Новая Европейская комиссия: кто будет новым президентом и какие приоритеты он определит?

Вторник, 3 июня 2014, 17:11 — Чарльз Грант, директор Центра Европейских реформ

Переклад авторської статті Центру економічних реформ

Центр європейських реформ, Лондон

ЄС мабуть ніколи не стикався з такими великими викликами. Хронічно низькі темпи економічного зростання, криза євро далеко не вирішена. Все це підриває і без цього хитку стабільність і дає можливість "анархістським партіям" (євроскептикам) здобути 20% місць під час "євровиборів". На тлі агресії з боку Росії підсилення євроскептичних настроїв можуть призвести до того, що Британія перегляне свою прописку в ЄС.

ЄС не може вирішувати такі проблеми без сильної Європейської Комісії – інституції, яка визначає загальний інтерес ЄС, формує спільні правила та політику. Однак велике число європейських інтелектуалів та істеблішменту для обрання наступного президента Єврокомісії використовують методи, які тільки послаблюють позиції ЄС.

Система вибору кандидатів за принципом "топ кандидат" лобіюється Європейським парламентом та головними про-європейськими політичними партіями. Вони стверджують, що на останніх виборах симпатії виборців розділились між кандидатом від право-центриської "Європейської народної партії", Жаном-Клодом Юнкером і кандидатом від Європейських соціалістів Мартіном Шульцем та іншими представниками дрібних груп. Прихильники цієї ідеї стверджують, це дає можливість людям побачити зв'язок між тим як вони голосують і тим, в якому напрямку рухається ЄС. І оскільки Європейська народна партія за підсумками виборів набрала найбільшу кількість голосів, (хоча й набагато менше, ніж 5 років тому), вони наполягають, що Європейська комісія має бути сформована згідно "волі людей" і таким чином "помазати" Жана Клода Юнкера  на посаду президента ЄК. Однак ці аргументи страждають від серйозних недоліків.

Найперше слід наголосити, що два лідери гонки не запропонували виборцям реальний плану дій. А саме, Юнкер та Шульц притримуються схожих ідей – більше влади і повноважень ЄС без суттєвих змін її функціонування. Виборці, як наслідок, не можуть вибрати кандидатуру з поміж двох. До того ж, більшість виборців взагалі не знала, хто такі Шульц і Юнкер. Це не дивує, звичайно, адже ці політики мало знайомі людям, які проживають за межами Брюсселя. 

По-друге, ідея "топ політика" основується на припущенні, що коли люди голосують за одного політика більше, ніж за іншого, тоді це і є ознака, що вони обрали певний політичний стиль управління.

Але в реальності призначення Юнкера замість Шульца чи Шульца замість Юнкера мало змінить у тому, як реально працюватиме Комісія. Новий президент змушений працювати з широкою колегією комісарів з 27 представників з різних партій, призначених національними парламентами. Тільки найбільш динамічні президенти Комісії, такі як Жак Дело, могли досягти чіткого балансу сил в такій ситуації.

Крім того, Комісія  (попри те, що вона є виконавчим органом) має мало реальної виконавчої влади (за винятком кількох напрямків, як на приклад політика у сфері конкуренції). Більшість ключових рішень в ЄС приймаються Радою міністрів, тобто країнами-членами.

І хоча Комісія ініціює законодавство, Рада ЄС та Парламент перевіряє його, і дає добро на кожен закон. Тому, якщо прихильники стратегії "топ кандидатури"  переконуватимуть виборців, що їх голос змінить політику ЄС через визначення Президента Комісії, то реальний результат, який побачать виборці згодом, може бути розчаровуючим для них.

Третя проблема з "топ кандидатом" полягає в тому, що Комісія може бути більш партійно-політична, тобто ЄК надто залежатиме впливу партій-гігантів. Президент Юнкер може виявитися підконтрольним і підзвітним  Європейській народній партії.

Чим це загрожує? Припустимо, що іспанський право-центриський уряд порушить закони бюджетного зобов’язання Єврозони і Комісія (під керівництвом правоцентристського президента) закриє очі на такий факт. Як наслідок інституцію можуть звинуватити в політичній прихильності.

Більшість завдань Комісії апріорі повинні стояти вище партійних симпатій.

Четверта і найважливіша причина, щоб відмовитись від тактики обрання президентом Європейської Комісії за принципом "топ лідер" є низька якість самих лідерів. Виконавчий досвід Шульца обмежується лише тим, що він був мером невеличкого містечка в Німеччині. Натомість Юнкер має більший політичний досвід. Він був Прем’єр-міністром Люксембургу з 1995 до 2013 років, але він покинув цей пост під час невеликого шпигунського скандалу. Але йому вистачило політичного впливу залишитись серед головних гравців країн-членів коли єврозона робила багато помилок і вдалось уникнути кризової петлі у багатьох моментах. В Книзі Жана Пісані-Феррі "Єврокриза та її наслідки" зокрема йдеться, що з січня 2010 року по червень 2012 року , міністр фінансів США Тім Гайтнер викликав президента ЄЦБ (будь Жан -Клод Тріше або Маріо Драгі ) 58 раз Вольфганг Шойбле (міністра фінансів Німеччини) 36 разів , Оллі Рена (комісара економіки ЄС) 11 разів і Юнкер тільки два рази.

Теледебати між кандидатами у президенти не викликали особливого інтересу в більшості країн-членів, можливо, тому що вони проходили серед невідомих і нудних фігур. Виняток хіба становить Алексіс Ціпрас, кандидат крайніх лівих з особливою харизмою. Якщо б в дебатах фігурував не тільки Ціпрас, а скажімо, Ангела Меркель, Сільвіо Берлусконі, Ніколя Саркозі і Марін Ле Пен - політики, які достатньо ефективно впливали на європейські процеси за межами своєї батьківщини – можливо такі дебати б зібрали багато мільйонів глядачів.

Але система "топ лідера" позбавляє можливості політичним суперваговикам бути у топ листах. Тут варто згадати свіжі лиця відомих кандидатів, які б могли позмагатись за пальму першості і значно вплинути на політику ЄС, а ніж запропоновані вище. До них відносять Далю Грибаускайте, Енда Кенні, Крістін Лагард, Фредрік Рейнфельдт, Хелле Торнінг-Шмідт і Дональда Туска, відповідно лідерів Литви, Ірландії, МВФ, Швеції, Данії, Польщі в Фінляндії Юрки Катайнен, Франції Паскаль Ламі та Італії Енріко Летта.

Замість того, щоб "догоджати" парламенту, через призначення кандидатів, Європейська рада тяжіє до призначення сильного президента. Це могло б підсилити Комісію в цілому. Дійсно, така інституційна слабкість є однією з причин страждань ЄС, і, таким чином, побічно, підсилює євроскептицизму. Комісії явно бракувало чіткого фокусу і надмір пропозицій для регулювання, які явно були погано складені. Перевага надавалась Парламентському порядку денному, що погано відбилось на його ж авторитеті і довірі в національних столицях.

Щоб Європейська Комісія була сильною, для цього потрібно динамічного і ефективного президента, який зможе радикально реорганізувати інституції, зберігаючи упевненість як Парламенту, так і країн-членів. 

Пріоритети Комісії повинні включати:

Підвищення економічного зростання. Комісія повинна запропонувати розширити єдиний ринок (особливо в сервісних послугах та цифровій економіці), вести переговори та укладати торгівельні угоди з компаніями в інших частинах світу, підтримувати кращі наукові дослідження в ЄС і інвестувати в ключові інфраструктурні проекти, наприклад передачі енергії. Деякі з них будуть непопулярними. Президент має бути проникливий у будуванні коаліцій для змін, пояснювати переваги і гарантувати допомогу незаможнім. 

Оздоровлення Єврозони. Труднощі в єврозоні негативно вплинули  на загальні економічні показники ЄС. Хоча криза "євро" вислизнула із заголовків газет, основні проблеми все ж таки залишаються: непродумана політика жорсткої економії, що душить попит; дефляційні тиски в Південній Європі, що Європейському центробанку (ЄЦБ) не вдалося вирішити; ледь стійкий рівень державного боргу в більшості країн Південної Європи; небажання деяких урядів взяти на себе зобов'язання на впровадження болісних структурних економічних реформ; і небажання Німеччини створювати внутрішній попит, який би стимулював діяльність в інших країнах єврозони.

Країни ЄС повинні виробляти спільну відповідь на агресію Росії . Держави - ​​члени одностайно не відреагували, на втручання Росії в Україні: деякі турбуються про свою військову безпеку, інші побоюються за свої поставки енергоносіїв ; деякі наголошували на пріоритеті прав людини, інші вважають, що послабити вплив Росії можна через посилення інформаційного впливу в самій Росії. Незважаючи на ці розбіжності , навіть скромні санкції ЄС, прийняті до цих пір далекі від того, щоб болісно вдарити по довірі до ринку Росії.  З метою максимального підсилення важеля Європи стосовно Росії, Комісія повинна працювати з Європейською службою зовнішньої розвідки та спів діяти у цій сфері з ключовими країнами-членів ЄС на основі послідовних кроків. Комісія повинна розробляти ідеї щодо поліпшення енергетичної безпеки ЄС - у тому числі підвищення енергоефективності , доступу до альтернативних джерел енергії , будівництво газових та електроенергетичних зв'язків між країнами - членами і координацію переговорів країн-учасниць щодо газових контрактів з третіми особами і намагатись переконувати уряди національних країн прийняти їх.

Британська проблема. Від того, яка партія переможе на наступних виборах у Великобританії, швидше за все залежить якість та національні вимоги реформи щодо ЄС. Деякі держави-​​члени будуть підтримувати свої зусилля. Інші будуть не в захваті, але після європейських виборів, деякі уряди будуть готові сказати, що "бізнес як звичайно" є прийнятним. Президент комісія зіткнеться зі складним завданням: побудова порядку денного плану реформ, який допоможе зберегти Великобританію в ЄС, але в той же час буде прийнятним для 27 інших країн. І тому навряд чи буде готовий новий договір ЄС у найближчі кілька років, бо лідери ЄС будуть проводити реформи в рамках існуючих договорів. Призначення Юнкера в якості президента комісії зменшить шанси втримати британців в ЄС, оскільки він (як Шульц) має не добрі відносини з ними.

Домовленості ЄС зрозумілі: коли Європейський рада обирає президента Комісії, він повинен брати до уваги європейські вибори; Депутати Європарламенту мають потім затвердити цей вибір. Це означає, що президент, ймовірно, повинен прийти з партії - або групі осіб - які можуть зібрати найбільшу кількість депутатів Європарламенту. Договори, однак, нічого не говорять про тактику так званого "топ кандидата". Завдання, які стоять перед Європою занадто серйозні для її лідери, щоб ризикувати з вибором слабкого президента Комісії. З потенційних кандидатів від правоцентристів, Крістін Лагард є однією з найсильніших (хоча, мабуть Франсуа Олланд не хотів би мати її в якості президента). Вона принесе свій досвід в якості міністра та Глави МВФ, завдяки своїм комунікативним навичкам та її економічній оцінці роботи.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua