Урок Кишинева для України: як кандидат від "партії вулиці" переміг і владу, і друзів Кремля

Понеділок, 4 червня 2018, 16:13 — , Європейська правда

Муніципальні вибори у сусідній Молдові принесли сенсацію. Боротьбу за посаду мера столиці виграв опозиціонер Андрій Нестасе.

За представника проєвропейської партії "Платформа Гідність і правда" проголосувало 52,16% виборців, тоді як за його опонента Іона Чебана, кандидата від Партії соціалістів (лідером якої є президент Ігор Додон) - 47,84%. І це у ситуації, коли лідером перегонів вважалася в.о. мера Кишинева Сільвія Раду, яку підтримувала правляча Демпартія. А сам Нестасе на початку виборів за розкладами не мав навіть пройти у другий тур.  

Сам Нестасе був одним із лідерів антиурядових протестів на початку 2015 року. А під час минулих президентських виборів він підтримав кандидата Майю Санду, яка вийшла у другий тур, обійшовши кандидата від влади, проте програла проросійському Додону.

Чому місцеві вибори, нехай навіть у столиці, є такими важливими? Хоча би тому, що вони руйнують старанно створену систему, коли владі протистоїть лише один тип опозиції – друзі Кремля.

Саме таку ілюзію часто намагаються створити і в Україні.

Загалом, паралелі між подіями в Україні та у сусідів "кульгають", бо всі країни різні. Втім, у випадку із Молдовою це порівняння звучить аж занадто часто.

В Україні є думка (і її активно поширюють дружні до Банкової лідери громадської думки), що єдиним, хто здатен зупинити перемогу партії Додона та встановлення "русского мира" у Молдові, є нинішня влада. А заради цієї великої мети, мовляв, можна і підтримати одіозного олігарха Влада Плахотнюка, який є лідером правлячої Демократичної партії, а де-факто - першою особою у державі.

Понад те, точно таку думку доводилося чути і від західних посадовців.

Така картинка вдало лягає на українську політику – виходить, що ті, хто критикує нинішню владу, свідомо чи несвідомо працюють на перемогу "українського Додона".

Однак останні події доводять, що насправді є більше ніж два варіанти.

До речі, у Молдові "протистояння Додона та Плахотнюка" сприймають геть інакше. У Кишиневі не є секретом, що ці "непримиренні вороги" насправді тісно співпрацюють.

Переважна більшість місцевих політиків та політологів переконана у існуванні домовленостей між Плахотнюком та Додоном. У цій парі проросійський президент Молдови грає роль "поганої альтернативи", яка підкреслює безальтернативність чинного уряду.

При цьому опозиційність Додона обмежується гучними заявами - реальних дій не помітно.

Так, він вимагає переглянути або розірвати Угоду про асоціацію з ЄС, домагається членства Молдови в Євразійському союзі. Однак у принципових моментах, що стосуються внутрішньої політики, він раз за разом йде на поступки.

Додон фактично "проігнорував" рішення Конституційного суду, яке дозволило прем’єру або спікеру парламенту підписувати ті рішення, які Додон заветував або ж відмовився підписувати. Після цього вплив президента на політику Молдови був зведений до нуля - жодних важелів у нього не лишилося.

Але нібито "опозиційна" Соцпартія чомусь не відповіла на це гучними протестами і де-факто на все погодилася.

Ігор Додон обіцяє взяти реванш на парламентських виборах, які пройдуть восени. Соціалісти дійсно мають високі шанси перемогти за партійними списками. Але за рік до виборів у країні пройшла виборча реформа, що запровадила змішану систему, як в Україні: половину депутатів обиратимуть у мажоритарних округах. Ця реформа мала гарантувати нинішній урядовій коаліції, що вона збереже владу.

Проти неї протестувала проєвропейська опозиція... проте не Додон! Лідер соціалістів погодився на зміни, якi йдуть йому на шкоду - хоча за логікою він мав бути найбільш зацікавленим, щоб ця реформа не набула чинності.

Та повернемося до перемоги Нестасе у Кишиневі. Що вона означає?

Перш за все: демократична опозиція вперше зламала урядові плани і довела, що здатна перемагати.

Фактичним кандидатом правлячої Демпартії на цих виборах була позапартійна в.о. мера Сільвія Раду. Її провал – третє місце із 17,6% голосів – став першим дзвоником для чинної влади.

А остаточна перемога Нестасе додає інтриги й парламентським виборам.

Проєвропейська опозиція потенційно може стати для влади бiльш небезпечним суперником, аніж проросійські соціалісти. Саме тому досі стратегією влади було нав’язування їм іміджу "лузерів" - політиків, які так і не знайшли своєї ніші та лише мстяться владі за свої поразки.

Вибори у Кишиневі зламали цю логіку.

Попри те, що парламентські вибори проходитимуть за зміненими правилами, втрата контролю за столицею суттєво ускладнить владі маніпуляції. А ще - полегшить для опозиції можливість масових протестів, якщо у них буде потреба. Проєвропейські сили у Молдові вперше отримали посаду, яка дозволить опонувати владі майже на рівних.

І якщо восени 2018 року, на парламентських виборах у Молдові, демократична опозиція також покаже вагомий результат, це створить прецедент, коли формальна прихильність до європейського вектора не є "індульгенцією" за корупцію. І альтернативою корумпованій владі є не лише "друзі Путіна", а й інші партії проєвропейського спрямування.

А напередодні парламентських виборів в Україні такий приклад може бути особливо вагомим.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.