Три загрози для діалогу з Варшавою: що принесе 2018 рік у відносини України з Польшею

Юрій Панченко, Європейська правда _ П'ятниця, 05 січня 2018, 11:21
Версія для друку Коментарі
Фото: president.gov.ua

2017-й став роком, коли криза у відносинах України з Польщею сягнула небаченої досі глибини. Втім, 2018 рік може принести ще більше проблем на цьому напрямку.

На перший погляд, є достатньо причин для обережного оптимізму – наприкінці минулого року Україна та Польща нарешті зробили важливі кроки для стабілізації відносин.

Попри песимістичні прогнози, відбувся давно анонсований візит в Україну польського президента Анджея Дуди. Президенти двох країн разом відвідали меморіал жертв тоталітаризму під Харковом, а ще – змогли знайти компроміс у історичних питаннях. В їхніх заявах для преси пролунала вкрай важлива теза: розбіжності у баченні історії не мають перешкоджати співпраці країн.

Щоправда, заяви двох президентів під час спільної прес-конференції недвозначно показали – компроміс в історичний суперечці було досягнуто переважно за рахунок українських поступок (детальніше – в репортажі ЄвроПравди "Обіцянки на тлі могил: чим поступився Порошенко на зустрічі з президентом Польщі").

Та залишимо за дужками відповідь на запитання, чи були ці поступки справедливими. Адже лишається також інше питання:

чи гарантує харківський компроміс, що криза у відносинах завершилася? Чи навпаки – це лише ілюзія виходу з кризи?

Перш за все, варто пам’ятати, що вічних домовленостей не буває. Україна довгий час вважала "вічним" епохальне примирення між народами, зафіксоване за президентства Леоніда Кучми та Александра Квасневського за формулою "прощаємо та просимо прощення". Деякий час це дійсно працювало, але за останні роки суспільні настрої у сусідній країні змінилися до невпізнаності.

Нині повернення до старої формули не видається можливим. Україні та Польщі доводиться розпочинати діалог майже з нуля.

У кращому випадку варто сподіватися на зниження градусу ворожих до України заяв на декілька років. Але цілком ймовірно, що й такого результату не буде.

Значною мірою причиною є те, що правляча партія Польщі "Право і справедливість" стала заручником власної історичної політики.

У самій партії далеко не всі були прихильниками загострення конфлікту – у ній є чимало відданих друзів України. Однак акцентування ПіС на ідеї відновлення історичної справедливості зробило нинішній конфлікт незворотним. Партія мала показати свою відмінність від "непатріотичних" попередників і тепер не змогла би зробити крок назад, навіть якби таке бажання виникло.

Позиції прихильників відновлення "справедливості у відносинах з Україною", яких ще донедавна вважали маргінальними, суттєво зміцнилися.

Між тим у 2018 році у Польщі розпочнеться передвиборчий цикл.

Цього року відбудуться місцеві вибори, а вже наступного – парламентські. І хоча лідерству ПіС досі нічого не загрожує, за голоси ультраправого електорату їм доведеться поборотися. На них претендує й інша парламентська сила – популісти з Kukiz’15.

Зменшення критики у діалозі з Україною опоненти ПіС подаватимуть як зраду національних інтересів. А отже, польська влада, швидше за все, буде змушена поєднувати як дружні, так і не дуже заяви та кроки щодо України.

Яскравою ілюстрацією цього стали перші дії новопризначеного прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького.

У перші ж дні на посаді у розгорнутому телеінтерв’ю він повторив штампи про "бандерівців" та неможливість ведення діалогу з Україною без досягнення "історичної справедливості".

Але це не завадило йому ще за кілька днів, в інших заявах, декілька разів акцентувати на необхідності посилення співпраці з Україною та переведення її у практичну, економічну площину.

Додатковий фактор ризику: цього року Польща відзначатиме сумний ювілей – 75 років Волинської трагедії.

Поза сумнівом, популісти всіх партій не забудуть використати цю дату для підвищення свого рейтингу.

Звичайно ж, це стане новим викликом у відносинах між нашими країнами.

Не варто забувати, що у передвиборчий марафон увійде й Україна. Те, що поступки Києва так і не дозволили приборкати конфлікт, може стати ще одним ударом по рейтингу Петра Порошенка, відповідального за зовнішню політику країни.

Нові недружні заяви з польського боку битимуть по українському президенту. Чи вистачить у офіційного Києва витримки і чи знайдеться гідна відповідь на це?

Інший фактор, який має вплинути на польсько-українські відносини – нинішня криза у відносинах Варшави та Брюсселя.

Єврокомісія вже погрожує Польщі політичними санкціями за наступ на незалежність судової влади. ПіС у відповідь звинувачує Брюссель у втручанні у польські справи на користь нинішньої опозиції (натяк на голову Ради ЄС Дональда Туска). А на додачу – вкрай загострилися відносини між Варшавою та Берліном, найяскравішим втіленням чого стала ідея вимагати матеріальну компенсацію за злочини часів Другої світової.

Хоча реалізація погроз введення санкцій поки виглядає примарною, незаперечним є інше:

Польща разом з Угорщиною вже перетворилася на головного опонента "диктату євробюрократії".

Зокрема, Варшава відмовляється приймати свою частку мігрантів, пояснюючи це вже прийнятими мільйонами "українських біженців". Звичайно, така риторика не подобається Києву, який щоразу пояснює: не варто плутати біженців, які не працюють та отримують соціальну допомогу, та заробітчан, які сплачують податки у Польщі.

Своєю чергою, такі заяви часто тлумачаться у Варшаві як підігравання Брюсселю.

Чи означатимуть ці ризики, що відносини Києва та Варшави погіршуватимуться і далі або принаймні збережуться на нинішньому низькому рівні? Далеко не факт.

Між тим є і позитив, який відрізняє цей рік від попередніх у питаннях відносин України та Польщі.

Нині у Києва нарешті з’явилося розуміння польських реалій і того, що відносини із сусідом потребують змін із нашого боку.

Ще на початку минулого року багато хто на Печерських пагорбах сприймав нову польську владу як тимчасове явище – мовляв, достатньо лише перетерпіти до 2019 року, ПіС піде, і проблеми зникнуть самі собою. Саме тому Україна не була активною у вирішенні конфлікту, а в основному лише реагувала на польські дії.

Часом вдало (наприклад, заблокувавши розміщення зображення львівського Цвинтаря орлят на нових польських паспортах), часом – не дуже.

2017 рік довів навіть скептикам, що ПіС, найімовірніше, залишиться у владі і після 2019 року. "Перечекати" не вийде – треба вибудовувати стосунки.

А отже, офіційному Києву довелося розпочати планування відносин не з уявною, а з реальною Польщею.

Зникнення ілюзій – необхідна передумова для відновлення партнерських відносин між Києвом та Варшавою. Друга необхідна складова – перехоплення Україною стратегічної ініціативи.

2018 рік має дати відповідь, чи проаналізував Київ свої помилки у польській політиці. Це є необхідною умовою для відновлення справді стратегічного партнерства, але, на жаль, недостатньою.

Друга умова – Варшава також має показати готовність до рівноправного діалогу.

 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

ЧИТАЙ ТАКОЖ
ПУБЛІКАЦІЇ
Сергій Сидоренко, Юрій Панченко, Європейська правда

На порозі торговельної війні: Україна та ЄС вийшли на новий етап суперечки про ліс-кругляк

Днями Україні доведеться ухвалити непросте рішення. Його наслідки можуть виявитися болючими або для країни, або особисто для президента. Євросоюз вже написав до Києва листа, в якому дав кілька варіантів та попередив, що "замовчати" проблему не вийде...

Сергій Сидоренко, Європейська правда

Заступниця генсека НАТО: У рішенні саміту Альянсу точно буде йтися про Україну

Роуз Геттемюллер: "У вас усі сконцентровані на обгортці, на формі! Всі питають: а чи буде у нас ПДЧ? Я взагалі не бачу для вас потреби так перейматися отриманням Плану дій щодо членства. Річні національні програми ведуть вас точно тією дорогою..."







Грант Мікаелян, науковий співробітник Інституту Кавказу

Вірменський формат "революції": до чого призведуть протести в Єревані

Ці акції напевно не призведуть до зміни влади. Однак вони обов'язково призведуть, точніше, вже призвели до переформатування опозиції. Зараз опозиція – це ті, хто на площах і вулицях з Ніколом Пашиняном. Як Пашинян може це капіталізувати, поки неясно...

Анатолій Марциновський, Європейська правда

Частковий перегляд "дружби" з Росією: чому президент прямує в пастку

Проблем ініціативі додають обгрунтовані підозри в реалізації президентською командою чергової політтехнології. До слова, не надто вдалої уже на старті, бо ж побіжно Порошенко сам привернув увагу до власної тривалої толерантності до договору про дружбу з країною-агресором.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter