Держсекретар МЗС: Третина наших дипломатів – це баласт, і тут потрібні системні зміни

Четвер, 23 серпня 2018, 11:10 — , Європейська правда

У вівторок "Європейська правда" опублікувала відверту розповідь дипломата про проблеми української дипслужби. Ця стаття не залишила байдужим, мабуть, жодного дипломата, але відгуки були діаметрально протилежними. Дехто писав і навіть телефонував до редакції, дякуючи за публікацію, інші – категорично не погоджувалися з автором. Власне, ця дискусія і була метою нашої публікації. І осторонь не залишилося також керівництво міністерства.

Ми зустрілися з державним секретарем МЗС Андрієм Заяцем, щоб почути його думки та аргументи, і він перш за все визнав: деякі зауваження слушні. Частина – але не всі. Про кадрові та інші проблеми української дипломатії читайте в інтерв'ю.

"Це принципова позиція: розтрати мають розслідуватися"

– Почнемо з питання, не дотичного до статті вашого колеги. Нещодавно стало відомо про 1,5 млн грн, які "зникли" у посольстві України в Південній Африці. Як це сталося?

– Це справді сталося. Минулого року у фінансової служби міністерства виникли питання до бухгалтерської звітності посольства. На підставі цієї інформації я ухвалив рішення про аудит посольства. Матеріали аудиту засвідчили, що там порушені не тільки вимоги здійснення бухгалтерських операцій, але також ми побачили ознаки кримінального правопорушення.

Ці матеріали були передані до правоохоронних органів, там провели відповідні процесуальні дії, а нещодавно прокуратура передала справу до суду – саме тоді ця історія стала відома загалу.

Але це принципова позиція – і моя, і моїх колег: злочини і розтрати мають розслідуватися правоохоронними органами. Честь мундира від цього не страждає – навпаки, вона постраждала би від приховування злочинів.

– Хто цей співробітник, який став звинувачуваним? 

– Це особа, яка перемогла на конкурсі та кілька років працювала бухгалтером. І я вам скажу, що це не єдина кримінальна справа, передана до правоохоронних органів за півтора року, які я перебуваю на цій посаді.

Про інші ви так само почуєте, коли прокуратура завершить процесуальні дії.

Думаю, найближчим часом ще дві-три справи будуть передані до суду.

– Мені складно уявити, як без відома керівника, тобто посла, бухгалтер може "втратити" 50 тисяч доларів.

– Тут, очевидно, є питання і до керівника (посол Євген Буркат пішов з посади до початку розслідування та наразі не працює в структурі МЗС -ЄП), але я не знайомий з обвинувальним актом, підготовленим прокуратурою, і тому не знаю, чи є там його прізвище.

– На жаль, це не перша історія, що б'є по іміджу МЗС. Попередня була пов'язана з іменем Оксани Ліщишин – ЄвроПравда писала про її причетність до контрабанди цигарок. Чим ця справа закінчилася?

– Ліщишин була звільнена за порушення присяги державного службовця та позивалася до нас, намагалася відновитися на посаді.

Читайте також
Пригоди "дипломатів-контрабандистів": як виправдати себе і відсудити 900 тисяч у держави

Суд першої інстанції та апеляційна інстанція підтвердили правомірність звільнення. Зараз позивачка подала касаційну скаргу до Верховного суду, де справа і розглядається.

– А от з її притягненням до суду не склалося. Я не дипломат і можу оціночно висловитися: схоже, що вона купила рішення судді, який, до речі, після того відразу звільнився – і уникнула кримінальної відповідальності за свої дії.

– МЗС не є стороною кримінального провадження, але, за нашою інформацією, вона справді була виправдана і справа для неї закінчилася добре, а от для іміджу МЗС – не дуже.

– Що ви зробите, щоб таке не повторилося?

– Після ситуації з Ліщишин ми унормували правила виїзду працівників, у тому числі й у приватних справах, за межі країни перебування. Контроль над печаткою посольства був посилений, тому що саме відсутність належного контролю дозволила засвідчити документи (повідомлялося про підроблену ноту, виписаною Оксаною Ліщишин на свого чоловіка, який вивозив з України мікроавтобус, повний цигарок. – ЄП).

