Вибіркове заперечення. Війна Росії проти ЄСПЛ

Четвер, 16 липня 2015, 17:25 — Дмитро Вовк, юрист

Цього тижня Конституційний суд Російської Федерації ухвалив постанову, згідно з якою рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) мають виконуватися в Росії з урахуванням верховенства Конституції РФ.

Таким чином, якщо якесь рішення ЄСПЛ суперечить російській Конституції, то його можна не виконувати.

Це рішення очікувалося давно, і в тому, що воно буде саме таким, мало хто сумнівався. Особливо з урахуванням рішення ЄСПЛ у справі нафтової компанії ЮКОС, в якому Страсбурзький суд зобов'язав Росію виплатити акціонерам понад 1,8 млрд євро.

Тим не менш, вважати, що КС РФ перейнявся суперечностями між російською Конституцією та рішеннями ЄСПЛ виключно через небажання виконувати рішення щодо ЮКОСу, – це дещо спрощувати ситуацію.

В основу постанови КС РФ покладено тезу про те, що участь країни в міжнародному договорі не означає відмову від державного суверенітету.

Якщо якісь положення Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод або рішення ЄСПЛ суперечать Конституції, то реалізація таких положень або виконання рішень порушуватиме державний суверенітет Росії, що неприпустимо. КС РФ також послався на Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969 року і практику вищих судів європейських країн, які виходять з пріоритету національних конституцій у разі конфлікту з міжнародно-правовими нормами або рішеннями міжнародних судів.

Посилання на Віденську конвенцію є досить спірним, оскільки у статті 26 конвенції прямо зазначено, що положення внутрішнього права держави не можуть бути виправданням для невиконання міжнародного договору.

Що ж до європейських країн, то тертя між національними правовими системами та правом ЄСПЛ, дійсно, існують.

Давнім критиком ЄСПЛ є Велика Британія, яка так і не виконала рішення у справі Херста про право ув'язнених голосувати (в Росії була аналогічна справа Анчугова і Гладкова). А після того, як ЄСПЛ у справі Вінтера та інших визнав порушенням прав людини призначення особам, які вчинили кілька вбивств, покарання у вигляді довічного позбавлення волі без права дострокового звільнення, у Британії серйозно обговорювалося питання про денонсацію Європейської конвенції.

Невдоволення занадто сильним впливом Страсбурзького суду виявляють ще й Франція, Швейцарія, а також країни, проти яких виноситься багато рішень ЄСПЛ (крім Росії, це, наприклад, Туреччина).

Тим не менше, між британським роздратуванням і постановою КС РФ є відмінності.

Доводи Сполученого Королівства пов'язані з тим, що ЄСПЛ неправильно вирішив низку справ, угледівши порушення прав людини там, де їх не було, а також втрутився у ті сфери, які мав залишити на розсуд держави.

Крім того, британські юристи вважають (і небезпідставно), що внутрішнє право Сполученого Королівства встановлює навіть вищі стандарти захисту прав людини, ніж Європейська конвенція та практика ЄСПЛ, а отже, такі втручання Страсбурга часто не є виправданими.

При цьому ніхто в Європі не намагається стверджувати, що у держави є право ігнорувати права людини, апелюючи до державного суверенітету.

У свою чергу КС РФ обґрунтовує підхід, згідно з яким не виконувати рішення ЄСПЛ можна буде з посиланням на будь-який конституційний принцип. У зв'язку з цим можна припустити, що абстрактно сформульовані конституційні норми гіпотетично здатні дозволити обґрунтувати можливість відступу від будь-якого рішення ЄСПЛ, прийнятого проти Росії.

Наприклад, рішення ЄСПЛ, пов'язані з дискримінаційним законодавством, можуть бути проігноровані у зв'язку з тим, що прийняття, зміни і скасування нормативно-правових актів – виключне суверенне право Російської Федерації. Хочу – скасовую, хочу – ні.

Показовим є і сам фон цих дискусій.

У Сполученому Королівстві – це справа про право ув'язненого, який убив кількох людей, вийти на волю на умовах дострокового звільнення, або справа про екстрадицію особи, підозрюваної в тероризмі (справа "Отман (Абу Катаба) проти Сполученого Королівства").

У Росії ж це справи Костянтина Маркіна – самотнього батька, якому було відмовлено у відпустці по догляду за дітьми, справа ЮКОСу, ймовірні справи у зв'язку з "Крымнаш" і безліч подібних.

І в цьому сенсі тут ще й питання репутації.

Критика ЄСПЛ з боку країн з високим рівнем гарантування прав не може прирівнюватися до критики з боку держави, де права людини систематично і цілком свідомо порушуються.

Відкритим залишається питання – так навіщо ж знадобилася така постанова КС РФ?

