Комплекс старшого брата замість діалогу: як врятувати відносини з Польщею

Середа, 8 листопада 2017, 15:56 — , Український інститут національної пам'яті

Перш за все, варто визнати – історія Європи є надзвичайно складною, конфліктні ситуації були між усіма сусідніми народами.

Але сама ідея Європейського Союзу у тому й полягала, що ці конфлікти треба залишити у минулому, довіривши їх дослідження історикам. Тому питання історичних непорозумінь вже давно не є підґрунтям для зовнішньополітичного курсу країн.

Така сама ситуація ще донедавна була й у відносинах України та Польщі. Очевидно, що у стосунках між нашими народами є чимало трагічних моментів, але було зроблено все можливе, аби подолати їх та перейти до вирішення нагальних проблем і вибудовування добросусідських взаємин.

Ми вирішили будувати свої відносини на християнському принципі "прощаємо та просимо пробачення". І на мою думку, це єдиний можливий шлях подолання історичних травм.

Але протягом останніх пари років ситуація змінилася.

Нова польська влада вирішила, що підняття історичних образ на щит є ефективним інструментом нарощування власного політичного рейтингу. Жертвою цієї політики стали відносини з Україною.

Вже зараз можна сказати, що нинішній рівень наших взаємин із Польщею є найгірший за останні десятиріччя. Причому всі непорозуміння базуються на спробах нав’язати Україні своє бачення історії.

В основі останніх суперечок – рішення української сторони про призупинення легалізації незаконних польських пам'ятників на українській території та видачі дозволів на пошукові роботи. У суспільство кидається теза, що таке рішення Інституту національної пам’яті стало емоційною відповіддю на знищення українського монументу в Грушовичах у квітні цього року.

Але це не відповідає дійсності. Насправді такий крок УІНП став відповіддю на 15 випадків вандалізму, вчинених проти українських пам'ятників та поховань за відсутності реакції польської влади.

Останнє – принциповий момент, адже він ілюструє різницю в підходах Польщі та України.

Так, акти вандалізму відбулися і в Україні – проти польських пам'ятників. Але ці дії були одноголосно засуджені всіма політичними силами, включаючи праворадикалів, а самі монументи були одразу ж приведені до нормального вигляду. Зрештою, нещодавно СБУ та МВС прозвітували про арешт провокаторів, що вчинили цю наругу.

Натомість із польського боку ми бачимо промовисте мовчання. Або навіть схвалення дій вандалів – Міністерство культури та польський Інститут національної пам'яті назвали дії у Грушовичах законними.

Саме таке свідоме небажання реагувати на явно протизаконні дії й стало підставою для рішення УІНП.

У відповідь польська сторона одразу ж призначила нас винними у розпалюванні ворожнечі, запропонувавши перенести україно-польський історичний діалог з цього питання на вищий рівень. Звичайно, що у такому випадку з’являється шанс "продавити" потрібні рішення у спільному пакеті з економічними чи іншими домовленостями.

Подібна стратегія з польського боку працювала останні двадцять років. Саме так на території України було встановлено низку монументів чи їх елементів. Найбільш яскраві приклади – польський меморіал у Биківні (встановлений без жодних погоджень з українського боку лише за вольовим рішенням тодішнього президента Януковича), не передбачені домовленостями зміни в меморіалі "Цвинтаря орлят" у Львові (спочатку встановлено так званий "Меч-щербєц", потім спроба встановити фігури левів).

Зрештою, виходить, що "антипольськими особами" нас робить намагання всього лише слідувати українському законодавству. Варто підкреслити – намагання слідувати українському законодавству в Україні.

Як вийти із цієї ситуації?

Всі українські пропозиції озвучено. Ми пропонуємо легалізувати всі незаконні монументи, як з українського боку кордону, так і з польського, за принципом "всі на всі". Польщу ця пропозиція не влаштовує, але власних пропозицій там не роблять.

Відсутність діалогу ставить перед Україною питання: що робити з нелегальними польськими монументами? Копіювати дії Польщі?

Але принципова позиція України – не піддаватися на такі провокації. Саме тому ми утримуємося від таких дій, чекаючи на відмову Варшави від курсу на конфронтацію.

Вважаємо, питання цілком може бути вирішене спеціально уповноваженими для цього структурами. Неприйнятними є спроби польської сторони усунути з переговорного процесу незручних для неї партнерів.

Так само непродуктивними є спроби переносити його з'ясування на вищий політичний рівень (аж до президентського). Такий підхід є лише способом подальшої ескалації і загострення відносин.

Польські політики мають відмовитися від спокуси скористатися погіршенням польсько-українських стосунків для здобуття політичних дивідендів на внутрішньому ринку.

Змагання між ними, хто сильніше і дошкульніше вдарить Україну, ставлять під сумнів публічні запевнення в необхідності збереження добросусідських взаємин.

Міністр закордонних справ Польщі пан Ващиковський говорив, що його країна, "зчепивши зуби", чекала, коли українці змінять своє ставлення до свого минулого. Тим часом українці, зчепивши зуби, захищають своє та сусідніх країн майбутнє у війні з Росією. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua