона це в деталях пояснює.

Та неправдою є також заяви Зеленського про те, що НАТО "взагалі не висуває" Києву вимог щодо реформ.

Це кілька разів пролунало від президента у Вільнюсі. Утім, і численні джерела ЄП, і західні політики наполягають, що це не так.

На щастя, під тиском України (і тут йдеться не лише про Зеленського, а й про громадянське суспільство, медіа, суспільну думку в цілому тощо) у Альянсі зрештою зріє розуміння того, що великого переліку реформ бути не повинно.

Однак якщо Київ не робитиме нічого і спробує здобути запрошення до вступу лише на підставі своєї геополітичної ваги – це навряд чи спрацює.

Міф 6: У Вільнюсі нам дали гарантії безпеки ще до вступу в НАТО
Міф 7: Ні, нам не дають гарантії безпеки, Зеленський підписав порожній документ

І знову маємо два міфи, які є взаємно протилежними за змістом, але кожен з яких популярний у суспільстві. Перш ніж пояснити, чому вони обидва є хибними, дозвольте надати трохи теорії.

Питання гарантій безпеки є особливо болючим для України, яка свого часу хибно вважала, що підписала в Будапешті "гарантії безпеки", у той час як англійська, автентична версія цього документа не має в назві слова "гарантії" і каже лише про "безпекові запевнення" України.

Скептики звертають увагу на те, що у спільній заяві, яку лідери G7 та Зеленський схвалили у Вільнюсі, немає слова "гарантії", а натомість вживається фраза "безпекові зобов'язання". Однак маємо заспокоїти скептиків: Вільнюс – це не Будапешт

"ЄвроПравда" це вже детально пояснювала у статті, але варто додати важливу деталь.

Насправді твердих безпекових гарантій у світі просто не існує.

Навіть членство в Альянсі не є "безпековою гарантією", а договір НАТО не містить слова "гарантії". Та чи стає від цього колективна оборона менш вагомим інструментом спільної безпеки? Звісно ж, ні.

Але часткові, фрагментарні гарантії – бувають. І саме вони (в теорії) передбачені документом, який підписали у Вільнюсі. У ньому держави G7 взяли на себе політичне зобов’язання надати Україні "гарантії" у вигляді постачання зброї, накладання санкції на РФ, у вигляді жорстких умов зняття санкцій тощо.

Знецінювати той обсяг, що прописаний у вільнюській заяві, точно не варто. Тож це точно не "пустушка", і жорстка критика цього документа, що часом лунає – не є доречною.

Але у той самий час поки що ці гарантії є лише теоретичним. Зараз це – не більше ніж декларація про наміри з боку наших західних партнерів. І заяви окремих представників влади про те, що у Вільнюсі нам "вже дали гарантії", є так само неправдивими.

Міф 8: Перемогою України було б лише повноцінне запрошення з негайним початком вступу до НАТО

З дихотомією "зрада/перемога" варто розібратися окремо.

Українське суспільство підійшло до саміту з розігрітими очікуваннями. Треба визнати, що до їх творення, серед інших, доклалася і українська експертна спільнота – імовірно, не надто чітко пояснюючи очікування.

Насправді під час активної адвокаційної кампанії, яку проводила не лише влада, а й українські експерти, йшлося про "політичне запрошення" – такий термін ми вживали у публікаціях (від едіторіала до спільного звернення громадськості, яке публікувала ЄвроПравда), і ми також пояснювали, про що йдеться.

"…ми закликаємо держави-члени НАТО бути амбітними та на саміті у Вільнюсі взяти політичне зобов’язання щодо якнайшвидшого запрошення України до членства в Альянсі".

Це було завдання-максимум. Запрошення не тут і зараз, а політичне зобов’язання щодо нього, з чітким шляхом. Бо всі розуміли, що у США немає сміливості запросити Україну негайно (хоча і це було юридично можливим і зовсім не означало б "війни НАТО з Росією", як про це нечесно кажуть у Білому домі).

Добрим варіантом були й компроміси, наприклад, чітко визначений перелік реформ для отримання запрошення; або шлях до визначення цих реформ через Раду Україна-НАТО...

Однак Альянс 11 липня ухвалив, напевно, найгірший можливий варіант: прив’язав процес вступу до "процесу, що не має кінця" – тобто до тривалого виконання Річних програм. Саме тому в перший день саміту усі експерти, що були у Вільнюсі та знали деталі дискусій, в один голос говорили про провал першого дня саміту. Але далі багато чого змінилося.

Міф 9: Саміт став провалом для України

На щастя, підсумок усього саміту є суттєво інакшим. Після жорсткого твіта Зеленського, після розмов президента без камер і без журналістів із його європейськими колегами і після того, як лідери НАТО були змушені виправдовуватися перед своїми національними ЗМІ за несміливі рішення щодо України – стався злам.

Що саме було визначальним у ньому, можна лише здогадуватися.

Але фактом є те, що за підсумками двох днів, проведених у Вільнюсі, у лідерів Альянсу з’явилася щира віра в те, що членство України є неуникним. Це – лише питання часу. Тепер про це кажуть навіть у США, хоча під час підготовки до зустрічі НАТО американська сторона вичищала з багатосторонніх документів згадки, які про це свідчать.

А крім того (і це, мабуть, головне!), в Альянсі почала дозрівати думка про помилковість рішення, яке натякає на створення багаторічного "альтернативного ПДЧ" для вступу України в НАТО. Тож програма реформ, імовірно, буде короткою та виконуваною.

А якщо ще й врахувати домовленість про потенційні гарантії безпеки, то можна стверджувати: підсумок саміту є радше позитивний. Хоч і не настільки позитивний, як міг би бути.

Міф 10: Цей саміт був, по суті, лише про Україну

Українці звикли бачити нашу державу центром всесвіту, але це не так, і саміт НАТО є доброю ілюстрацією. Хай яким вагомим було питання українського членства, але Вільнюський саміт увійшов у історію зовсім з іншої причини.

Головне досягнення саміту – це те, що Швеції та Туреччині за посередництва США вдалося досягти компромісу, і є сподівання, що до кінця року шведи стануть повноцінними членами Альянсу.

Це радикально змінює безпекову ситуацію в Балтійській акваторії: Росія, по суті, стає замкнена у "внутрішньому озері НАТО".

У рішенні саміту йшлося також про Грузію. У Вільнюсі офіційно розірвали українсько-грузинський тандем, що існував з 2008 року (з перервою на Януковича). В той час як Україна одного дня все ж отримає запрошення до НАТО, Грузія має працювати над тим, щоб отримати хоча б ПДЧ. Зважаючи на відкрито проросійську політику Тбілісі, тут немає нічого дивного.

А в кулуарах відбулися кроки НАТО також назустріч Молдові.

Молдовський міністр Попеску взяв участь у розширеному засіданні саміту, а в кулуарах говорили про можливі безпекові гарантії також для молдован. Утім, до того, щоби вголос говорити про своє євроатлантичне майбутнє, Кишинів поки не дозрів. Сподіваємося, це станеться згодом.

Зрештою, у НАТО довели, що вміють чекати.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",

Вільнюс – Київ

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: