У відносинах України та Франції були різні етапи. Те, що зараз ми прийшли до принципово нового, не ставлять під сумнів навіть скептики.

Емманюель Макрон на посаді президента республіки ніколи не приховував, що прагне зафіксувати своє лідерство в Європі, але традиційно стикався з проблемою у тому, щоби втілити свої амбіції.

Перелік сфер, де Франція може претендувати на роль держави №1 у Європі, дуже обмежений. Навіть за часів Олафа Шольца Німеччина об’єктивно лишається лідером за багатьма показниками, передусім економічними.

Військова допомога Україні, що веде екзистенційну війну, відчинила для Франції одну з хвірточок, які дозволяють відчути лідерство, а готовність Макрона діяти нестандартно, out-of-box, зробила цей шлях реальним.

Україна у цьому зацікавлена, звісно ж, не менше самого Макрона, тож тут наші інтереси збігаються.

Йдеться про ідею Макрона про можливе спрямування до України військових держав НАТО, яка понад місяць тому спричинила справжню бурю, а далі зникла з публічної дискусії. Утім, Париж від неї не відмовився, і робота йде, засвідчують численні джерела "Європейської правди".

Щоби розібратися, що відбувається, редактор "ЄвроПравди" відвідав Париж, де цього тижня проходив Третій форум Україна – Франція, організований Центром "Нова Європа", Французьким інститутом міжнародних відносин (IFRI) та МЗС обох країн.

Не буде перебільшенням сказати, що Україна у Парижі досі в центрі уваги.

Так, навіть без широкого анонсу зала IFRI не вмістила всіх бажаючих. А учасники наголошували, що допомога Україні має тверду підтримку також у суспільстві – що дозволяє владі Франції кроки поза звичною матрицею.

Хоча проблеми на цьому шляху також треба чесно визнавати.

"Консенсус нам не потрібен!"

Перш за все, варто пояснити, звідки взагалі взялася ідея про війська НАТО в Україні. Тим більше що зараз, коли минув понад місяць після її появи, вже можна розкривати певні досі не публічні деталі.

26 лютого у Париж, до Єлисейського палацу, з’їхалися президенти та голови урядів близько двох десятків держав Європи; інші європейські столиці, а також США були представлені на нижчому рівні.

Їх зібрав президент Макрон, щоб обговорити шляхи допомоги Україні, та спершу від події не чекали сенсації. Головна увага тоді була сконцентрована на так званій чеській ініціативі щодо закупівлі снарядів поза межами ЄС та НАТО, яку 10 днів до того публічно представив президент Чехії Петр Павел.

Зважаючи на те, що Франція раніше була серед противників оборонних витрат за межами Європи і вже почала давати сигнали про відмову від цієї лінії, від зустрічі лідерів у Парижі передусім чекали прогресу в цьому питанні.

Але виявилося, що Париж підготував для партнерів сюрприз.

Макрон без червоних ліній: що стоїть за ідеєю президента Франції про війська НАТО в Україні

Достеменно неясно, чи планував Макрон робити свою ініціативу публічною вже тоді, чи вони ще мала "поваритися" у закритих обговореннях – але йому не лишили вибору.

Словацький прем’єр Роберт Фіцо (якого разом з угорським Орбаном вважають одним з двох відкрито проросійських лідерів у ЄС) після зустрічі негайно вийшов до преси і повідомив: держави Заходу планують відправити до України свої війська.

Тоді цю заяву сприйняли зі скепсисом, без довіри (та й інші учасники переговорів нічого подібного на той момент не заявляли). Але виявилося, що проросійський словацький лідер дійсно відкрив те, що звучало за закритими дверима.

Пізно вночі слова Фіцо підтвердив Емманюель Макрон, визнавши, що це його пропозиція. Це стало справжньою сенсацією. І спровокувало емоційну дискусію у Франції.

Але перш ніж пояснити, що відбувається з ініціативою зараз, варто наголосити, що на тій зустрічі в Парижі проти виступав не тільки Фіцо.

Дискусія лідерів проходила на підвищених тонах.

Як кажуть, найемоційнішою була реакція Олафа Шольца.

Для канцлера Німеччини (як і для більшості учасників) така пропозиція стала абсолютною несподіванкою, він обурився і звинуватив Макрона у тому, що той "намагається втягнути усіх у Третю світову" і заявив, що розмову треба припиняти, бо він проти, а отже, консенсусу немає. Але Макрон, вочевидь, був готовий до такого і жорстко осадив Шольца, пояснивши, що його голос нічого не зупинить.

"У цьому питанні нам консенсус не потрібен", – заявив президент Франції, наголосивши, що прагне знайти і очолити групу сміливих держав, у якій Німеччину ніхто й не чекав.

Тож Макрон продовжив представляти свою ідею і пояснив те, що тепер вже є публічним: йдеться не про спрямування військових НАТО просто зараз і прямо на лінію зіткнення. Ідея полягає в тому, щоби публічно відмовитися від червоної лінії щодо військової присутності держав НАТО в Україні та створити для Росії ситуацію "стратегічної невизначеності".

А узгоджувати формат та цілі можливого контингенту можна й потім.

На тій зустрічі у Єлисейському палаці жодних голосувань не було, бо лідерам був потрібен час на обдумування карколомної ідеї. Та й перед Макроном був виклик – дискусія зі своїм суспільством.

Про Україну не можна без України

Вже після того, як ця інформація з зустрічі у Єлисейському палаці потрапила у медіа, склався пазл і в українських журналістів, які ще за деякий час до того чули натяки про надзвичайну важливість зустрічей з французьким лідером та його очікуваного візиту в Україну.

І навіть президент Зеленський, який зрештою в середині лютого відвідав Париж, не утримався від заяв про те, що Макрон готує дещо "принципово нове", але зберіг таємницю щодо деталей до їхнього офіційного оприлюднення.

Річ у тім, що про жодне спрямування іноземного контингенту немає сенсу говорити, якщо це не узгоджене із самою Україною – тож офіційний Київ став першим з партнерів Франції, який про це дізнався. Як мінімум, це було темою обговорення на зустрічі лідерів у Парижі, а можливо, комунікувалося й раніше.

Франція старанно дотрималася правила "нічого про Україну без України".

Утім, подальший прогрес забуксував.

Макрон, який публічно обіцяв прибути до Києва для детальнішого обговорення ідеї і навіть називав можливі терміни візиту – так і не здійснив його. Тепер твердих планів немає.

Однією з причин, очевидно, стала неоднозначна реакція у французькому суспільстві. І про це у Парижі кажуть публічно. "Ця ініціатива президента Макрона викликали полеміку в суспільстві. Його слова вирвали з контексту, у тому числі опозиція – хоча насправді він казав лише, що нічого не виключено", – пояснював, зокрема, на форумі депутат Національних зборів Бенжамен Адад.

Хоча є ще як мінімум одна причина – брак ясності щодо позиції України.

І справді, хоча ініціатива Макрона вже є публічною, від Києва не чути особливого ентузіазму у її підтримці. Понад те, непублічно учасники форуму визнавали, що чули певний скепсис від України. "На зустрічах з українськими колегами я чую, що їм потрібна не ця допомога, а зброя", – зізнався у розмові з "ЄП" у Парижі один з французьких посадовців.

Дійсно, постачання зброї є безумовним пріоритетом для ЗСУ, але ці напрямки не підважують одне одного. "Сигнал з Києва про те, що ідея президента корисна й Україні, був би помічним", – каже інший співрозмовник. Про те, чому навіть символічне надсилання військових з Франції та інших держав НАТО в Україну є справді важливим, "ЄвроПравда" пояснювала у статті "Макрон без червоних ліній".

Утім, не виключено, що й тут в останні дні ми маємо позитив.

Адже глава українського МЗС Дмитро Кулеба, закриваючи форум, перервав мовчанку з боку Києва та публічно підтримав французьку ініціативу зі "зсування червоних ліній". "Я дуже хочу, щоб уся Європа почула те, що каже президент Макрон", – заявив він.

Наразі невідомо, чи була також детальніша підтримка з його боку на зустрічі очільників МЗС НАТО, яка одночасно проходила у Брюсселі.

Ідея точно не похована

Та попри паузу, що затягнулася, і попри натяки партнерів на недостатню комунікацію, головний підсумок дискусій з цього приводу на полях Форуму Україна – Франція – це те, що ідея Макрона жива.

Зараз триває дискусія на рівні генштабів, між країнами, які зацікавилися, стверджують кілька співрозмовників. І у той час, як у суспільстві Франції реакція на цю ідею була доволі змішаною, у середовищі військових вона отримала позитивні відгуки. Начальник французького штабу сухопутних військ П’єр Шиль навіть вийшов на публіку з дуже амбітною програмною статтею про готовність французької армії йти далі, ніж пропонує Макрон.

"Франція здатна перекинути (в Україну за потреби) коаліційну дивізію, тобто близько 20 тисяч військових, протягом тридцяти днів", – наполягає він. "Замість того, щоб обурюватися коментарями президента Франції, важливо бути готовим до найгіршого", – пояснює глава генштабу.

Дискусія триває і в експертному середовищі.

Причому йдеться не про те, чи варто це робити, а про те, коли саме військова участь буде виправданою.

Авторитетний французький безпековий експерт П’єр Арош, зокрема, бачить сценарії, за яких може знадобитися надсилати до України дійсно значний військовий контингент, якщо ситуація на полі бою зміниться настільки, що поразка України стане можливим сценарієм.

"Нам потрібно бути готовими до подальших кроків, якщо складеться ситуація, коли все може провалитися, – пояснив він, навівши одну з гіпотетичних ситуацій. – Наприклад, якщо Україна колись вирішить, що військові дії треба припинити, то наші війська можуть стати гарантом того, що це не призведе до поразки України.

Тоді введення військ стане способом підтримати Україну в процесі перемовин".

Утім, зараз основний варіант, який доводиться чути від французьких посадовців, у тому числі в розмовах не під запис, – це можлива участь обмеженого контингенту для навчань в Україні або для дій, пов’язаних з відновленням пошкодженої військової техніки.

А публічно в МЗС кажуть, що мета – створити для Росії ситуацію, коли вона не знатиме, чи не з’являться військові НАТО на українській території вже невдовзі.

"Президент пропонує додати невизначеності", – пояснив на форумі Бріс Рокуфой, директор з питань континентальної Європи французького МЗС, застерігши при цьому від завищених очікувань.

"Цей процес триватиме, він переходить в інші інституції. Але він не буде "геймчейнджером", бо немає якогось одного кроку, що змінить правила гри у війні. І найважливішим є надавати Україні всю ту зброю, що їй потрібна зараз", – заявив дипломат.

Коаліція рішучих

У будь-якому разі, треба визнати, що Франція у цій дискусії дійсно стала європейським лідером.

І не лише на фоні суперобережного Шольца.

За оцінкою Олександра Сушка, директора фонду "Відродження", серед усіх країни ЄС Франція за останнє десятиліття зробила найбільш карколомні зміни у своєму стратегічному баченні світу та Європи. Причому – на користь України. "І хоча ці зміни були зумовлені надзвичайними обставинами, це сталі, а не ситуативні зміни світосприйняття", – вважає він.

А ще на форумі прозвучав та відразу прижився влучний термін, що об’єднує неформальну групу країн, двигуном якої є ініціативність Франції.

"Франція увійшла у фазу сміливості. Зараз формується "коаліція рішучих", і Франція може її очолити",

– заявила ще на відкритті форуму керівниця центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук.

І дійсно, як вже йшлося на початку статті, Франція не прагне досягти нереального консенсусу щодо своїх революційних ідей ані в Альянсі (це неможливо, адже адміністрація Байдена нервує від кожної згадки про таке), ані навіть у його європейській частині (пам’ятаємо про Шольца, а тим більше про Орбана з Фіцо).

Натомість у Парижі поставили за мету об’єднати тих, хто готовий до сміливих кроків.

Чисельність цієї "коаліції рішучих" поволі зростає.

Так, спершу Чехія публічно виступила проти, але зараз доводиться чути, що вона поволі пом’якшує позицію. Норвегія спершу була скептичною, а після міністерської зустрічі в Брюсселі на цьому тижні норвезький міністр заявив, що не виключає військової місії.

Тож лідерські амбіції Франції спрацювали.

А також партнерів підштовхує до дій розуміння того, що ситуація в Україні дійсно важка. І простіше не буде. Форум Україна – Франція став ще однією нагодою пояснити це у Парижі.

Найвідвертішим був виступ Михайла Гончара, президента Центру глобалістики "Стратегія XXI".

"Росія здійснює в Харкові операцію "Алеппо", коли це місто тривалий час руйнували, не розрізняючи цивільну і військову інфраструктуру. Так, у Харкові авіаударами вже зруйновано систему енерго- та теплопостачання, вона не підлягає відновленню, а побудувати нову за період, що лишився до початку опалювального сезону, неможливо. Росія розстрілює Харків, адже за Алеппо і за Маріуполь їй нічого не було. Інші міста з "розстрільного списку" – Одеса, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг", – пояснював Гончар французьким посадовцям і експертам.

Очевидно, що ці дії РФ не зупинити запланованим введенням тренувальної місії чи іншого типу військового контингенту.

Але так само зрозуміло, що продовжуватиме постачання зброї тими темпами, що є зараз – неприпустимо.

Події вимагають замислитися над зміною парадигми. "Стирання червоної лінії" щодо військової участі держав НАТО – один з елементів такої зміни. Але це також буде ознакою того, що в Європі справді існує коаліція рішучих держав, які розуміють ціну поразки України і готові на сміливі кроки, щоб її не допустити.

Дивіться також відео про те, як ставиться до ініціативи Макрона французьке суспільство:

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", з Парижа