Мені не здається, що йдеться про глобальну відмову від виконання рішень ЄСПЛ. Власне, і сам КС РФ не обійшовся без вказівки на те, що Європейська конвенція, частиною якої є і рішення ЄСПЛ, і Конституція Росії побудовані на спільних цінностях та протиріч між ними, як правило, не виникає.

Ця постанова потрібна для того, що ігнорувати ті рішення, які, з певних міркувань, будуть неприйнятними для Росії.

Рішення про компенсацію ЮКОСу є неприйнятним не тільки через суму виплат на користь акціонерів, але й саму історію розгрому нафтової компанії особами, близькими до сьогоднішнього президента Росії.

Можливі рішення, пов'язані з Кримом, не виконуватимуться, оскільки Росія вважає, що анексія півострова відбулася без порушення норм міжнародного права.

Можливі рішення щодо Донбасу, де Росія може бути визнана стороною, яка фактично контролює території "ДНР" і "ЛНР", неприпустимі, адже, як усім відомо, російських військ там немає.

Окрема тема – захист ЄСПЛ прав ЛГБТ-спільноти. Подібні рішення погано поєднуються з горезвісними "духовними скрєпами", тому їх виконання або використання російськими судами уявити неможливо.

Постанова російського Конституційного суду створює юридичний інструмент вибіркового виконання рішень ЄСПЛ.

Там, де йдеться про незначну, як для російського бюджету, компенсацію, ці рішення виконуватимуть. А ось там, де рішення ЄСПЛ будуть визнані політичними, економічними, морально шкідливими, Росія їх ігноруватиме.

На такій ідеї, до речі, ґрунтується багато репресивних норм внутрішнього російського права. Знаменита стаття 282 Кримінального кодексу РФ ("викликання ненависті до особи або групи осіб"), на підставі якої порушувалися кримінальні справи проти блогерів, котрі критикували поліцію або РПЦ, закони проти екстремістської діяльності або пропаганди гомосексуалізму, законодавство про іноземних агентів або інтернет-цензуру і т.п., не розраховані на тотальне застосування, що вимагає значних організаційних і людських ресурсів.

Ці акти мають на меті створити основу для розправи з будь-якою особою, що потрапили в поле зору держави. Надто завзятий опозиціонер, нетямущий бізнесмен, неправильна компанія, знахабнілий вчений або журналіст – для всіх знайдеться стаття, тільки-но комусь із носіїв влади або їхніх клієнтів це буде потрібно.

Не варто також забувати, що і зараз Росія (як, до речі, і Україна) виконуються далеко не всі рішення ЄСПЛ. Виплата справедливої компенсації найчастіше складає лише частину рішення.

Держави, проти яких виносяться рішення ЄСПЛ, також повинні вжити заходів до усунення порушень прав людини та запобігти подібним порушенням у майбутньому: провести належне розслідування, забезпечити виконання судового рішення, переглянути дискримінаційне законодавство тощо. А з цим в Російській Федерації та Україні завжди було більше проблем, ніж з виплатою компенсації у кілька тисяч євро.

Наприкінці варто згадати ще один момент. Не можна вважати, що постанова КС РФ від 14.07.2015 року стала наслідком виключно якогось наказу або бажання умовного Путіна.

Звісно, КС РФ інтегрований у російську конструкцію влади і живе за її правилами. Тому у всіх справах, де є політична складова, суд пристане на потрібну владі й особисто Путіну позицію. З іншого боку, в цьому суді зібрані досить непогані юристи, які у справах, де політики немає, здатні продукувати цілком розумні й послідовні рішення.

Я не знаю, чи консультувалися з "керівними товаришами" з Кремля голова КС РФ Валерій Зорькін або доповідач у справі про рішення ЄСПЛ Сергій Маврін. Цілком можливо, якісь контакти були.

Тим не менш, публічні виступи і статті самого Зорькіна і деяких його колег дають підстави припускати, що постанова відображає їхнє дійсне уявлення про ситуацію. Зорькін, як розповідають його знайомі, дійсно живе в парадигмі Росії як "фортеці в облозі" та духовних сил, які за будь-яку ціну необхідно вберегти від згубного впливу Заходу.

Можна по-різному ставитися до таких переконань, але вони абсолютно точно не є чистою кон'юнктурою.

У свою чергу подібна ідеологія, безумовно, сумісна з тезами про пріоритет інтересів держави над правами людини і примат політичної ситуації над юридичними правилами, особливо в питаннях геополітики, хоча текст Конституції Росії, написаний в інших суспільних умовах, виходить з прямо протилежного.

Така впевненість суддів КС РФ і їхня готовність відстоювати подібний підхід – ще один маленький штрих до того, що проблеми у взаєминах України і Росії не вичерпуються Путіним і його найближчим оточенням і не зникнуть, коли ці люди залишать владу.

 

Автор:

Дмитро Вовк,

юрист, кандидат юридичних наук,

Харків

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua