Проверка Украиной: на что может рассчитывать Киев на июльском саммите НАТО

Понедельник, 11 июня 2018, 18:04 — , для Европейской правды
Фото: politico.eu

Вже за місяць, 11-12 липня, у новій брюссельській штаб-квартирі НАТО проведе черговий саміт.

Його рішення, серед іншого, визначать перспективи відносин із Україною на найближчі роки. Хоча Києву не варто сподіватися на якісь доленосні рішення НАТО, проте висловлені сигнали щодо перспектив членства, оцінка Альянсом просування України шляхом євроатлантичної інтеграції, загальний контекст політики НАТО відзначатимуть реалістичність наших атлантичних прагнень. 

Сигнали та очікування

За період після Варшавського саміту НАТО 2016 року варто відзначити декілька важливих моментів як з боку Альянсу, так і з боку України у контексті перспектив набуття членства нашою державою. Ці сигнали є переважно позитивними для України, але не стосуються виключно нашої країни.

Читайте также
"Мы выбрали право на свободную жизнь": как Черногория стала членом НАТО, несмотря на истерику России

По-перше, Альянс продемонстрував готовність до подальшого розширення, якщо країна буде готовою до набуття членства. З 5 червня 2017 року Чорногорія стала 29-м членом НАТО, незважаючи на спробу державного перевороту восени 2016 року, яка мала б перешкодити приєднанню. Попри це, країни-члени Альянсу прийняли позитивне для маленької балканської країни рішення.

Для України це має стати сигналом, що членство в НАТО можливе, якщо це дійсно є метою держави, на досягнення якої зосереджені усі можливі зусилля, не декларативно, а на практиці.

По-друге, НАТО заявляє, що не збирається на цьому зупинятись і готове до подальших хвиль розширення, а 30-м членом Альянсу може стати Македонія, як тільки порозуміється з Грецією щодо офіційної назви країни. Хоча Македонія зараз включена до списку країн-аспірантів на вступ, разом з Україною, але, перебуваючи в Скоп’є в січні 2018 року, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг направив Македонії, на відміну від України, чіткий сигнал щодо перспектив членства: "Згода з цього питання (розв’язання питання назви країни) має вирішальне значення для вступу вашої країни до НАТО".

По-третє,

як тільки Україна позначила чітко свою позицію щодо вступу до НАТО, Альянс відреагував і у березні 2018 року включив нашу державу до переліку країн-аспірантів.

Це сталося після того, як у червні 2017 року Верховна рада внесла зміни до законодавчих актів щодо зовнішньополітичного курсу, визначивши метою "набуття членства в Організації Північноатлантичного договору", та після звернення президента України Петра Порошенка до Єнса Столтенберга у лютому 2018 року. Отже, конкретні дії, а не декларації, дають практичний результат.

По-четверте, Парламентська асамблея НАТО на весняній сесії 2018 року у своїй Декларації закликала глав держав та урядів країн-членів Альянсу на Брюссельському саміті окреслити чіткі перспективи членства для усіх країн-аспірантів, а для нашої держави - "підтвердити підтримку прагнень щодо членства".

І насамкінець, під час зустрічі у Штаб-квартирі НАТО 7 червня із міністром оборони України Степаном Полтораком генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг відзначив перспективи вступу України до Альянсу: "Принцип відкритих дверей – один із основних принципів НАТО – є актуальним як для України, так і для інших країн". Хоча така відповідь генсека і не є конкретною, але фактично повторює рішення Бухарестського саміту, що Україна має можливість набути членство в НАТО.

Читайте также
Аспирант Альянса: что означает и что меняет новый статус в отношениях Украины и НАТО

Втім, незважаючи на низку цих позитивних сигналів, Україні не варто розраховувати, що Брюссельський саміт принесе довгоочікуваний План дій щодо членства (ПДЧ), як би нам цього не хотілось. Адже НАТО прагне зберегти "вікно можливостей" для підтримання діалогу з Росією, а ПДЧ для України однозначно закриє це вікно. А на додачу - заходи по лінії НАТО-Україна досі демонстративно блокувалися Угорщиною.

Крім того, більш готовою до ПДЧ є Грузія, а тому хорошим результатом Брюссельського саміту могло б стати надання ПДЧ саме Грузії, що продемонструвало б готовність Альянсу до подальшого розширення в цілому та на пострадянському просторі зокрема.

Україна, ідучи вже протореною Грузією стежкою, могла б приєднатись до групи "Партнерства посилених можливостей" (Enhanced Opportunity Partnership), до якої також належать Швеція, Фінляндія, Йорданія й Австралія. Це надало б додаткового поштовху процесу євроатлантичної інтеграції нашої держави.

НАТО: Реформи мають бути незворотними

Заяви про необхідність для України зосередитись на реформах не випадкові. Хоча у лютому цього року міністр оборони Степан Полторак заявив, що Україна на 90% виконала план адаптації своїх збройних сил до стандартів НАТО, а до 2020 року планує завершити реформування, все ж реформування за стандартами Альянсу стосуються не лише оборонної сфери.

До співпраці з Альянсом в рамках Річної національної програми під егідою Комісії Україна-НАТО (РНП) залучено понад 30 центральних органів виконавчої влади та інших державних органів. Сама Програма більш ніж наполовину складається із невійськових заходів, зокрема, у сферах внутрішньої політики, економіки, зовнішньої політики, енергетики, науки, інформування громадськості.

За їх виконання відповідає Комісія з питань координації євроатлантичної інтеграції України під керівництвом віце-прем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванни Климпуш-Цинцадзе. Однак РНП щороку не виконується у повному обсязі: у 2016 році - 82%, у 2017 році - 81,9% (за даними КМУ), а перебіг реформування викликає занепокоєння в Альянсі. "Для того щоб наблизитися до НАТО, Україна має зосередитися на системних змінах, щоб реформи стали сталими та незворотними", - заявив на початку року голова представництва НАТО в Україні Александер Вінніков. 

І якщо реформування Міністерства оборони та Збройних сил України проводиться більш-менш успішно, то в інших сферах відзначається певне відставання.

В НАТО постійно наголошують на чіткому розподілі повноважень у сфері безпеки, і не лише в оборонному секторі - між Міністерством оборони та Генеральним штабом, але й між спеціальними службами. Від Генеральної прокуратури функція досудового розслідування у кримінальних провадженнях, вчинених вищими посадовими особами, суддями та правоохоронцями, має перейти до Державного бюро розслідувань, яке знаходиться у стані формування і набору персоналу.

Служба безпеки України має позбавитись політичних та економічних функцій, зосередившись на захисті національної безпеки, перш за все виконанні контррозвідувальних і антитерористичних завдань. Її нинішня функція боротьби з корупцією має перейти до повноважень НАБУ і ДБР.

В Україні має посилитись боротьба проти корупції та передбачені РНП реформи у сферах децентралізації влади, конституційної реформи, парламентського контролю, виборчого законодавства, судочинства, податкової системи, енергетики тощо.

Саме на усіх цих реформах зараз наголошують очільники НАТО. Тому в Україні планують до Брюссельського саміту НАТО остаточно схвалити закон "Про національну безпеку", який, принаймні на законодавчому рівні, зафіксує поступ у проведенні безпекових реформ.

Обриси саміту

Зустріч міністрів оборони країн-членів НАТО 7-8 червня, яка стала останнім засіданням політичного рівня перед Брюссельським самітом, показала, що Альянс більше зосереджений на питаннях розвитку власних можливостей гарантувати безпеку і протистояти тероризму та іншим загрозам із Сходу і Півдня, у тому числі й у співпраці з ЄС, ніж на перспективах подальшого розширення.

Про це свідчать оприлюднені штаб-квартирою НАТО та міністерствами оборони країн-членів, зокрема Франції і Німеччини, результати згаданої зустрічі, ключовими фокусами якої стали: розвиток можливостей НАТО з оборони і стримування; збільшення оборонних витрат; вдосконалення командної структури Альянсу; посилення безпекової співпраці з ЄС; подальше проведення місій в Іраку й Афганістані.

Україні варто уважно стежити за тим, що відбувається в НАТО, і застосовувати ці нові підходи для власної безпеки. Наприклад, одним із ключових питань сьогоднішнього порядку денного в НАТО є військова мобільність, що, як пояснив сам генеральний секретар Столтенберг, передбачає забезпечення можливостей і засобів для перекидання військ на напрямки існуючих та потенційних загроз.

Перш за все це стосується швидкого перекидання сил на східний фланг. Адже схвалена на засіданні міністрів оборони країн НАТО 7-8 червня ініціатива "Чотирьох тридцяток" - наявність 30 механізованих батальйонів, 30 авіаційних ескадрилій і 30 бойових кораблів, здатних бути задіяними у період до 30 днів, нічого не варта, якщо відсутні можливості їх швидкого перекидання в район загрози. Звичайно, це питання інфраструктури та необхідних транспортних засобів. Для України цей підхід є вкрай важливим, враховуючи триваючу загрозу можливого застосування Росією сил на інших, окрім Криму і Донбасу, напрямках. Для швидкої та адекватної відповіді нашій державі потрібно мати готові сили, не задіяні в ООС, та можливості їх перекидання і задіяння.

Особливу увагу на Брюссельському саміті НАТО приділятиме співпраці з ЄС. Ключові сфери цієї співпраці вже визначено: протидія гібридним загрозам; оперативна співпраця на морі; кібербезпека й оборона; оборонні можливості, включаючи згадану вище військову мобільність; оборонна промисловість і дослідження; спільні навчання; розвиток політичного діалогу.

У цьому контексті Україна згадується під кутом взаємодії ЄС і НАТО з надання нашій державі допомоги у розвитку стратегічних комунікацій, навчань, нарощування комунікаційних можливостей і реформування СБУ.

Отже, на що може розраховувати Україна?

Слід очікувати, що НАТО знову висловить всебічну підтримку у протидії агресії Росії, збереженні суверенітету і територіальної цілісності, а також відзначить вклад нашої держави у євроатлантичну безпеку. Оскільки в Альянсі все більш відверто визнають наявність загроз з боку Росії, то логічним було б розглядати не лише вклад, а й інтеграцію України до системи євроатлантичної безпеки задля протидії спільним загрозам.

Хочеться сподіватись, що Альянс засудить порушення Росією прав людини на окупованих українських територіях в Криму і на Донбасі, а також незаконні утримування, судові процеси та вироки щодо українських громадян на території самої Росії.

Хоча безперспективність "нормандського формату" та Мінських домовленостей стає все більш очевидною, але, в умовах відсутності альтернативи, Альянс, ймовірно, наголошуватиме на необхідності їх виконання з акцентом на Росію як сторону конфлікту. На саміті можуть також бути обговорені перспективи розгортання миротворчої місії ООН, а її необхідність може бути зафіксована у підсумковій декларації.

Звичайно ж НАТО приділить велику увагу протидії корупції в Україні і допомозі у зміцненні обороноздатності нашої держави та проведенні широкомасштабних реформ за європейськими і євроатлантичними стандартами. Альянс, вірогідно, відзначить виконання Україною РНП та наголосить на необхідності стійкості результатів реформування.

Що ж до перспектив членства України в НАТО, то Альянс, вірогідно, обмежиться констатацією нового статусу України як "країни-аспіранта" та висловленням підтримки її прагнень щодо членства.

Малоймовірним є приєднання України до групи "Партнерства посилених можливостей" (Enhanced Opportunity Partnership), хоча такий крок був би логічним у поєднанні з наданням ПДЧ Грузії. Відсутність таких кроків Росія сприйматиме як "carte blanche" для нарощування своєї агресії проти України, інших країн пострадянського простору та й усієї Європи, як це було 10 років тому.

Головне – не повторити минулі помилки.

Автор: Віталій Мартинюк,

Руководитель международных программ Центра глобалистики "Стратегия ХХІ"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.