І я наголошу: з усіх справ, які ми передали останнім часом до правоохоронних органів, немає жодної, яка пов’язана з контрабандою чи то переміщенням чогось через кордон.

"Російське громадянство дружини або чоловіка не сумісні з роботою дипломата"

– Та повернемося до теми нашої зустрічі. Отже, ви визнаєте окремі проблеми МЗС, про які йдеться у статті "Кадри руйнують все". Які саме?

– Те, в чому я абсолютно згоден з невідомим автором – це те, що кадрових проблем у дипломатичній службі накопичилося дуже багато. Вони накопичувалися роками – будемо говорити відверто, років двадцять. Жоден, навіть найпрогресивніший закон за кілька місяців їх вирішити не зможе.

Перша така проблема – кадровий баласт.

Я це вже казав у інтерв’ю "Лівому берегу" у грудні 2017 року і готовий повторити: третина дипломатів не виконує своїх функцій так, як держава цього вимагає, за що держава їм платить заробітну плату.

Ця ситуація відтоді не змінилася, і пропорція так само не змінилася.

– Дипломат, що є автором статті, вважає, що лише 30-40% дипломатів реально працюють, а решта – баласт.

– Що ж, тут думки моїх колег можуть відрізнятися. Але моя оцінка така: справді, третина працівників є "локомотивами", вони тягнуть на собі всю роботу. Ще третина – працює загалом нормально, але потребує регулярних якихось поштовхів, щоб зберігати прийнятний темп, а ще третина є баластом.

Читайте також
Кадри руйнують все: відверта розповідь дипломата про проблеми української дипслужби

До слова, мої друзі, які працюють у дуже великих комерційних компаніях, кажуть, що і у приватному секторі є схожа пропорція: третина-третина-третина. Вона може дещо змінюватися залежно від методів менеджменту персоналу і т.п., але "кадровий баласт" є і там, а не лише у нас. Хоча це, звісно, не привід для нас чимось пишатися.

– Але ви все ж плануєте цю проблему долати?

– Безумовно. І ці намагання не нові, про це йдеться багато років, і дещо навіть робиться.

Але потрібні системні рішення. Головне з них – закон про дипломатичну службу, який, підкреслю, хоч і ухвалений, але ще не запрацював. Він набуде чинності на день святого Миколая – 19 грудня цього року. Крім того, ми ведемо розробку близько сорока підзаконних актів – це і укази президента, і рішення уряду, і накази по міністерству – щоб усі механізми, закладені в законі, стали реальністю, а не залишилися мертвими нормами.

А поки закон не набув чинності – запроваджуємо ті зміни, які маємо право зробити. І якраз одну з них автор статті сприйняв так критично.

– Це щодо мов?

– Так, це вимога знання дипломатами двох іноземних мов.

І є друга ключова зміна – вперше за всю історію МЗС ми плануємо ротацію дипломатів наперед.

Зараз серпень 2018-го – а ми вже сформували перший етап ротації 2019 року.

36 працівників МЗС вже знають, що в 2019 році вони уже затверджені на ті чи інші посади в конкретній дипломатичній установі, знають про місяць, в якому вони туди поїдуть. А ближчим часом пройде другий етап, і ми визначимо ще кілька десятків, а може й сотню посад для ротації наступного року.

Це, я вважаю, велике досягнення. Дипломат може планувати свою кар’єру, його дружина чи чоловік так само може будувати плани, готувати до переїзду дітей – особливо якщо це школярі. Про цей підхід багато років говорилося, але досі його повною мірою не вдавалося реалізувати.

– Ви згадали, що готуєте додаткові зміни, які набудуть чинності з новим законом про держслужбу. Давайте виділимо ключові з них.

– Перше і основне – це положення про обслуговуючий персонал.

Досі українська дипслужба працювала за логікою радянської: всі працівники посольства чи генконсульства мають бути громадянами України, які "вислані зі столиці" на роботу за кордон. Всі – аж до бухгалтера.

Але подивіться, як працюють посольства США, ЄС, Франції, Німеччини. Там частина персоналу (у більшості випадків – понад половина!) – це люди, найняті на місці. Вони можуть ефективно виконувати функції й коштують державі набагато дешевше. Новий закон нарешті дає і нам можливість наймати місцевий персонал.

Це буде для нас великою зміною, яка дозволить розширити штат, не збільшуючи фінансування.

Інша велика зміна – нам потрібно врахувати специфіку дипломатичної служби при проведенні конкурсів. Ми і зараз їх проводимо – але за стандартним порядком, який стосується всієї державної служби України.

Це – те, що стаття на "Європейській правді" справедливо критикує.

Наголошу: конкурси потрібні. Це – прозорий механізм, який дозволяє вливати "свіжу кров". Але їхні вимоги і процедура не адаптовані до дипломатичної служби.

Ось приклад: що робити, якщо після конкурсу з’ясовується, що дружина переможця, що має їхати до посольства України – громадянка Росії? На етапі проведення конкурсу ми не можемо цього з’ясувати, ці дані не зазначаються. Але це серйозна проблема – я вважаю, що російське громадянство дружини або чоловіка є перешкодою для роботи дипломатом. Довіри до такого переможця конкурсу немає – але і скасувати перемогу ми не можемо. А от новий закон про дипслужбу дає нам таку можливість.

Інший приклад: для низки посад обов’язковою вимогою є вміння і досвід керування автомобілем. Це справді потрібно – наприклад, для консула, якому в будь-який час доби може знадобитися сісти за кермо і самостійно поїхати, куди треба. Але процедура конкурсів на державну службу не дозволяє нам ставити цю вимогу, тому що для цього немає підстав.

Отже, нам потрібно адаптувати цю процедуру під потреби дипломатії.

Ще одна новація: ми зможемо призначати послів України з резиденцією в Києві.

Це – принципово новий тип посади.

Про це йшлося давно, хоча ідея неоднозначно сприймалося багатьма. Та нам вдалося довести: є випадки, коли такі призначення будуть обґрунтованими і матимуть сенс. Хоча масовим це явище не стане.

– До яких країн ми можемо призначати таких "послів без посольства"? Це тільки далекі держави?

– Це вирішуватимуть міністр з президентом. Наше завдання – розробити і подати на розгляд президента положення про закордонну дипломатичну установу, де така можливість буде прописана. Зараз ми користуємося положенням 1992 року, яке насправді просто цитує положення Віденської конвенції, і від нього ні користі, ні, слава Богу, шкоди теж немає (що вже непогано в українських реаліях).

Але може йтися і про європейський континент. Приміром, у нас немає посла в Албанії, але є потреба у відкритті чи консульства, чи дуже маленького посольства – та ми не можемо фінансово собі цього дозволити. Тому можна почати з призначення посла з резиденцією в Києві.

"Половина посад у посольствах йдуть на зовнішні конкурси"

– Давайте зупинимося на питанні конкурсів. Чи це взагалі нормально, що на посаду першого секретаря може бути призначена людина без дипломатичного досвіду?

– Абсолютно. Я вважаю, що це збагачує дипломатичну службу!

По-перше – хоча багато колег зі мною не погодяться – дипломати не є якимось окремим видом людей, які дуже відрізняються від усіх інших. І я не називатиму "людьми з вулиці" тих, хто має досвід роботи в бізнесі, в неурядових організаціях, в банківському секторі.

Навпаки, іноді потрібні не кар’єрні дипломати.

Скажіть, хто може вести в посольстві України у Вашингтоні питання співпраці з МВФ і Світовим банком? "Чистий" дипломат тут не впорається, потрібен досвід роботи або в Мінфіні, або в Нацбанку, або у великих фінансових структурах.

Те саме стосується нашого представництва при ЄС, де після підписання і ратифікації Угоди про асоціацію суто політичні питання – вже не на першому місці, натомість йде секторальна робота, яка вимагає спеціальних знань, досвіду роботи в тій чи іншій конкретній галузі, знання центрів впливу, розуміння нюансів. Класичний дипломат, як правило, не володіє такими знаннями.

 
Фото прес-служби МЗС

– Це слушно, але конкурси оголошуються і у "звичайних" країнах (влітку МЗС шукав першого секретаря посольства в Японії, другого секретаря посольств в Угорщині, ОАЕ, Казахстані, Йорданії, Японії, Фінляндії, Пакистані). У мене є сумнів, що всі вакансії дуже специфічні – навпаки, йдеться про багатофункціонального дипломата.

– Це так. Тим не менше, конкурси практикуються, причому здавна, в багатьох дипслужбах – це і Франція, і Ізраїль, і десятки інших країн, які мають давню дипломатичну школу.

Єдиний випадок, коли це недоцільно робити – це коли йдеться про малі дипустанови, і перший секретар, набраний на конкурсі, може стати на її чолі, тобто залишитися тимчасовим повіреним, коли посла і радника немає на місці.

Ми ніколи не оголошуємо конкурси на такі посади.

На перші позиції ми намагаємося завжди ставити кар’єрних дипломатів. В консульській секції старший має бути кар’єрним консулом тощо.

Та й загалом, зовнішні конкурси на посаду першого секретаря у нас оголошуються рідко – можливо, максимум 10 на рік було.

– Як визначається, чи ви берете людину "з системи", чи ззовні?

– У нас цього року був 121 конкурс "на закордон", з них 41 – адміністративно-технічні посади (переважно фінансисти) та 80 дипломатичних посад. Все це – люди не з системи МЗС. Це ті посади, які ми не змогли заповнити власними силами.

Процедура відбувається так: ми визначили всі посади, які підлягають ротації в 2019 році. Увесь цей список, від радника посла до найнижчої посади, ми повідомляємо всім тим, хто працює в апараті МЗС. Визначаємо критерії: ви маєте пропрацювати два роки в апараті, ви маєте знати дві іноземні мови, якщо претендуєте на дипломатичну посаду. Всі, хто бажає, самостійно подають заяви (цього раніше не було, мали подавати директори департаментів, що зменшувало шанси).

Далі – перевірили критерії, запитали оцінку посла, запитали оцінку директора департаменту. Оцінили балами досвід роботи, підвищення кваліфікації, чи працював у складній країні (тоді додаються ще бали) тощо. Всі бали згрупували – і маємо переможця. Все просто.

Якщо немає переможця, тоді йде друга хвиля внутрішнього відбору, в апараті МЗС. Людина подалася на посади, де було багато бажаючих, нікуди не потрапила – може спробувати інші. Зараз триває друга ротаційна хвиля, в кінці вересня ми ставимо крапку. Лишається те, що ми не можемо заповнити своїми силами. Так у нас з’являється перелік посад, які ми виносимо на зовнішній конкурс.

– А дипломати туди можуть подаватися?

– Можуть, але подається дуже мало. Зовнішній конкурс, відверто скажу, складніший. Люди, очевидно, оцінюють свої шанси і кажуть: "Ми ще рік попрацюємо і спробуємо шанси в своїй внутрішній ротаційній процедурі".

Наведу одну цифру. Загалом по держслужбі на зовнішніх конкурсах у 2017 році середня кількість претендентів була півтори людини на місце. У нас за перше півріччя цього року середній конкурс – 14 кандидатів на одне місце. Але при цьому – десятки конкурсів закінчилися без переможців. Це означає, що попри таку кількість кандидатів, ніхто з них не відповідав критеріям.

– Яка частина посад йде на зовнішні конкурси?

– На конкурси потрапляє близько половини посад, що відкриваються у закордонних дипустановах. Це чимало.

– Це дуже багато! Але раніше цього не було і посади заповнювалися.

– Раніше не було такої ротації, люди сиділи по 6-7 років за кордоном, хтось з кимось про щось домовлявся. Це неправильно.

Зараз є дві причини, чому на зовнішні конкурси потрапляють навіть перші секретарі – а це старша дипломатична посада, це вже фігура у посольстві.

По-перше, часом є фахові бажаючі їхати на ці посади, але вони не пропрацювали два роки в апараті. І по-друге – дипломати хочуть їхати в комфортніші країни, де діти можуть навчатися в школі нормально, де не треба залишати дружину в Україні...

І от за першу вимогу про два роки мене дуже критикують. Та якщо ми від неї відмовляємося, то апарат МЗС буде надзвичайно ослабленим. Люди будуть приїжджати і одразу ж від’їжджати за кордон.

Є ще одне, що заохочує колег працювати в апараті: від минулого року ми запровадили можливість підвищення на посаді лише під час роботи в апараті. Тепер не можна приїхати у посольство другим секретарем, трохи попрацювати і стати першим секретарем. За кордоном ти набуваєш досвіду закордонної роботи, маєш комфортніші фінансові умови, а кар’єру робиш в апараті МЗС.

– Саме це правило дуже критикують. У багатьох інших країнах його немає. Більше того, коли закордонні дипломати від мене про це чули, то були здивовані.

– Так, є критика, та я вимушений стояти на своїй позиції. Ми не зможемо утримувати кваліфіковані кадри в апараті, якщо у них немає жодної мотивації. Якщо за кордоном є і кращі умови оплати праці, і можливість будувати кар’єру, то який сенс працювати в Києві?

Відмінність інших країн у тому, що в багатьох з них зарплата в апараті МЗС і в посольстві відрізняється дуже несуттєво.

Є країни ЄС, де проблема – змусити дипломатів виїхати до посольства! А у нас – навпаки.

Адже якщо у них зарплата практично та сама, а вдома діти ходять в свою школу, дружині чи чоловіку не потрібно ламати свої плани... У нас ситуація інша.

Я думаю, що років за 10-15, якщо економіка України розвиватиметься так, як і повинна, то ми також дійдемо до того, що у дипломатів за кордоном не буде компенсаційних виплат, а висока зарплата буде і в МЗС. Це правильний підхід, але поки що наша економіка цього не витягне.

"Цього року, сподіваюся, ми попрощаємося з частиною колег"

– Мабуть, єдиний пункт зі статті, який підтримали всі, навіть критики – це "проблема радників", тобто що посади радника і вище затверджуються виключно Банковою за незрозумілими критеріями. З цим взагалі щось планується робити?

– Я, на відміну від анонімних дипломатів, є державним службовцем і керівником державної служби, тому я укази президента не обговорюю, а виконую. А попереднє погодження кандидатур, які призначаються на посади радників, радників-посланників, заступників постійних представників в закордонних дипустановах, генеральних консулів і керівників самостійних структурних підрозділів апарату міністерства – це норма з указу президента. І поки він діє, він буде виконуватися.

Чи це правильно, чи неправильно з політичної точки зору – не мені судити, для цього є політичні фігури.

– Ми на початку говорили про проблему кадрового баласту в МЗС. Я у схемі конкурсів не бачу, як ви звільняєте цих людей.

– Баласт не відсіється через конкурси. Конкурси дозволяють не "відсіяти" додатковий баласт, вони гарантують, що нові працівники – кваліфіковані. А щоби позбавитися баласту, ми запроваджуємо щорічне оцінювання. Цього року воно має відбутися вперше.

Тут теж не все просто, процедура поки що не враховує специфіки дипслужби – тому цього року її проведемо за загальною методикою всієї держслужби. Але я впевнений, що і в цьому вигляді вона дозволить нам попрощатися з частиною колег.

– Ви згадували, що "люди ззовні" посилюють дипслужбу. Але майже всі вони після відрядження не залишаться в системі. Може, зобов’язати їх повернутися до центрального апарату?

– Питання непросте. В апараті МЗС працює 640 людей (це і дипломати, і інший персонал. – ЄП), за кордоном – вдвічі більше. Заповнити всі вакансії своїми силами ми не зможемо, і тому будуть люди виключно контрактні, які відпрацювали за кордоном, контракт закінчився і вони звільнилися.

Але найкращі з них, які за чотири роки відчули, що хочуть працювати в дипломатії, можуть подаватися на конкурс в апарат.

І хоча зарплатні в Києві нижчі – повірте, будуть ті, хто повернеться. Бо тоді ця людина стає дипломатом не контрактним, а безстроковим, і у наступне відрядження їде не через зовнішній конкурс, не будучи впевненою ні в чому, а бере участь у ротації. Це зовсім інший рівень інституційного комфорту!

– То звідки взяти "свіжу кров" для МЗС?

– Є такий шлях. Минулого року ми нарешті взяли 60 молодих працівників – на молодші дипломатичні і адміністративно-технічні посади.

Це ті люди, які досі працювали у нас за цивільно-правовими договорами за 1200 грн на місяць, чекаючи, коли звільниться місце. Багато з них так провели 3-4 роки, не маючи ані стажу, ані права на відпустку, ані на лікарняний, ні на що.

Це рабство XXI століття. Це була ганьба міністерства.

Зараз ми практично ліквідували цю інституцію та взяли їх у штат, бо інші люди йдуть на пенсію.

За перше півріччя ми провели 10 відкритих конкурсів на посади в апараті МЗС. Це не так багато, але порівняно з попередніми роками – вже нормальна цифра. І ті, хто має досвід роботи за кордоном, при участі в конкурсі в апарат на безстрокову дипломатичну службу мають перевагу.

– Ще одна проблема – медична. Дипломати скаржаться, що не мають медичного страхування і вимушені повертатися додому для лікування або просити посла оплатити рахунок з лікарні. 

– Я чудово розумію претензію. Зараз держава нікого за кордоном не страхує. Ми можемо тільки відшкодовувати понесені медичні витрати, і тут колега абсолютно правий: ну чому дипломат має пояснювати у посольстві, яка у нього була хвороба і чому це стільки коштувало. Це і неетично, і неправильно, і економічно недоцільно.

Новий закон цю проблему вирішить. Він передбачає дві опції – або медичне страхування, або відшкодування за фактом витрат. Загальний підхід буде такий: в усіх країнах світу, де діє страхування – будуть застраховані всі штатні співробітники і члени їхніх родин – другий з подружжя і неповнолітні діти, які перебувають з ними у довготерміновому відрядженні.

І тільки в окремих державах, приміром в Іраку, або в дуже специфічних країнах буде відшкодування за фактом.

Отже, тут колега абсолютно правий.

"МЗС – це не мовні курси"

– Ви згадали, що в статті анонімного дипломата не все правильно. Що саме не так?

– Приміром, щодо вивчення іноземних мов автор неправий.

Не може український дипломат не знати двох іноземних мов, отримуючи за кордоном декілька тисяч доларів фактично заробітної плати. Держава платить за якість персоналу. Єдиний виняток, який ми робимо і будемо робити – це ті колеги, які мають великий досвід роботи і які готові їхати в складні країни. А це не тільки Нігерія чи Ангола. Це також Росія.

Наголошу: наша дипломатична академія за останній рік справді ожила – і з точки зору вивчення іноземних мов, і з точки зору професійного навчання. Це, до речі, пояснює, як може людина, як там написано, "з вулиці", працювати в посольстві без підготовки. Та ні, вона буде з підготовкою!

Раніше стажування відбувалося в профільному структурному підрозділі, де людина тиждень-два працювала з іншими колегами. Зараз, на доповнення цього, дипакадемія проводить кількатижневий курс, який спрямований на конкретну категорію працівників: для дипломатів загальних, для дипломатів-економістів, для консулів, для адміністративно-технічного персоналу.

– А як щодо мов, суахілі там допоможуть вивчити?

– Суахілі – ні. Я взагалі не вважаю, що вивчення мов є функцією міністерства або дипакадемії. Ми не курси іноземних мов! Ми беремо готових фахівців з іноземними мовами, а наша функція – створити належні умови для того, щоб людина могла підтримувати і вдосконалювати володіння іноземними мовами.

А вчити з нуля ми нікого не будемо.

– Але і з підтримкою не все очевидно, коли йдеться про мови, які у нас не дуже поширені. Про суахілі я, звісно, жартую, але візьмемо португальську або китайську – одні з найпоширеніших мов світу. Тут можуть допомогти підтримувати рівень знань?

– Можуть. Що стосується "умовно рідкісних мов", бо португальську складно назвати "рідкісною", у нас є два механізми. Перший – це індивідуальні заняття з одним-двома працівниками, якщо ці працівники беруть зобов’язання поїхати, наприклад, до Анголи чи до Бразилії. Багато хто не хоче брати зобов’язань або хоче в Португалію – для них індивідуальних занять не буде.

Держава не має на це витрачати кошти, це дороге задоволення.

Є і другий варіант. Дипакадемія працює з колегами в країнах арабського світу, в Пекіні, в Індонезії, в Сінгапурі, в інших країнах. І дуже часто є можливість – ми отримуємо 4-6 таких пропозицій на місяць – поїхати, приміром, на кількамісячні тренінг-курси в ці країни. В тому числі – для удосконалення знання мови. Тобто можливість є.

Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.