Україна нарешті отримала віце-прем’єра з євроінтеграції! Що далі?

Четвер, 14 квітня 2016, 14:30 — Марія Голуб, «Сильніші разом!»

"Спочатку вони тебе не помічають, потім сміються з тебе, потім борються з тобою. А потім ти перемагаєш!" - цей вислів Махатми Ганді повною мірою стосується історії призначення в Україні віце-прем’єра з євроінтеграції.

Здійснилось. У новому Кабміні ця посада є, але присмак того, що призначення відбулось тільки за принципом "політичної доцільності", лишився.

Якщо відверто, то з цим призначенням явно затягнули. Невиправдано довго.

Громадськість та міжнародні партнери вимагали призначення "головного відповідального за євроінтеграцію" ще у 2014-му, відразу після підписання політичної, а згодом і економічної частин Угоди.

У 2015-му владу справедливо критикували за вкрай повільне просування імплементації Угоди, зокрема, її законодавчого забезпечення. Ухвалення законів, важливих для реформування економіки України, відбувалось хаотично і повільно, часто "під тиском" громадськості та міжнародних донорів.

Є дуже багато випадків, коли навіть ухвалені закони досі повноцінно не працюють – процес успішно загальмували на рівні впровадження тієї чи іншої реформи.

Цього року ситуація виглядає ще складнішою. З 1 січня повноцінна запрацювала економічна частина Угоди - Зона вільної торгівлі з ЄС. 

Але чи готова наша економіка та вітчизняні виробники до умов жорсткої конкуренції з ЄС-івцями і що було зроблено для того, щоб саме Україна змогла скористатись численними перевагами Угоди? Чому досі немає стратегії просування українського експорту в ЄС, чому навіть після скасування Євросоюзом майже всіх ввізних мит та девальвації гривні наші експортери так і не здійснили "масового захоплення" європейського ринку, більш того - абсолютні показники експорту до ЄС продовжують падати?

Євроінтеграційному віце-прем'єру тепер доведеться відповідати на ці та безліч інших незручних питань, більшість з яких можуть і не належати до його повноважень…

До речі, про повноваження. По старій добрій традиції жоден із призначених віце-прем’єрів у цьому уряді чітких повноважень так і не має. Кожному потрібно буде їх собі "вибивати", "виторговувати",  "відстоювати". За тією ж таки традицією,

ризикуємо отримати ситуацію, коли євроінтеграційні успіхи приписуватимуть собі всі, хто захоче, а от за будь-яку невдачу відповідатиме один віце-прем’єр з євроінтеграції.

Але це просто реальність, в якій доведеться працювати. Не просто працювати, а демонструвати швидкий і відчутний результат.  Що можливо - треба тільки правильно налагодити процес, визначити пріоритети, випрацювати власну стратегію, а далі - справа техніки.

Якщо спробувати узагальнити, то "головний євроінтегратор" має однаково добре працювати відразу на трьох фронтах:

1. Новопризначений віце-прем’єр з євроінтеграції має стати ТОП-координатором, адже доведеться на найвищому рівні налагодити менеджмент всіх процесів, пов’язаних з виконанням Угоди про асоціацію. Мається на увазі і забезпечення результативного політичного діалогу з різними інституціями ЄС, і координація роботи двосторонніх органів, передбачених Угодою (української частини Ради та, особливо, Комітету асоціації), і , найголовніше, "законодавче" забезпечення виконання Угоди. 

Звісно, найскладніше буде з "економічними" законами та зобов’язаннями, передбаченими Зоною вільної торгівлі з Євросоюзом та з секторальними реформами. Не секрет, що урядові законопроекти завжди "рухались" складно: під час міжвідомчого погодження та в Раді, а деякі міністерства справедливо обурюються: євроінтеграційні законопроекти давно розроблені і навіть погоджені – а в депутатів до них просто не доходять руки. 

До речі, на наступний, 2017-й, припадає величезний пласт зобов’язань по Угоді, і з такими темпами підготовки ми просто приречені на постійний зрив дедлайнів.

Отже, потрібно буде дуже швидко налагодити роботу із профільними заступниками міністрів з євроінтеграції (незважаючи на дуалізм підпорядкування), з Урядовим офісом з євроінтеграції, випрацювати єдиний і зрозумілий План дій з виконання Угоди та забезпечити його підтримку всіма проєвропейськими політсилами.

Угода про асоціацію – це ж, власне, інструмент для здійснення реформ, потрібних для того, щоб ми отримали такі омріяні європейські стандарти життя, медицину, соціалку, зарплати тощо. А це, здається, обіцяли і обіцяють всі політики.

Тому віце-прем’єру одна дорога – в Раду – і домовлятись, переконувати, пояснювати, відстоювати, звітувати. Одним словом - комунікувати…

2. Тобто євроінтеграційний віце-прем’єр приречений стати хорошим комунікатором. Крім посиленого діалогу з Парламентом, колегами-урядовцями, дипломатами, єврочиновниками, експертами, представниками бізнесу та медіа, треба буде навчитись говорити (звітувати) про євроінтеграцію з власним народом. Простою мовою, щиро, чесно. Постійно.

Говорити про успіхи і невдачі, про виклики і досягнення. Не імітувати – робити реальні реформи. Тільки так зможемо втримати рівень віри в євроінтеграцію, а мрію людей "жити, як в Європі" перевести в формат стратегічної мети. І, відповідно, отримати від суспільства новий кредит довіри на її виконання.

3.  Крім того, євроатлантичному віце доведеться стати професійним лобістом. В хорошому сенсі.

Виключно для того, щоб забезпечити захист та реалізацію торгово-економічних інтересів України на ринках ЄС. Потрібно буде зіграти командно з президентом, прем’єром, очільниками МЗС та Мінекономіки і визначити, нарешті, найбільш вразливі та найбільш конкурентоспроможні галузі і перспективні напрямки для торгівлі з Євросоюзом.

Не тільки аграрні, а й високотехнологічні, сервісні, логістичні. А також посилено розвивати експортні потужності регіонів України та почати використовувати і "продавати" наше надзвичайно вдале географічне розташування. Адже з одного боку – в торгівлі не місце дипломатії та політиці, а з іншого, міжнародна торгівля – це і є суцільна політика.

Наостанок нагадаємо - Україну часто називають країною зі слабкими інституціями, але дуже сильним громадянським суспільством. Там, де з різних причин не справляється влада, ефективно діють громадські організації, ініціативи, волонтери. Так і тут:

громадськість, яка вимагала призначення віце-прем’єра з євроінтеграції, має тепер розділити відповідальність і допомогти в спільній справі.

Експертно, аналітично, адвокаційно, медійно, з моніторингом виконання Угоди та з інформуванням суспільства та міжнародних партнерів. 

Але та ж таки громадськість, впевнена, продовжить виконувати роль "сторожового пса", тому імітацію євроінтеграції нікому не подарують. Надто високу ціну ми вже за це заплатили. 

 

Автор: Марія Голуб

експерт ініціативи "Сильніші разом!"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua