Україна перемогла у Мюнхені. Все про головну безпекову конференцію світу та її наслідки

Рівно рік тому Мюнхенська безпекова конференція (МБК) стала поворотною подією у відносинах Європи і США. Саме тоді віцепрезидент Джей Ді Венс виступив з промовою про те, що їх більше не об'єднують спільні цінності. Промова Венса тоді шокувала багатьох – але реальна зміна політики США виявилася навіть жорсткішою. Напруження сягнуло піка за гренландської кризи, яка наприкінці січня раптом "здулася" без публічних пояснень – тож зараз від Вашингтона чекали нових програмних заяв.

На "Мюнхен-2026" уряд США знову надіслав топспікера, але іншого. Замість токсичного Венса американську позицію представив держсекретар Марко Рубіо, і це було радше добрим знаком.

Втім, враження лишилися украй змішаними.

Рубіо, виконуючи роль "доброго поліцейського", заявляв про готовність США до дружби з Європою; казав про потребу "відновити довіру" (яка дійсно зруйнована через дії Дональда Трампа); а ще переконував, що Трамп особисто дуже поважає Європу і намагається про неї "подбати" – але "ЄП" у Мюнхені не довелося почути, щоб це пояснення хоч когось переконали.

А ключовим лідером-візіонером на цій конференції виявився не Рубіо, і навіть не німецький канцлер Фрідріх Мерц, якому організатори виділили саме таку роль, призначивши його промову на відкриття МБК – а президент Франції Емманюель Макрон, який виклав бачення змін, які Європа має зробити, щоби витримати тиск не лише США, а й Росії та Китаю.

Але головною темою зустрічі у Мюнхені стало не протистояння зі США. Про трансатлантичну кризу №1 – щодо Гренландії – у Мюнхені взагалі майже не згадували (хоча Метте Фредеріксен висловила переконання, що Трамп не відмовився він намірів анексувати острів).

Головною темою стала Україна, якій присвятили дійсно безпрецедентну увагу – і з боку організаторів, і від європейських лідерів.

А президент Зеленський виступив у Мюнхені з промовою, у якій, здавалося, дискутував із самим собою. Він заперечив критику Європи, яка лунала від нього місяць тому у Давосі. А ще – спростував власну заяву, що затримка платежу з Європи не дозволила захистити київські ТЕЦ. Зміна риторики була очевидною – і її помітили.

А "український ланч" фонду Віктора Пінчука запустив публічну дискусію про швидкий вступ України до ЄС за новою процедурою. Та хоча заяви з цього приводу дійсно тішать, підтримка ще далека від необхідної.

Про все це, а також про перформанс із повітряною атакою на Брюссель – у статті "Європейської правди" з Мюнхена.

Новий період "токсичних стосунків"

Відносини Європи і США протягом останнього року простими не назвати, а у січні, через Гренландію, вони пройшли черговий пік кризи. І хоча останні кілька тижнів США утримувалися від жорстких дій або заяв, невизначеність нікуди не поділася. І схоже, що у Вашингтоні розглядали різні сценарій, різні стратегії дій у відносинах з Європою.

Два незалежних одне від одного джерела розповіли "ЄвроПравді", що у Вашингтоні до певного моменту зважували нову поїздку Джей Ді Венса до Мюнхена. Логістично це було б нескладно зробити – Венс минулого тижня був на Південному Кавказі. За деякою інформацією (яку, втім, неможливо достеменно перевірити), віцепрезидент і сам хотів би знову виступити у Мюнхені, де його минулорічний спіч став головною темою всієї конференції, та й загалом, сформував одну з головним тем року у трансатлантичних відносинах.

Втім, згодом у Вашингтоні ухвалили інше рішення. До Мюнхена попрямував Марко Рубіо, очільник американської дипломатії.

Та його промова лишила дуже суперечливе враження.

Рубіо кілька разів підкреслив, що США хочуть бути разом з Європою, вважають себе і Європу "єдиною західною цивілізацією" і цінують спільне минуле.

Ба більше, за його словами, усе те, що робив досі Трамп для реформування світового порядку, він робив з думкою про Європу і задля піклування про неї. "Причина цього, друзі мої, у тому, що ми глибоко піклуємося про ваше і наше майбутнє. Ми пов'язані духовно і культурно. Ми хочемо, щоб Європа була сильною. Ми віримо, що Європа повинна вижити, бо доля Європи завжди буде пов'язана з нашою", – переконував держсекретар.

Але є два нюанси.

По-перше, хоча Рубіо побудував свій виступ на позитиві, було неможливо забути про все попереднє – від Венса-2025 до Гренландії.

"У мене враження, що ми, Європа – у токсичних стосунках. Партнер весь рік нам погрожував, а тепер раптом каже: а відсьогодні у нас знову все добре: ми знову любимо одне одного", –

влучно пожартував авторитетний європейський експерт на обговоренні, яке проходило за правилами Chatham house.

А по-друге, навіть така "мирна пропозиція" Рубіо мала свої умови.

Рубіо запропонував Європі перш за все визнати, що досі вона вела помилкову політику і помилково сповідувала ліберальні цінності. "Ми робили ці помилки разом, і тепер нам разом треба визнати ці факти і далі рухатися вперед та все перебудувати", – пояснював він та окреслив, яких саме змін чекають США. І це геть контрастувало з доброзичливістю його заяв

По суті, вимоги США до Європи не змінилися. Поруч з тими, які європейці давно визнали і навіть почали втілювати (як-от вимога витрачати більше на оборону), там є і наперед неприйнятні. Наприклад – забути про ліберальні цінності. Або погодитися, що "світовий порядок, заснований на правилах, не переважає національного інтересу" тощо.

Просто Рубіо, на відміну від Венса, не супроводжував ці вимоги хамством і образами та побудував промову на позитивних порівняннях, викликавши навіть кілька раундів аплодисментів.

Але по суті – повна відповідність лінії Трампа.

"Гренландська загроза" не минула

Від початку Мюнхенської конференції вражало те, що ключові точки напруження лишилися немов без уваги. Ще місяць тому, у Давосі, Гренландія була однозначною темою №1, витіснивши з порядку денного решту проблем міжнародної політики. А у Мюнхені жоден з топспікерів не згадав про це у своїх промовах.

Рубіо, Мерц, Макрон, фон дер Ляєн тощо – усі старанно ігнорували "слона у кімнаті", змусивши учасників МБК обговорювати у кулуарах, що є причиною і чи не просив уряд Данії "приглушити" це питання, щоб зайвий раз не дратувати Трампа.

Утім, надвечір суботи – вже після виступу Рубіо та інших – у Мюнхені все ж перейшли і до цієї теми, довівши, що сприйняття американських намірів є дуже реалістичним.

У офіційну версію, що Трамп робив усе це, аби посилити арктичну безпеку, і просто хотів, щоб інші союзники опікувалися водами навколо острова – серед європейських політиків не вірить буквально ніхто, і учасники дискусії у Мюнхені навіть не намагалися симулювати, що сприймають це пояснення серйозно.

"США ніколи (під час цієї суперечки. – ЄП) не дивилися на Гренландію крізь призму безпеки. Ними рухають інші мотиви, скажу дипломатично", – заявив на дискусії щодо Арктики Борис Пісторіус.

А Метте Фредеріксен на запитання, чи прагне Трамп анексувати острів, відповіла ствердно і без роздумів. "На жаль, бажання лишилося тим самим. Але є речі, щодо яких поступки з нашого боку неможливі", – заявила вона

Загалом дискусії про США можна описати двома словами: Європа прокинулася.

Так, усі й надалі хочуть зберегти безпекову співпрацю з США. Багатьом додали оптимізму події у Брюсселі напередодні Мюнхенської конференції, де представник Пентагону оголосив, що США залишаться у складі НАТО, підтвердив відданість зобов'язанням статті 5, а також гарантував збереження американської "ядерної парасольки" для Європи (детально про це – у статті НАТО версії 3.0).

Тему надійності НАТО – так само, як і Гренландії – у Мюнхені намагалися не чіпати, намагаючись не зруйнувати крихкий баланс.

Але сподіваючись на краще – Європа готується до гіршого.

Про потребу якомога швидше наростити оборонний потенціал говорив буквально кожен лідер. Причому дуже чітко визнаючи, що головна військова загроза – це Росія, до боротьби з якою Європа зараз не готова.

Але досягти цієї готовності можливо, переконаний Фрідріх Мерц.

"ВВП Росії зараз – близько 2 трильйонів євро, майже в 10 разів менше, ніж у ЄС. Але ми не є в 10 разів сильнішими за Росію", – розпочав свій виступ німецький канцлер. Він переконаний, що Європа здатна до якісних змін ("головне – перемкнути тумблер у себе в голові") і точно готова досягти самостійної обороноздатності.

Німеччина має намір зробити свій внесок у це. Готова до мілітаризації, бо це – виклик часу. "Ми зробимо Бундесвер найсильнішою конвенційною армією в Європі", – пообіцяв канцлер.

Одночасно і Берлін, і Європа загалом буде посилювати розвідувальні спроможності (це – одна зі сфер, де Європа досі покладається на США). І навіть посилення європейських засобів ядерного стримування він вважає цілком нормальною задачею. Примітно, що про можливу роль Німеччини у цьому Мерц вирішив не згадувати, лишивши тут стратегічну невизначеність.

Та це довгострокові задачі. А зараз пріоритет – Україна. І так вважає не лише Берлін.

Тема №1 для Європи

Загалом найбільш візійною, стратегічною на цьогорічній МБК стала промова Емманюеля Макрона, до якої варто повернутися окремо. Але почав він її з питання, яке має для Європи найбільшу вагу.

"Я хочу зосередитися на виклику, який для нас є екзистенційним – на Україні. Адже сьогодні, завтра і післязавтра Україна, очевидно, буде першим викликом, який стоїть перед нами", – заявив президент Франції, закликавши усіх не недооцінювати те, що Європа зробила для допомоги Україні під час повномасштабної війни. А це і гроші (вартість переданої допомоги вже сягнула 170 млрд євро), і зброя ("ми лишилися практично єдиним джерелом військового фінансування", зауважив Макрон), і санкційний тиск на Росію.

"У лютому 2022-го ніхто не уявляв, що ми зможемо це зробити. Ми це зробили", – додав він.

Правдою є те, що навіть від минулого року ставлення до України змінилося.

Мюнхенська конференція стала наочним індикатором цього.

За роки повномасштабної війни, а також у 2022-му, за тиждень до її початку, Україна та російська агресія як суперважливі теми дискусій були присутні на кожному Мюнхені, а часом і домінували в обговореннях. Але такої суб'єктності України, як зараз, не було ніколи.

Зокрема, уперше в історії у Мюнхені відкрили "Український дім" – окрему локацію, де проходили події у рамках конференції. Щоб показати вагу цієї деталі, достатньо згадати, що в МБК такий статус, крім нас, отримали лише дві країни – тут діють "Німецький дім" і "Американський дім". Причому українська локація – найближча до готелю Bayerischer Hof, де проходили основні панелі.

А ще "Український дім" став місцем шокової терапії для західних посадовців та експертів, які до нього заходили.

Локацію організовував фонд Пінчука, відомий мистецькими перформансами на міжнародних подіях, і цього разу вийшло дуже ефектно. На вході поставили справжній "Шахед" (звісно, без бойової частини), а за ним на великому екрані запустили провокаційне ШІ-відео.

Ще рік тому точно такий перфоманс міг бути контрпродуктивним. Та часи змінилися.

Після масованої атаки БПЛА літакового типу на Польщу восени минулого року європейці усвідомили, що це – їхнє слабке місце. Розуміння того, що, що без України цей безпековий виклик не здолати, стає дійсно масовим. На панельних дискусіях – від політичних до суто практичних, як-от щодо медичної допомоги – активно обговорювали український досвід. А думка "Україна потрібна нам не менше, ніж ми Україні" – звучить вже не перший рік і стає загальним наративом.

А ще Мюнхен став місцем дискусії про швидкий вступ України до ЄС.

Ця тема не була оголошена у програмі МБК офіційно, їй не присвятили окремої панелі (хоча загалом думка про те, що вступ України до ЄС – це безпекове, а не лише економічне питання, є зрозумілою усім ключовим учасникам). Однак ігнорувати її виявилося неможливо. Особливо після того, як напередодні Мюнхена цю можливість визнав німецький міністр оборони.

Тон цим розмовам задала профільна єврокомісарка Марта Кос, яка на "українському ланчі" відверто заявила, що вступ України в ЄС у 2027 році не можна виключати. Зважаючи на те, що Єврокомісія обмежена у своїх заявах, особливо з таких чутливих питань, це може мати лише одне значення: що дискусії про реформу системи розширення Євросоюзу зсунулися з мертвої точки і робота над цим почалася.

Кілька джерел "ЄвроПравди" у кулуарах мюнхенської зустрічі підтвердили: процес пішов. Та й кілька європейських лідерів обережно, але публічно висловилися на підтримку такої можливості.

Але важливо уникнути передчасної ейфорії. Бо попереду – низка перепон, у тому числі політичних. І не всі європейські лідери у принципі підтримують цю ідею – у Мюнхені очільник уряду однієї з ключових держав ЄС заявив журналістам у розмові не під запис, що не бачить можливості зафіксувати наперед будь-яку дату вступу.

Тож ці сумніви ще лише треба буде переламати – чим і планують зайнятися друзі України. "Не можна сприймати, ніби рішення вже у кишені, коли є лише обговорення у ЗМІ або навіть якісь перші драфти документів", – пояснив прем'єр Хорватії Андрей Пленкович.

Детально про заплановану схему швидкого розширення читайте у статті "Що стоїть за розмовами про 2027 рік та "часткове" членство України".

"Примирення" з Європою

Окремо варто зазначити зміну, яка в Україні може пройти непоміченою, але для європейських партнерів має значення.

Пригадуєте промову президента Зеленського у Давосі? В Україні та в ЄС її сприйняли принципово відмінно. Українська аудиторія цей виступ сприйняла загалом позитивно і не побачила у ньому чогось екстраординарного. Так, там була критика партнерів, але хіба уперше? І хіба не без підстав?

Однак деталі важать, і саме цей виступ у Європі багато хто сприйняв як необґрунтовану, безпідставну критику з боку Києва. Кількість європейських посадовців та дипломатів, які звернулися до автора цих рядків із проханням пояснити, "що відбулося, чому Зеленський змінив риторику про Європу" – складно порахувати. На Банкову також надходили ці сигнали та запитання від західних медіа.

Тож у Мюнхені Володимир Зеленський вирішив зробити "роботу над помилками".

Слово "дякую" у цій промові Зеленського прозвучало 30 разів – не буде дивним, якщо виявиться, що це рекорд для його публічних виступів.

Причому не абстрактно, а щодо конкретних елементів допомоги, які Київ отримує саме від європейських партнерів. "Ракети протиповітряної оборони надходять до нас за програмою PURL, яка існує завдяки Європі, адже Європа платить за нашу здатність зупиняти балістичні атаки. Дякую всім, хто нам допомагає. Дякую!" – сказав, наприклад, він.

А ще президент розповів про конкретний приклад – як у четвер, 12 лютого, напередодні початку конференції, ЗСУ вдалося відбити черговий балістичний напад завдяки тому, що ракети надійшли вчасно, у неділю. І знову подякував.

Вибір цього прикладу зрозумілий.

У січні Володимир Зеленський розповів історію з протилежним сюжетом – мовляв, руйнування київських ТЕЦ на початку січня відбулося через те, що "Європа не проплатила транш по PURL, і ракети (перехоплювачі PAC-3 Patriot з США) не прийшли". Однак згодом у НАТО – організації, яка координує PURL, – заперечили коректність цієї заяви і пояснили, що в оплаті та постачанні ракет Patriot не було затримки. Просто виробництво ракет (які виготовляють лише у США) не встигає за попитом.

При цьому в Альянсі додали, що розуміють обурення України, адже захист від атак РФ необхідний. Але коректність у "пошуку винних" також важлива.

До слова, у цій історії Зеленський також поставив крапку у Мюнхені – але не у виступі, а на пресконференції. Один з американських журналістів вирішив спитати президента про старі звинувачення щодо траншу оплати – але він, не дослухавши питання, заявив, що все не так, як усі зрозуміли, і він мав на увазі не затримку проплати, а те, що не всі європейські члени НАТО готові виділяти гроші на PURL.

Це була та ситуація, коли штучність пояснень була очевидною, але навіть західні медіа вирішили не перепитувати. Тема закрита. А те, що Україна дійсно вдячна європейцям за підтримку – не викликає сумнівів. Як і те, що цієї підтримки все одно потрібно більше.

Європейська стратегія Макрона

І насамкінець – коротко про промову Емманюеля Макрона, яка, схоже, стала головним візіонерським виступом цієї конференції.

Президент Франції, через слабкість своєї позиції у країні, а також через політичний календар (у першій половині 2027 року він йде з посади) не може претендувати на роль лідера Європи, але роль візіонера – цілком.

Вище вже йшлося про те, що він визначив питання України та її підтримки з боку ЄС "екзистенційним" для Європи. І це – дійсно важливо. Через це він переконаний, що підтримка України не зменшиться з часом. А це означатиме, що час не буде грати на руку Росії.

"Коли я чую, як деякі лідери закликають Україну визнати свою поразку, переоцінюючи Росію в цій війні, це величезна стратегічна помилка. Бо це так. Одного дня росіяни будуть змушені визнати, що від їхнього імені Росія вчиняє величезний злочин. А доки цей час не настане, ми не будемо знижувати планку (підтримки Києва та тиску на Москву)".

Макрон наполягає, що у будь-якому мирному врегулюванні Європа має грати безпосередню роль – більшу, ніж зараз це уявляє собі Трамп.

"Європейці повинні будуть дати згоду на будь-яку можливу угоду. Бо саме ми будемо частиною будь-яких гарантій безпеки, будь-якого пакета процвітання України, будь-якого послаблення санкцій і будь-яких рішень щодо європейського майбутнього України. Без європейців не буде миру. Можете вести переговори без європейців, якщо хочете, але миру ви без нас не дійдете", – заочно звернувся він до Вашингтона.

Саме ці міркування, пояснив лідер Франції, змушують його відновити переговірний трек з Путіним – але він стверджує, що усе буде погоджено і з Україною, і з іншими європейськими партнерами.

Втім, навіть примушення Росії до миру не вирішить проблем.

Макрон наголосив, що Європа має озброюватися і після того. А ще – шукати креативні механізми стримування Кремля.

"Навіть якщо буде угода щодо України, нам все одно доведеться боротися з агресивною Росією – державою з потужною оборонною промисловістю і роздутою армією. Нам доведеться визначити правила співіснування, які обмежують ризик ескалації", – пояснив він і навів кілька питань, на які зараз просто не існує відповіді.

Як, наприклад, можна здійснювати контроль над озброєннями в епоху дронів?

А тому – доведеться вести нові, ширші переговори про нову архітектуру безпеки для Європи. "І я не хочу, щоб ці переговори організовував хтось інший, а не європейці", – наголосив він.

А ще безпека зараз – це не тільки про зброю.

Макрон попереджає: на Європу чекає безпрецедентне втручання у вибори, можливість для якого створила цифрова епоха. Це саме те, що Європа вже побачила на виборах у Румунії та Молдові.

Причому цей вплив таргетується значною мірою на молодь – і це окрема проблема.

"Маніпулювання інформацією, іноземне втручання, посилене онлайн-платформами та соціальними медіа – є критичною проблемою… Якщо ми віддаємо розум, мозок, серце підлітків китайському алгоритму без будь-якого контролю, то ми з'їхали з глузду", – підсумував він.

Через це президент Франції пропонує запровадити у Європі жорстке регулювання соцмереж. З відповідальністю платформ. З механізмами відстежування ботів і підставних акаунтів. І, напевно, із забороною для молоді.

Причому втілити цю ідею треба якнайшвидше, бо попереду – кілька ключових виборів, зокрема у самій Франції. Але задача, яку поставив президент і яку зал у Мюнхені підтримав оплесками – відверто непроста.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
з Мюнхена