Социалистические Штаты Сандерса: как главный конкурент Трампа хочет изменить США

Четверг, 27 февраля 2020, 09:30 — ,
Фото denverpost.com

Ім’я представника Демпартії, який стане головним опонентом Дональда Трампа на виборах президента США, офіційно оголосять 13 липня, і основна боротьба за цю роль ще попереду.

Однак вже є політик, який претендує на роль лідера. 

Йдеться про Берні Сандерса, сенатора зі штату Вермонт, що утримує лідерство як у тих штатах, де вже відбулося голосування, так і в національних опитуваннях.

Сандерс не вперше намагається потрапити у фінал президентських виборів.

На праймеріз 2016 року він програв Гілларі Клінтон і не хоче змарнувати свій наступний та, схоже, останній шанс (нині кандидату 78 років). 

Над цим сенатор працював останні 4 роки. У той час як демократичний істеблішмент, до якого Берні Сандерс аж ніяк не належить, був деморалізований поразкою Гілларі, той не втрачав часу та продовжував згуртування свого електорату, будуючи величезний штат прихильників по всій Америці. 

І хоча його перемога у праймеріз (а тим більше у фінальному змаганні з Трампом) ще не гарантована, варто наперед знати, що являє собою один з головних претендентів на посаду президента США та як він планує змінити роль своєї держави у світі. 

Сенатор з комуністичним минулим

Берні Сандерс – один із найбільш лівих представників американської політичної еліти. Він називає себе соціалістом, але в його політичній історії були навіть комуністичні сторінки. 

У 1980-му Берні був виборщиком від Соціалістичної партії робітників – американського аналога Компартії. Про цей факт пише навіть лояльне до нього видання The Nation, нагадуючи, що партія тоді виступала за зупинку витрат США на оборону та закликала Штати до солідарності із комуністичною Кубою та навіть з Іраном (незважаючи на те, що Тегеран у той час утримував у заручниках 52 американських дипломатів!).

Сандерс не заперечує цієї сторінки у біографії, але наполягає, що партійного квитка американських комуністів він не мав, а у тій кампанії брав участь як позапартійний. 

Але його комуністичне минуле – це не лише епізод 1980 року.

Яскрава деталь: у 1988 Сандерс та його дружина провели свій медовий місяць… у СРСР!

Після повернення до США він не приховував захоплення Радянським Союзом і навіть провів пресконференцію, щоби розповісти американським журналістам про те, наскільки Союз пішов вперед у порівнянні зі Штатами.

Чотири роки тому, коли Сандерс змагався за демократичну номінацію, відеозапис цієї старої конференції опинився на YouTube. Немає сумніву, що і під час цієї кампанії американцям нагадуватимуть про цей аспект його біографії.

Більш помірковані виборці не готові одноголосно підтримати соціаліста, який захоплюється моделлю радянського соціалізму, адже вважають, що це "відкатить" їхню країну на 30-40 років назад.

10 голосів для політичної кар’єри 

Незалежно від того, чи мав Сандерс квиток комуніста 40 років тому, його ідеологія є радикально лівою від початку політичної кар’єри.

Ще у студентські роки Сандерс брав участь у різноманітних мітингах та пікетах. Він активно виступав проти війни у В'єтнамі. У 1963 його оштрафували на $25 за опір арештам під час демонстрації за права чорношкірих американців. 

А вже у 1972 Сандерс розпочав боротьбу за вихід у національну еліту. Як кандидат від місцевої партії соціалістичного ґатунку штату Вермонт він раз за разом брав участь у виборах сенатора, губернатора… 

Щоразу – без шансів на успіх, набираючи від 1% до 6%.

Аж доки у 1981 він не спробував сили на виборах мера невеличкого міста Бьорлінгтон із населенням менше 40 тисяч. Тодішній мер Гордон Пакетт був настільки впевненим, що переможе нікому не відомого конкурента, політичного невдаху, що практично не вів кампанії – і, як з’ясувалося, дарма. Коли оголосили про перемогу Сандерса, мер домігся перерахунку бюлетенів, але і це не допомогло.

Із перевагою всього у 10 голосів Сандерс увійшов у американську політику.

Мерська посада стала для нього трампліном для подальшого зростання.

Активний соціаліст переобирався у Бьорлінгтоні ще тричі, до 1989 року. Саме у цей період він їздив до СРСР де зробив Бьорлінгтон містом-побратимом радянського Ярославля, яким він дуже захоплювався після повернення до Штатів, ставлячи у приклад систему дозвілля та публічного транспорту.

А в 1990 році він перейшов на національний рівень та був обраний до нижньої палати Конгресу США, де пробув до 2007 року, та лише потім став сенатором.

Читайте также
Конец Джо Байдена: как самый проукраинский кандидат проваливает выборы в США

Навіть критики Сандерса визнають, що він – небанальна особистість. І навіть те, як він прийшов до політики, це підтверджує. Сандерс не йде у мейнстрімі американської політики. У парламентських виборах він традиційно бере участь як "незалежний кандидат", хоча після цього у парламенті працює та голосує разом із демократами.

А зараз ця нестандартність та радикальна "лівизна" грає на руку кандидатові.

Ідеї Берні мають підтримку серед населення. Його більш помірковані конкуренти, умовно кажучи, "не запалюють". Вони сприймаються як класичний американський істеблішмент, на кшталт Клінтон. На відміну від Сандерса. 

Але як саме лідер демократичних перегонів планує змінити Америку?

"Безкоштовно і для всіх"

Протягом усієї кампанії Сандерс працює винятково на свою цільову аудиторію: робочий клас і молодь. 

Основний здобуток Сандерса, який він просуває в маси – власний законопроєкт, який іменується Medicare for All. Основний аргумент кампанії Сандерса – висока вартість чинних страхових планів, а отже, недоступність медицини в цілому для аж 34 мільйонів американців, які не мають жодного страхового поліса.

Тут "лівизна" Сандерса помітна якнайбільше. Він закликає до класової боротьби проти приватних страхових компаній, фармацевтичної індустрії загалом та навіть постачальників медичного обладнання. 

Система страхової медицини у США справді є дорогою та потребує змін. Але Сандерс пропонує тут справжню революцію: безкоштовне страхування за рахунок держави без жодних додаткових платежів. Однакове для всіх американців – і бідних, і багатих. За дослідженням Єльського університету, на яке посилається кампанія Сандерса, їхній план нібито збереже 68 тисяч життів і дозволить зекономити 450 мільйонів доларів щорічно.

Чимало поміркованих американців не сприймають ідею безкоштовного страхування через нереалістичність та потенційну вартість для уряду, або ж просто вважають це популізмом.

Сам Сандерс, оцінюючи вартість Medicare for All, постійно називає різні цифри, від 25 до 50 трильйонів доларів. 

А ще він пропонує просто списати усі студентські борги за навчання, сума яких на кінець 2018 року склала майже 1,5 трильйона доларів та надалі зробити навчання у коледжах та університетах безкоштовним. Вартість цих ініціатив він просто відмовляється називати

Коштовність ідей Сандерса буде лишатися приводом для критики й докорів, хоча схоже, що його виборці до цих аргументів не дуже чутливі. Обіцянки звучать привабливо, це головне. 

Решта – деталі.

За СРСР і проти Путіна. Але не точно

Виборець Сандерса не надто переймається подіями у світі, тому й він не надто часто говорить про зовнішню політику. 

Про Україну Берні Сандерс взагалі мовчить. Переважно Сандерс оминає у своїй риториці також Путіна. Та коли згадує – то у негативному контексті.

Раніше це були побічні короткі згадки. 

Але днями з’явився привід і для жорстких висловлювань. 

Минулими вихідними кілька американських ЗМІ опублікували інформацію розвідки про можливе втручання Росії саме у праймеріз демократів. За даними джерел, Росія працює над тим, щоби підтримати номінацію Сандерса – мовляв, він є найлегшим суперником для Трампа, а отже, це допоможе йому переобратися на другий термін.

Сандерс заявив, що йому "байдуже, чиєї перемоги хоче Росія", але ситуація вимагала від нього нарешті пояснити, як він ставиться до самої РФ. Пояснення виявилося однозначним: "На відміну від Дональда Трампа, я не вважаю Владіміра Путіна добрим другом. Він – автократичний бандит, який прагне зруйнувати демократію та знищити незгідних в Росії".

Звісно, немає гарантій того, що це його щира думка. Але тепер йому щонайменше буде непросто швидко змінити ставлення до Путіна на протилежне.

Що поза Росією?

Фактичною метою зовнішньої політики кандидата Сандерса, зафіксованою у його програмі, є "завершення безкінечних війн" за участі США за кордоном. Ця фраза є доволі популярною серед американців і розрахована на так званого ліберального виборця. Наприклад, вбивство іранського генерала Сулеймані за наказом Трампа Сандерс назвав небезпечним для Америки.

Та іноді сенатор-соціаліст припускається заяв, які дивують. Так сталося цього тижня, коли він назвав режим Кастро на Кубі прийнятним. 

"Ми, звичайно, виступаємо проти існування будь-якого тоталітарного режиму в світі. Але не можна заперечувати, що і у режимі Кастро мали місце деякі позитивні аспекти, наприклад програма, спрямована на покращення рівня писемності населення", – заявив він. 

До слова, тридцять років тому Сандерс зізнавався, що Кастро з революцією на Кубі надихнув його на подальшу боротьбу за краще життя для бідних американців. 

Підтримку тоталітарних режимів безперечно згадуватимуть Сандерсу ближче до фінальних праймеріз, і це здатне ще більше віддалити його від необхідного компромісу з істеблішментом партії. 

Однак всеосяжної стратегії зовнішньої політики у Сандерса просто немає.

Де-факто, те, що він пропонує, називається демілітаризацією: скорочення військового бюджету, зменшення присутності американських військ за кордоном. 

У його програмі йдеться лише про завершення війни в Ємені та Афганістані, виведення військ із Сирії та Іраку, повернення США до Ядерної угоди з Іраном. Частиною зовнішньої політики Сандерса також є так звана "Зелена угода", яку підтримує молодь, хоча цим питанням більше займається його права рука Александра Окасіо-Кортез, яка потенційно може претендувати на посаду віцепрезидента.

І все.

Російська агресія проти України? Відносини з ЄС? Суперечності з Китаєм? Близький Схід?

Усе це кандидат оминає увагою.

Євреї США проти єврея Сандерса 

Загальновідомо, що Берні Сандерс є сином єврейського мігранта з Польщі. 

Але єврейське походження, з огляду на особливу політику США щодо Ізраїлю за часів президентства Трампа, може зіграти злий жарт із лідером демократичних перегонів. Річ у тім, що Сандерс послідовно виступає за вирішення Ізраїльсько-Палестинського конфлікту шляхом створення "двох держав", тобто створення самостійної держави для Палестини.

Читайте также
Американский Макрон: соперником Трампа может стать 37-летний открытый гей

А це означає розворот на 180 градусів від того підходу, який сповідує Трамп.

З одного боку, це і не дивно, адже менеджер його кампанії походить з Палестини. Але такої риторики собі не дозволяє жоден із кандидатів, що лідирують на праймеріз демократів.

Хоча чіткого плану для цього регіону у Сандерса немає. На дебатах у Південній Кароліні його питали про те, чи перенесе він посольство з Єрусалима до Тель-Авіва назад, але досвідчений сенатор уникнув прямої відповіді.

Хай там як, навіть шанс на такий розворот не дозволяє кандидатові розраховувати на серйозну підтримку єврейського лобі, яке схоже, остаточно залишиться електоратом Дональда Трампа. 

І йдеться не лише про виборців, а й про їхні внески у передвиборчий фонд.

Хоча помітних проблем із фінансуванням Сандерс не відчуває.

Він має високий відсоток внесків від простих американців і за цей виборчий цикл вже встиг зібрати 132 млн доларів на свою кампанію (для порівняння, Джо Байден набрав удвічі менше). 

Безперечно, Сандерс має зараз набагато кращі шанси здобути номінацію від демократів у цьому році, ніж це було в 2016. 

Але є і небезпека.

Чужий серед своїх

Офіційно Берні Сандерс не є членом Демократичної партії. І ця незалежність несе ризики для його можливого обрання кандидатом від Демпартії. Частина представників демократів, які мають у липні на з'їзді партії у Мілуокі обрати кандидата в президенти – так звані "суперделегати", – не готові підтримати Сандерса. 

Ці суперделегати голосують цього року лише в другому турі, якщо жоден із кандидатів не набере необхідну кількість делегатів. 

Однак тут Сандерсу знов пощастило: його конкурентом у другому турі може стати мільярдер Майкл Блумберг, колишній республіканець, якого у партії також не дуже добре сприймають. Тому, якщо на фінальних праймеріз вибір постане між цими двома, Берні зберігає непогані шанси. 

Але стати офіційним конкурентом Трампа – це лише частина справи.

Ще один наслідок радикально лівої кампанії Берні Сандерса – в тому, що навіть якщо він здобуде номінацію, не факт, що його беззаперечно підтримують інші кандидати-демократи. 

А це украй важливо для мобілізації усіх ліберальних виборців – а не лише своїх особистих прихильників. Адже вся нинішня боротьба має чітку мету: перемогти Трампа у вирішальному фінальному голосуванні, яке відбудеться 3 листопада (а ще – втримати за демократами нижню палату Конгресу і повернути Сенат)

І от цієї мети Берні Сандерсу, американському лівому радикалу, досягти буде дуже і дуже непросто.

Адже як партійний істеблішмент, так і частина виборців-демократів досі не змирилися з думкою про те, що фактичним лідером їхньої партії може стати не просто соціаліст, а майже комуніст.

Автори: 

Владислав Фарапонов,
експерт аналітичного центру "Ad astra";

Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua