Капкан для проросійської Сербії. Як вступ Косова до Ради Європи змінює розклади в регіоні

П'ятниця, 29 березня 2024, 16:30 — , Європейська правда
Росія та Путін, яких у Сербії тривалий час вважали своїми "захисниками", більше не можуть допомогти Вучичу з Косовом. Фото Associated Press/East News

Є лише одна європейська держава, яка є кандидатом на вступ до ЄС – але при цьому має однозначно позитивне ставлення до Росії і як з боку влади, так і від більшості громадян.

Це Сербія.

Проросійська країна в центрі регіону Західних Балкан, що колись була серцем Югославії, втратила контроль над підлеглими їй народами після кривавих югославських війн у 1990-х роках, але досі не може позбутися імперського мислення та сентиментів, що лишається однією з ключових причин, які зближують Белград з Москвою.

Утім, головним героєм цієї статті є Косово – частково визнана держава, яку Сербія вважає своєю частиною. З 1999 року – після війни, що супроводжувалася етнічними чистками та масовими вбивствами косовських албанців і призвела до військового втручання НАТО, – Косово перейшло під контроль миротворців, а у 2008 році косовари оголосили незалежність, яку Сербія досі не визнала.

Відтоді невизнання незалежності Косова світом та міжнародними структурами є основою зовнішньої політики Сербії.

Але зараз їй завдали приголомшливого удару.

Рада Європи, схоже, пройшла точку неповернення і вже ближчим часом запросить Косово до своїх лав. Події нині розвиваються з шаленою швидкістю, тож це може статися вже у травні. Підтримати це готуються навіть ті держави ЄС, які не визнають незалежність регіону.

Сербія готує відповідь на цю геополітичну поразку і вже навіть публічно погрожує, що вийде з Ради Європи, якщо Косово стане членом організації. Але цей крок автоматично означатиме кінець євроінтеграції Сербії.

Тож Балканський регіон зараз – на порозі карколомних змін.

Про це ми розповіли у відео та у тексті – обирайте формат, який вам найбільше до вподоби.

Сербам змінили правила гри

"Зараз нелегко казати, які новини ми отримали за останні 48 годин. Найближчими днями я повідомлю народ Сербії про усі виклики, які стоять перед нами. Буде важко, як ніколи досі".

Такий загадковий пост опублікував у ніч на середу, 27 березня, багаторічний лідер Сербії Александар Вучич. Жодних деталей або уточнень він не надав, але чекати на них лишилося недовго. Вже відомо, що у п’ятницю ввечері, у прайм-тайм, президент Вучич виголосить звернення до нації, де уточнить, про що саме йдеться.

Утім, причина заяви президента відома наперед.

Рада Європи, яка разом із Євросоюзом є ключовою міжнародною організацією на континенті, цього тижня вийшла на фінішну пряму у питанні вступу Косова до своїх лав. І для Белграда це дійсно є геополітичною катастрофою, з якою незрозуміло що можна вдіяти. При цьому сербська влада усвідомлює, що майже напевно програла цю битву.

Рішення, що ознаменувало точку неповернення, ухвалили на засіданні, деталі якого з’ясувала "Європейська правда".

У середу, тобто невдовзі після виступу Вучича, у Парижі зібрався на засідання політичний комітет ПАРЄ, тобто Парламентської асамблеї Ради Європи. На порядку денному було лише одне змістовне питання: затвердити звіт, який дасть зелене світло вступу Косова до Ради Європи.

Ще до початку засідання стало зрозуміло, що Сербія на ньому програє.

Треба зауважити важливу деталь. Більшість держав-членів РЄ після 2008 року визнали незалежність Косова, а серед держав Євросоюзу таких абсолютна більшість. Лише п’ять держав ЄС – це Греція, Іспанія, Кіпр, Румунія та Словаччина – досі визнають "автономний край Косово та Метохія" складовою сербської держави (тієї самої позиції дотримуються Україна та низка інших держав, які мали або мають проблеми із сепаратизмом і бояться, що косовська історія може стати прецедентом).

Але Європа завжди намагається враховувати позицію меншості, тим більше у зовнішньополітичних питаннях, і наявність противників зупиняла будь-які рішення, які просувають косовари.

Тому засідання у Парижі позначило зміну правил гри.

Греція, яка досі принципово не визнавала Косово окремою державою, подала гучний сигнал про пом’якшення позиції.

Доповідачкою з косовського питання була гречанка Теодора Бакоянні – ексочільниця МЗС та рідна сестра прем’єра Греції Міцотакіса, яка точно представляє у таких питаннях позицію не лише свою, а й держави. Тому те, що доповідь Бакоянні виявилася переповнена позитивом на адресу Косова, запропонувала Приштині членство у Раді Європи (яке доступне лише для незалежних держав) і рекомендувала організації "припинити політику нейтральності щодо статусу Косова", явно є не її особистою думкою, а узгодженою позицією Афін.

Коли Косово увійде до Ради Європи

Джерела "Європейської правди", поінформовані про засідання політичного комітету ПАРЄ, та ті, хто брав у ньому участь, кажуть, що Сербія билася до останнього, намагаючись зірвати рішення комітету – навіть розуміючи, що Європа напевно пройшла точку неповернення.

Але розвиток подій на закритому засіданні лише підтвердив, наскільки ізольованою лишилася Сербія.

У критичний момент її кинули напризволяще усі партнери. Не лише Греція.

Представниці Сербії у політкомі запропонували правки до проєкту резолюції, які мали б зменшити шкоду чи навіть нейтралізувати її, заперечивши або принаймні "розмивши" визнання Косова. Але усі без винятку їхні пропозиції були відкинуті не просто переважною, а абсолютною більшістю голосів.

Зрештою, рішення, яке в Белграді вважають катастрофічним, ухвалили 31 голосом "за", з чотирма голосами "проти" та одним депутатом, що утримався, яким виявився ще один грек, експрем’єр Алексіс Ципрас. Це, до речі, також показово: Ципрас представляє опозицію і цілком міг би виступити проти ініціативи владної колеги, тим більше, що за його прем’єрства Греція твердо виступала проти "визнання" Косова. Але часи та настрої Європи змінилися.

Усі чотири депутатки, що проголосували проти рішення – сербки.

Дві з них представляють у ПАРЄ сербську Скупщину, тобто парламент. Третя, Марія Вукичевич – сербка, обрана у Чорногорії від тамтешньої просербської партії. Ще одна, Снєжана Новакович – представниця Боснії і Герцеговини, обрана від місцевої сербської громади.

Представники усіх інших держав у межах та за межами ЄС, які не визнають незалежність Косова, або підтримали "антисербське" рішення, або не приїхали на засідання, щоб не поставати перед дилемою. І тим самим – посилили політичну ізоляцію Сербії. До речі, останній шлях обрали українці – жоден з трьох українських членів політкому не брав участі в засіданні, і це була навмисна позиція.

Показово, що цього разу свого друга Вучича кинув навіть угорський прем’єр Віктор Орбан!

Але головне те, що майже одностайне голосування у комітеті не лишає сумнівів: на сесії ПАРЄ, яка відбудеться у Страсбурзі у третій тиждень квітня, Асамблея остаточно затвердить це рішення без жодних "антикосовських" правок.

Далі за процедурою потрібне ще одне голосування у комітеті міністрів РЄ, і там також є голоси. На попередньому голосуванні, що відбувалося рік тому і запустило процедуру оцінки відповідності Косова вимогам членства, проти виступили лише сім з 46 держав (це сама Сербія, а також Угорщина, Кіпр, Іспанія, Румунія, Азербайджан і Грузія) та ще кілька, включно з Україною, утрималися. Понад дві третини держав РЄ підтримали "антисербське" рішення.

Та й зараз кілька інформованих джерел "ЄвроПравди" підтверджують, що голоси є.

І можна навіть спрогнозувати, коли його ухвалять.

Річ у тім, що за правилами Ради Європи прийняти нового члена до організації без одностайності наявних членів можна лише у разі, якщо голосування відбувається під час міністерської зустрічі, яка проводиться двічі на рік. Найближча відбудеться 16-17 травня у Страсбурзі, під головуванням Ліхтенштейну. Виходячи з темпів, які набрав процес, можна бути майже впевненим, що це будуть дні великої дипломатичної перемоги Косова.

А щоб на цьому шляху точно не виникло ніяких перешкод, усі політичні керівники Косова вже написали до Страсбурга лист (копія є у розпорядженні "ЄвроПравди"), в якому зобов’язалися неодмінно виконувати усі членські вимоги та передумови. Яких, до речі, висунуто не так і багато – у доповіді Бакоянні стан косовської демократії описаний у дуже позитивному тоні.

Далі у Приштині мають ратифікувати Європейську конвенцію з прав людини (нуль сумнівів, що це стане суперпріоритетним завданням для тамтешнього парламенту, а підтримка буде одностайною), передати ратифікаційні документи до Страсбурга – і процес вступу для Косова завершиться. Але для Сербії історія на цьому лише розпочнеться.

Істерика та погрози з Белграда

Важлива деталь: "тектонічні плити" європейської політики, які повністю змінили баланс сил у Раді Європи, зрушила російська повномасштабна агресія 2022 року, за якою послідувало безпрецедентне для цієї організації рішення про виключення Росії, а російські громадяни почали втрачати посади у структурах РЄ.

Це автоматично зменшило політичний вплив проросійської Сербії, яка до того значною мірою покладалася на потужну російську підтримку. Тож у Косові подумали, що це дає шанс досягнути досі неможливого – і на початку травня 2022 року подали до Страсбурга заявку на вступ. Готовність розглядати таку заявку з'явилася не відразу, її тримали без розгляду майже рік, та у квітні комітет міністрів РЄ все ж запустив процес.

Про підготовку доповіді Бакоянні сербська влада знала, але до останнього часу там, схоже, не уявляли, наскільки погано все складається для них. Бо заяви Вучича донедавна свідчили, що він все ж не очікував поразки, та ще й такої швидкої.

А коли ситуація пішла у розвиток, реакція Белграда стала більше схожою на істерику.

Тиждень тому президент Вучич навіть допустив вихід Сербії з Ради Європи у разі, якщо заявка Косова буде задоволена.

Ана Брнабич, експрем’єрка та нині спікерка парламенту, відразу підтримала цю думку і заявила, що "Сербія не блефує", коли говорить про вихід з Ради Європи. "Якщо Рада Європи порушує свій Статут і свої цінності – немає жодної необхідності бути частиною цього лицемірства", – додала вона.

Нагнітання емоцій щодо обов’язкової відповіді на очікуване рішення переповнило усі сербських медіа і досягло такого рівня, що після того, як Косово дійсно запросять до Ради Європи, влада просто не зможе вдавати, що нічого не відбулося. Ситуацію ускладнюють дострокові муніципальні вибори у сербській столиці Белграді, які відбудуться орієнтовно 2 червня, тобто невдовзі після гучного ляпаса, який отримає Сербія.

Для Вучича і його партії це може мати катастрофічні електоральні наслідки. Що робити у цій ситуації – геть не зрозуміло. Тому істерика з боку влади не видається дивною. Інша річ, що у наперед програшних спробах зупинити вступ Косова до Ради Європи сербський лідер заганяє країну у пастку.

Кінець європейського шляху Сербії?

Треба окремо наголосити, що невизнання Косова має консенсус не лише у сербській владі, а й у суспільстві. Дії Белграда щодо перешкоджання світовому визнанню Косова – це те, що має однозначну підтримку в суспільстві (а опозиція зараз дорікає Вучичу, що він відмовляється від цього підходу).

Попри дії югославської армії у 1990-х роках, зараз серби відчувають себе ураженими в правах, а сербська меншина, яка компактно проживає передусім на півночі Косова, поруч з сербським кордоном, часом справді має підстави дорікати Приштині щодо дотримання їхніх прав.

Тож вступ Косова до Ради Європи без перебільшення "руйнує матрицю" і не може обійтися без відповіді. Виборці чекатимуть жорстких дій Белграда.

От тільки наслідки також можуть виявитися жорсткими для Сербії.

Вихід країни з Ради Європи означатиме зупинку навіть номінального руху країни до ЄС.

Держава, що не є членом РЄ, не може бути навіть кандидатом.

Ця норма ще ніколи не втілювалася на практиці й потреби жорстко фіксувати її у документах ЄС не було, адже досі Рада Європи охоплювала увесь європейський простір, але для європейських політиків це – немов аксіома. Зрештою, вимога обов’язкового членства у Раді Європи дійсно є в європейському законодавстві, а саме у ст. 53 Хартії фундаментальних прав ЄС.

Тому про будь-яке зближення з державою, яка випала з європейського ціннісного простору, не може йтися. А це не входить у плани сербської влади, тому Вучич вже намагається збити очікування і заявляє, що "не чув розмов" про відмову від європейського шляху.

Досі Сербія старанно намагалася всидіти на двох стільцях.

Вона імітувала політичне зближення з ЄС і так-сяк гармонізувати технічні стандарти з європейськими, але не робити нічого у частині політичної інтеграції. Зокрема, Белград прямо відмовлявся накладати санкції на РФ, хоча це є частиною "домашньої роботи" для усіх кандидатів. У зовнішній політиці сербська влада обрала східний курс, але при цьому повторювала, що ставить за мету вступ до ЄС. Постійно звучало, що сербський народ обирає Європу, але за останніми опитуваннями прихильники членства в ЄС лишилися в меншості.

Така імітація довгий час влаштовувала і Брюссель (бо можна не мати прогресу у вступних переговорах, і всі розуміють, чому), і Белград (бо можна задовольнити усі верстви суспільства, а до того ж мати можливість повернути в будь-яку сторону залежно від того, що буде з Росією).

Але тепер двозначності може настати кінець.

Тож сербська влада опинилася на роздоріжжі. Кожен зі шляхів є загрозливим. Можна втратити або підтримку виборців, або європейський статус, або і те, і те одразу. Вучич, звісно, буде намагатися шукати компроміс – наприклад, призупинення участі у РЄ видається більш реальним, ніж вихід. Але без значних втрат все одно не обійдеться. А от Косово Сербія, здається, вже безповоротно втратила.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

 
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.