«Это не Майдан, это Маршал Баграмян»

Вторник, 7 июля 2015, 17:00 — Оксана Ставнийчук, для Европейской правды

З перших годин частина блогерів та ЗМІ охрестили події у Єревані місцевим Майданом. Схильний до узагальнень та замкнений на внутрішніх подіях український читач має знати, що це не зовсім так.

У Єревані не Майдан і протест не почався, а продовжується вже певний час. Утім, у цьому наголошуванні "це не Майдан, а Маршал Баграмян" можна знайти тонкий натяк на абстрагування від майданівського хаосу – як його любили характеризувати російські медіа. До того ж заклик "це не Майдан" вірмени кричать ймовірніше в бік російських медіа, а не українській чи західній аудиторії.

Також для вірмен тримати прапор ЄС на цій акції – це провокація.

Але антиросійські акції у Вірменії все ж були – це неправда, що вся країна зросійщена.

Протести: політичні та соціальні

Нагадаємо, Вірменія, як і Україна, планувала підписати Угоду про асоціацію з Європейським союзом. Цього не сталося, і Вірменія тільки домовилася про подальшу співпрацю з ЄС. Зрештою, 2 січня 2015 року Вірменія долучилася до Євразійського економічного союзу.

Зміна політичного курсу країни супроводжувалася опором суспільства.

Наприклад, під час візиту Володимира Путіна до Єревану у грудні 2013 року декілька сотень людей вийшли на вулиці, щоб продемонструвати свою незгоду зі вступом до Митного союзу. Учасники тримали плакати з написами "Stop Russia". Повідомляється, що тоді було затримано близько 100 учасників протесту.

У травні 2014 року в Єревані проходила акція проти насильницького приєднання Вірменії до Євразійського союзу. Усе проходило доволі мирно, доки не почалися сутички з інакше налаштованими громадянами Вірменії. Провокатори відібрали вірменські прапори у демонстрантів та кинули їх на землю. Двоє людей було заарештовано. Перед акцією на сторінці "NO PUTINISM" активісти писали про можливі провокації з боку проплачених проросійських груп.

Учасників акції підбурювала заява посла РФ Івана Волинкіна, який заявив, що у Вірменії потрібно нейтралізувати усі громадські організації, котрі хочуть "вбити клин у російсько-вірменські відносини".

Протести активізувалися після того, як 10 жовтня 2014 року президент Серж Саргсян поставив підпис на документі про вступ до Євразійського союзу. Тоді в Єревані пройшов один з наймасовіших - від 14 до 20 тис. учасників - мітингів, організований опозиційними політиками.

Набагато успішнішими виявилися соціальні протести: проти підвищення тарифів на проїзд у транспорті або проти накопичуваної пенсійної системи.

Два роки тому – влітку 2013 року – уряд Вірменії вирішив збільшити вартість проїзду до 150 драм. У відповідь ініціатива "Ми платимо 100 драм" організувала низку протестів. Уряду довелося піти на поступки.

У березні-травні 2014 року відбувалися протести проти накопичуваної пенсійної системи. Створена у жовтні 2013 року ініціатива "Я проти" (Dem.Am) збирала марш і у декілька сотень осіб, і у декілька тисяч.  Марші тривали недовго та закінчувалися без сутичок. Зрештою, пенсійну реформу на деякий час призупинили. У березні 2015 року проходили протести таксистів, які виступали проти нових тарифів на ліцензування авто.

Європейська складова Вірменії

Описані вище демонстрації дають нам зрозуміти, що європейське крило у Вірменії існує.

Тоді як вулиці Єревана на травневі свята вкриті чорно-жовтим кольором, у маршрутках сперечаються про те, кому продалася Україна, а на вулицях розкидані магазини "Москвичка", Вірменія все ж має європейське крило.

Серед політичних партій – це, наприклад, "Вільні демократи". Партія була створена у 2011 році.  Наразі у парламенті від неї є аж один депутат - Хачатур Кокобелян, який і очолює партію. У 2012 році у списках членів було близько шести тисяч осіб – у країні з населенням у 2,5-3 млн це вже щось.

Попри вступ Вірменії до Євразійського союзу вони й надалі сподіваються на тісні зв’язки з Європою. Члени цієї партії брали активну участь у протестах проти підвищення тарифів та інших. У їхній програмі написано, що вони орієнтовані на дружбу з усіма країнами-сусідами та на вступ Вірменії до ЄС.

Єдиний недолік – скутість наративу щодо Нагірного Карабаху – щоправда, менший, ніж серед інших партій.

Інший приклад - соціально-ліберальний "Вірменський національний конгрес" (ВНК), який планує співробітництво як з Росією, так і з країнами ЄС. Наразі ВНК складається з 13 опозиційних партій, очолює його колишній президент Левон Тер-Петросян.  

Цей рух був також одним з тих, хто засудив насилля на вулиці Баграмяна. Наприклад, на поліцейських дільницях був помічений член ВНК Ніколь Пашинян, який сприяв визволенню затриманих.  На екстреному засіданні парламенту члени Конгресу бойкотували законопроекти на знак протесту проти насилля. 

Російський зашморг

Існує декілька тез, які варто розкрити, коли ми говоримо про Вірменію.

Ці протести не пов’язані з Нагірним Карабахом. #ElectricYerevan не має нічого спільного з Нагірним Карабахом і геополітикою. Утім, Нагірний Карабах прямо пов'язаний з економічною блокадою Вірменії.

Це одна з причин, чому Вірменія приречена на тісні економічні (і, як наслідок, і політичні) зв’язки з Росією.

З 2000-х років Росія викупила більшість підприємств Вірменії. Переважно це здійснювалося за схемою "власність в обмін за борги" .

Борги Вірменії перед Росією списувалися, якщо держава передавала підприємства задарма. Так, у 2002 році вірменський уряд продав 10% сумнозвісних "Електричних мереж Вірменії" британському офшору  Midland Resources. У результаті низки дій з купівлі-продажу акцій у 2005 році підприємство перейшло у власність групи "Інтер РАО".

У 2002 році відійшло Росії ще декілька вірменських підприємств - Разданська ТЕС (забезпечує 70% електроенергії Вірменії.) за списання $31 млн боргу, ЗАТ "РАО МАРС",  ЗАТ "РУСАЛ-АРМЕНАЛ".  Також за списання боргів Росії  ("РусГідро") була передана Аргельська ГЕС.

Загалом Росія контролює близько 80% енергетичного ринку Вірменії. Це дозволяє їй збільшувати тарифи у 2006-му, 2009-му та 2010 роках.

Південні альтернативи

Прийнято вважати, що з іншими сусідами Вірменія має ворожі стосунки.

Іран спростовує це твердження. Відтоді як Азербайджан та Туреччина закрили свої кордони для вірменських товарів, Іран став пріоритетним торговим партнером.  Він входить до п’ятірки найважливіших експортерів.  У 2014 р. експорт в Іран становив 95 млн доларів, імпорт - 198,6 млн доларів.

Іранська альтернатива виглядає привабливою для Вірменії, адже завдяки цьому партнерству Єреван відкриває для себе азійські ринки.

Більш того, попри домінантну підприємницьку діяльність Росії на вірменському ринку, Іран потроху наздоганяє її.

Не менш важливою є енергетична співпраця країн. Тривалий час Іран надавав газ Вірменії в обмін на електрику. Наприклад,  у 2014 р. Вірменія отримувала від Ірану близько 0,5 млрд кубометрів.

До того ж Вірменія має всі перспективи стати важливою транзитною країною та постачати іранський газ іншим причорноморським та європейським країнам. Єдине – потрібне повне зняття санкцій з Ірану. 

Ще один ризик - вірмени побоюються, що членство в Євразійському союзі позбавить їх статусу активного учасника переговорів з цього питання.

Крім того, відносини із Туреччиною теж не перебувають у глухому куті, як може здатися на перший погляд. 

З одного боку, країни відверто ворогують через геноцид 1915 року та Нагірний Карабах.

Остання проблема – Нагірний Карабах – також закриває двері для торгово-економічних відносин з Туреччиною. Останній потяг по дорозі Гюмрі-Карс пройшов 6 липня 1993 року. Залізничне сполучення було перервано з ініціативи Туреччини через Нагірний Карабах. Наразі транзит автодорогами через Грузію приносить значний збиток і так тендітній  економіці Вірменії.

Відновлення цієї магістралі дозволило б не лише збільшити бюджет Вірменії, а й вийти з-під політично-економічного впливу Росії.

Тим більше – теза про необхідність відновлення економічних зв’язків зараз підтримується і у Туреччині, і у Вірменії.

Позбутися державної політики віктимізації та працювати на налагодження відносин з сусідами – більш привабливіша перспектива, ніж приреченість на російський зашморг.

Далі буде…

Ймовірно, протести на проспекті  Баграмяна  та на площі Свободи незабаром зійдуть нанівець, попри сподівання на продовження акції головних координаторів протесту.

В останні дні – перед розбиранням барикад – на ніч на проспекті Баграмяна залишалося близько п’ятдесяти-сімдесяти активістів. Лідери протесту вже зауважували в ЗМІ, що серед демонстрантів назрівають ідеологічні протиріччя.

Це одна з причин, чому #ElectricYerevan так і залишиться соціальним деполітизованим протестом. В іншому разі протест перестане бути масовим.

Більше того, сталі масові марші на підтримку європейського крила ще далекі від реальності.

Наразі, щоб вирватися з російського кола підприємств-монополістів, опозиційному крилу вірмен потрібно працювати на налагодження економічних відносин з іншими державами та привертання уваги інвесторів.

Можливо, за цим – після поліпшення економічної ситуації – відбудуться більш масові ідейні протести.  Вони вже мають підґрунтя.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua