Обида Трампа и новые вызовы: как будут развиваться отношения Украины и США в 2020 году

Четверг, 9 января 2020, 08:37 — , для Европейской правды
Фото пресс-службы президента Украины

Минулого року Україна несподівано для себе стала однією з ключових тем внутрішньої політичної дискусії в США.

Доволі специфічна манера здійснення зовнішньополітичної діяльності президентом Дональдом Трампом давно уже була в центрі уваги спостерігачів, але не було, звісно, впевненості, що це зачепить власне відносини Вашингтона з Києвом. Однак зачепило, й досить суттєво.

На сьогодні можна робити деякі підсумки, а також, що, мабуть, важливіше, намагатися давати певні прогнози. Адже Києву вкрай потрібно зрозуміти, чого надалі чекати у відносинах із Вашингтоном.

Проблеми вже позаду?

У відносинах між Україною та США ми будемо бачити як позитивні, так і негативні риси. Це буде досить специфічне, динамічне співвідношення.

Почнемо з позитивного.

Скандал навколо тиску Дональда Трампа на Київ не підірвав основ стратегічного партнерства між нашими країнами.

Українська сторона продовжує розглядати США як критично важливого, хоча й трохи непередбачуваного союзника. З нашого боку це просто не може змінитися. З боку США ми продовжуємо бачити загалом проукраїнську картину: від настроїв громадськості до ставлення провідних ЗМІ, від позиції істеблішменту до двопартійної підтримки з боку Конгресу.

Дуже обережно можна припустити, що спеціальна операція президента Трампа та його оточення щодо тиску на Київ завершилася. Принаймні, у тому вигляді, як ми це побачили у 2019 році.

Операція була викрита, основні виконавці також стали відомі. Зараз до цього напрямку політики американської адміністрації прикута надвисока увага. Кожен крок на цій ділянці знаходиться під мікроскопом. 

Саме тому можна припустити, що поновлення тиску не буде. Навпаки, президент США буде змушений час від часу демонструвати свою прихильність підтримці України.

А на додачу він і досі не може робити великих кроків назустріч Москві, так і не спромігшись зробити те, що він планував зробити ще з часів перемоги на виборах 2016 року.

Попри те, що в Україні залишається чимало "політиків", які не проти продовжувати грати якусь роль у конспірологічних протрампівських схемах, приносячи при цьому в жертву українські інтереси, за умови відсутності серйозного запиту з боку Вашингтона уся ця активність вже не здатна завдати помітної шкоди двостороннім відносинам.

Значною мірою американська політика щодо України буде розвиватися за інерцією попередніх років. Ця політика уже стала усталеною, її тактичні моменти можуть змінюватись, але загальне наповнення залишиться незмінним.

Читайте также
"Через год-два Зеленский может договориться с Путиным по Донбассу": прощальное интервью посла США

Основні підвалини цієї політики було закладено ще попередньою президентською адміністрацією. Це певною мірою дивно, оскільки на багатьох інших напрямках політика адміністрації Дональда Трампа свідомо відрізняється від політики адміністрації Барака Обами.

Однак на українському напрямку спостерігаємо дивовижну спадкоємність, яка часто суперечить настроям та діям президента Трампа.

Конгрес продовжує відігравати ключову роль у визначенні політики щодо України.

У 2020 році допомога нашій країні з боку США у сфері безпеки лише зросте. Вона стане різноманітнішою, включатиме, зокрема, допомогу у військово-морській сфері.

Виконавча гілка влади залишиться відповідною своїй назві, тобто виконуватиме політику, ініційовану законодавчою гілкою. Прихильники підтримки України залишаються в усіх державних установах – Державному департаменті, Пентагоні тощо.

"Токсичність" України

А тепер щодо негативу. Почнемо згори, тобто з президента.

Протягом останніх місяців ми багато дізналися про загалом негативне ставлення Дональда Трампа до України. Він, вочевидь, так і не позбувся присмаку 2016 року, коли українці зі зрозумілих причин віддавали свої симпатії Гілларі Клінтон.

Трамп і досі не розуміє, чому саме США мають підтримувати Україну в конфлікті з Росією.

Відомий американський телеведучий Такер Карлсон, який, до речі, має великий вплив на світогляд президента, нещодавно кілька разів поставив під сумнів доцільність підтримки у цьому протистоянні саме України. І це – не поодиноке явище. 

Антиукраїнські настрої стають дедалі поширенішими серед найбільш послідовних прихильників Трампа.

Переважно це наслідок скандалу, слухань щодо імпічменту, що тривають. Україна тут постає у ролі фактора, що поставив під загрозу владу Трампа.

Тому, навіть на підсвідомому рівні, ми бачимо поширення негативного ставлення до нашої країни у цьому сегменті, хоча основна порція люті, звісно, спрямована на внутрішніх опонентів – демократів і лібералів.

В Конгресі, переважно у Палаті представників, але певною мірою і в Сенаті, ми також бачимо усе більше членів президентської, Республіканської партії, що повторюють штучні стереотипи пропагандистів Білого дому та їхніх союзників у медіа про начебто неймовірну, невиліковну корумпованість України.

Це становить певну загрозу. Теза про корумпованість України рано чи пізно може стати на заваді наданню подальшої допомоги. Наразі такі настрої не становлять критичної маси, але важко точно передбачити тренд на майбутнє.

Державний апарат США, істеблішмент виявили себе як принципові, послідовні захисники американських інтересів, а через це, опосередковано – як головний важіль збереження курсу на підтримку України.

Представники істеблішменту намагалися протидіяти антиукраїнським настроям президента, робили чимало задля розблокування допомоги Україні, що її заблокував Білий дім.

Цей конфлікт зберігається. Але президент потроху змінює істеблішмент через кадрову політику. Скажімо, попередній очільник Державного департаменту Рекс Тіллерсон, напевно, рішучіше протистояв би спробам Трампа тиснути на Київ, ніж це робив нинішній державний секретар Майк Помпео.

Хоча на словах Помпео зберігає вірність курсу на підтримку України, та на ділі він не робив жодного спротиву спробам Білого дому чинити тиск на Київ.

У самому Білому домі сьогодні, власне, немає співробітників, що займаються Україною та мали б позитивний вплив на президента.

Рада національної безпеки зачищена від таких людей. Залишається Александр Віндман, проте він зазнав нищівного цькування з боку президента й де факто вже давно ізольований від участі у виробленні політики.

Загалом сьогодні важко сказати, хто саме відповідає за український напрямок і формулює політику щодо Києва.

У Державному департаменті, наприклад, у вищому прошарку середньої ланки керівництва залишаються справжні професіонали, як-то заступник помічника секретаря Джордж Кент, але ми не бачимо політичної волі, ініціативи з самого верху.

Саме це і є одним із головних негативних наслідків скандалу: український напрямок постав як "токсичний", якого небезпечно торкатися. З одного боку, це добре, оскільки це означає, що не можна завдати шкоди, але з іншого – що не буде стратегічного бачення дій щодо України, нових ідей, як краще допомогти нашій країні.

На додачу, посада спеціального представника, з якої пішов у відставку Курт Волкер, залишається вакантною.

Звичайно, не треба перебільшувати значення цієї посади, але все ж таки була людина, яка безпосередньо займалася Україною, фокус роботи якої був на російсько-українському конфлікті. Зараз тут вакуум. Навіть якщо буде прийнято рішення про призначення нової людини на цю посаду, це не дасть жодних гарантій успіху.

Звісно, США, на жаль, не беруть участі у жодних багатосторонніх форматах, що вони формально існують щодо спроб врегулювання ситуації на Донбасі, але у попередні роки дипломатична вага Вашингтона тут все одно відчувалася. Сьогодні цього немає.

Цей вакуум дається взнаки, коли нове українське керівництво намагається знайти варіанти реінтеграції регіону.

* * * * *

Таким чином, не можна очікувати зміни стратегічного курсу Вашингтона, підтримка Україні буде надходити й надалі. Але, на жаль, не можна не помітити й шкоди, що її завдав скандал двостороннім відносинам.

У Києві переконалися, що інтереси України можуть ставати об’єктом політичних ігор у США та навіть приноситись у жертву певними політичними силами цієї країни.

Україна, як і раніше, потребує американської допомоги. Будемо сподіватися, що з подій 2019 року зроблять правильні висновки й українсько-американське стратегічне партнерство матиме гарне майбутнє.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень і доцент кафедри міжнародних відносин

Одеського національного університету імені І. Мечникова

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua