Перемогу над РФ у Гамбурзі не має зламати капітуляція французів та німців у Страсбурзі

Середа, 29 травня 2019, 14:25 — , депутатка Європарламенту від Німеччини
фото Європейського парламенту

Кілька днів тому Міжнародний морський трибунал у Гамбурзі виніс рішення на користь українського позову і постановив, що Росія повинна негайно звільнити 24 моряків, які були затримані на трьох кораблях українського флоту в листопаді минулого року після нападу берегової охорони Росії.

Відтоді 24 українці перебувають у російській в'язниці.

Росія не брала участі в судовому процесі в Гамбурзі – російське керівництво намагалося ігнорувати Трибунал.

Натомість українська сторона отримала оплески з усього світу за свій успіх у суді. Зокрема, аплодисменти абсолютно справедливо відзначали роботу заступниці міністра закордонних справ Олени Зеркаль.

Подейкують, що тепер Росія збирається звільнити українських моряків.

Це було б великим задоволенням і полегшенням. Це також показало би, наскільки важливою була міжнародна кампанія солідарності та Міжнародний суд з морського права для захоплених моряків.

Та окрім оплесків за роботу юристів у Гамбурзі міжнародне співтовариство мусить, нарешті, зробити більше для зміцнення позицій України перед лицем агресивної політики Путіна.

Атака в Керченській протоці була однією з багатьох жахливих ознак триваючої російської ескалації в Україні. І вона поновила випробування міжнародної солідарності з Україною, державою, частина якої від 2014 року частково окупована ядерною Росією, з якою Росія воює через те, що Україна хотіла і отримала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Я використовую рішення суду в Гамбурзі як можливість повторити те, що я сказала 13 травня на Раді закордонних справ у Брюсселі, де ми підбивали підсумки десяти років Східного партнерства. Попри численні проблеми соціально-економічної трансформації в асоційованих з Євросоюзом Грузії, Молдові та Україні, у цих держав є також значний прогрес. Нині ми переживаємо захоплююче демократичне пробудження у Вірменії.

Хоча в цих країнах відбуваються дуже різні процеси, майже всі вони мають значний спільний і поки що нерозв'язний виклик.

Майже всі наші східні партнери постраждали від агресивного курсу Путіна, хоча й різною мірою.

Жодна з цих країн не зможе подолати російську агресію, або окупацію, чи контроль над частиною країни, використовуючи лише власні ресурси.

Хай якою розважливою була відповідь Заходу на початок російської окупації та війни проти України – не шукати військового рішення, а покластися на санкції і дипломатію, – але також настільки ж заслабкою ця концепція видається українцям зараз.

Напад на військово-морські кораблі і російська "дипломатія гармат" в Азовському морі, а також указ Путіна про роздачу російських паспортів на Донбасі показують, що Росія просто продовжує впроваджувати свою агресивну політику та порушувати міжнародні права і договори. Також Путін явно відчуває заохочення від постійної німецької підтримки проекту "Північний потік-2".

Одночасна підтримка безумовного повернення Росії до Парламентської асамблеї Ради Європи, що здійснюється багатьма західними державами на чолі із Німеччиною та Францією, не полегшить ситуації.

Чи побачить Путін підстави поступатися, якщо Стара Європа, включно з Німеччиною, продовжує зближуватися з ним, ігноруючи та відхиляючи протести держав Центральної та Східної Європи? Насправді такий поділ ЄС – саме те, чого хоче Путін.

Німеччина і Франція мають припинити підтримувати безумовне повернення російської делегації до Парламентської асамблеї Ради Європи.

Разом з іншими країнами ЄС вони повинні зобов'язати російський уряд припинити блокаду Керченської протоки. Вони повинні добитися свободи для азовських моряків та всіх незаконно ув’язнених українців, утримуваних у Росії, в окупованому Криму, і в частинах Східної України, які контролюються Росією.

Указ Путіна про роздачу російських паспортів в Україні має бути відкликаний.

Понад те, потрібно наново розпочати виведення російської зброї та військових з України.

Німеччина і Франція не повинні ігнорувати Мінські угоди, якими так люблять хвалитися в Парижі і Берліні, і ігнорувати їх кричущі порушення заради своїх економічних інтересів. Вони повинні зробити більше для дотримання Мінських угод. В тому числі – через виставлення умов для повернення Росії до Парламентської асамблеї Ради Європи.

Цим вони зробили би щось для миру та справедливості в Україні та за її межами і для подолання розриву між Сходом і Заходом в Євросоюзі.

Я повністю згодна з Павлом Клімкіним, який заявив на засіданні Ради в Брюсселі, що Мінські угоди помруть, якщо Росія беззастережно повернеться до Ради Європи навіть після початку роздачі паспортів та на тлі "дипломатії гармат" в Азовському морі.

Вирок у Гамбурзі про звільнення моряків має бути врахований при уточненні умов для повернення делегації Думи до Парламентської асамблеї Ради Європи.

Я розумію бажання російського громадянського суспільства зберегти можливість подаватися до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Це можна буде робити, допоки Росія залишається членом Ради Європи. Але ті, хто потребує збереження Страсбурзького суду для РФ, повинні мати особливу зацікавленість у тому, щоби зобов'язати російський уряд поважати рішення міжнародних судів і установ.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua