Военный дипломат Трампа: чего ждать от генерала Дейтона во главе посольства США

Понедельник, 4 мая 2020, 14:34 — , Центр "Нова Європа"
Фото: twipu.com

Про намір президента США призначити послом в Україні генерал-лейтенанта у відставці Кіта Дейтона стало відомо ще минулого року. У вузькому колі – як у Києві, так і у Вашингтоні – про це говорили ще під фінальні акорди саги з імпічментом.

Те, що це рішення стало фінальним і на початку травня Дейтон був офіційно номінований Білим домом на посаду у п’ятницю – гарна новина. Як мінімум через те, що вона спростовує побоювання, що до президентських виборів у США посла в Україні не буде взагалі.

Однак було б явним перебільшенням очікувати, що з призначенням Дейтона у відносинах Києва та Вашингтона настає період гарантовано тривалої визначеності принаймні на рівні дипломатичного представництва США.

Навіть якщо Дейтон буде у рекордно короткі строки затверджений у Сенаті і прибуде до України, результат президентських виборів теоретично може знову зробити актуальним питання зміни посла вже на початку наступного року, якщо президентом буде обраний Джо Байден. Втім, варто підкреслити, що зазвичай більшість керівників дипмісій продовжують роботу за кордоном із новим господарем Білого дому.

Тому є підстави аналізувати та зважувати, що може змінити для України це призначення та які завдання стоятимуть перед новим керівником посольства США.

Генерал-дипломат

Для Кіта Дейтона Україна не є чимось далеким та незнайомим.

Йому не доведеться, на відміну від деяких попередників, витрачати час на входження в курс українських справ, і це – позитивний момент.

На попередній роботі, на посаді керівника Центру Маршалла, він суттєво посилив профіль України у роботі цього аналітичного центру, запрошуючи в Німеччину багатьох представників міністерства оборони, інших відомств та народних депутатів (хай навіть дехто з них розглядав поїздку в приємне альпійське містечко Гарміш-Партенкірхен швидше як політичний туризм, а не бажання поглибити свої знання).

Там, на німецькій землі, Дейтон мав можливість ознайомитись зі специфікою української демократії та політичної культури, коли представники України на його очах влаштовували гарячі дебати. Для американців, у яких існує правило, що внутрішня політика закінчується кордонами власної держави, сам факт суперечок українців один з одним за кордоном є досить прикметним.

Між тим українці, які перетиналися із майбутнім послом США, мають про нього винятково позитивне враження.

Передусім – у розумінні того, наскільки важливою є сильна Україна для стабільності регіону, та й усього європейського континенту.

Кіт Дейтон має досвід роботи в Україні. Він був стратегічним радником з оборонних питань, а тому добре обізнаний не лише з нюансами оборонної реформи, але й безпековими та оборонними викликами загалом. Є підстави припускати, що це ті питання, яким приділятиметься чимала (і, головне, кваліфікована!) увага і під час його роботи на чолі посольства США.

Отже, призначенням Дейтона мають бути втішені ті, хто пріоритизує у відносинах зі Штатами саме безпековий вимір. Для кого США – це про безпеку. І про союзництво.

Втім, для успіху нового посла лише цього буде недостатньо.

Парадокс у тому, що роки партнерства України із США продемонстрували, що на одній безпековій компоненті відносини "не злітають". Потрібно ще щось. Наприклад – вражаюча антикорупційна історія успіху, яка позбавить опонентів у США аргументів на кшталт "всі наші багаторічні інвестиції в Україну себе не виправдали". Чи нашестя (в позитивному сенсі) стратегічних американських інвесторів в Україну.

У грудні минулого року джерела видання Politico розповідали, що Дейтон подобається Трампу. Якщо це дійсно так, то це сам по собі цікавий факт.

Часи, коли Трамп був оточений генералами і захоплювався одним лише видом їхньої уніформи, минули без сліду: військові з його оточення майже зникли. МакМастер, Меттіс, Келлі позбулися посад. Алекса Віндмана – військового, який займався українським досьє в Раді нацбезпеки, – показово, з ескортом вивели з Білого дому після його свідчень на слуханнях щодо імпічменту. Не найкращу славу заробив в очах Трампа також колишній військовий Вільям Тейлор.

І тут – знову генерал у відставці.

Тим паче, подейкують, на оборонного радника від США його пропонував міністр Меттіс (начебто вони особисто знайомі), на якого ображений Трамп.

Крім того, не є секретом, що Трамп якраз не має схильності дивитись на Україну крізь безпекові окуляри.

Крізь призму джерела компромату на конкурента на президентських виборах – так. Крізь призму перезавантаження з Росією, яке в період пандемії отримало нове дихання (кажуть, з жодним світовим лідером Трамп за такий короткий час не спілкувався стільки, скільки з Путіним за останні місяці) – так. Крізь призму важливого міжнародного союзника – ні. 

Втім, попри все це, вибір зупинився саме на Дейтоні.

Українські виклики

Одним з ключових питань залишається те, наскільки новий посол буде здатний сприяти виробленню єдиної американської позиції та політики щодо України. Адже за президентства Трампа у Києві з’явилося стійке відчуття двох Америк – "Америки київської" (на рівні посольства США), часто підтримуваної Державним департаментом, і "Америки вашингтонської", яку уособлювали передусім президент США та деякі його найближчі соратники.

Ще одне важливе питання – наскільки думка нового посла буде авторитетною на Банковій.

Для Зеленського позиція міжнародних гравців є не настільки критичною, як була за попереднього президента. І де схильність до швидкої дипломатії в обхід традиційних форматів та протоколів досі залишається достатньо високою, попри наслідки пригод Єрмака з Джуліані.

Втім, український посол у Вашингтоні нарешті вже призначений, і хотілось би, щоби призначення посла США в Україні стало кроком до нормальності у відносинах, повністю втраченої за останній рік.

Однак для "повернення до нормальності" є й інші умови.

Важливо, наприклад, щоб по лінії перших осіб відбувся відхід від формули "Україна як джерело компромату".

А це означає, що потрібно зробити все, щоб унеможливити подальший тиск на українського президента у пошуку компромату на кандидата від демократів Байдена через сумнозвісну "справу Burisma", де фігурує його син.

Тому навіть якщо президент України буде запрошений до Білого дому влітку-восени (сигнали про що надсилали на Банкову окремі чільні представники адміністрації Трампа), Україні не варто поспішати погоджуватися на цю пропозицію. Їхати до Вашингтона цього року можливо, лише маючи стратегію, як нашій країні та нашому президенту не опинитися у ролі актора в добре зрежисованому передвиборчому шоу.

Понад те, через цю небезпеку президенту Зеленському варто навіть розглянути доцільність особистої участі у засіданні Генасамблеї ООН в Нью-Йорку.

А щоби підтримувати діалог на високому рівні, варто докласти максимальних зусиль для організації візиту в Україну віцепрезидента США Майка Пенса, коли історія з коронавірусом закінчиться.

До речі, шкода, що Україна (принаймні, поки що) не скористалася моментом і не направила принаймні символічну допомогу Сполученим Штатам – на кшталт тієї, яку надала Італії. Хоча доводилося чути, що на Печерських пагорбах розглядали таку можливість.

Літак "Мрія" у рідному Трампу Нью-Йорку з українською допомогою на борту явно зіграв би в плюс Україні.

Також важливо, щоб відновила свою роботу Комісія стратегічного партнерства Україна-США, інавгураційне засідання якої відбулося ще восени 2018 року (до того Україна роками відвойовувала її відновлення і перезапуск). Щоби перше її повноцінне засідання пройшло принаймні на рівні держсекретар – міністр закордонних справ, якщо не президент України – віцепрезидент США.

Це було б гарним сигналом, що традиційні інституційні формати не інфікуються токсичними поточними обставинами.

Реформи не поховати. У тому числі – військові

Ще один неуникний крок до "нормальності" – зняття з порядку денного питань, які слугують дратівливими факторами у відносинах за будь-якої американської адміністрації.

Наприклад, питання захисту інтелектуальності власності. Чи належних умов роботи для всіх американських інвесторів. Одним словом, питання проведення в Україні структурних реформ за нового посла точно не лишиться поза увагою американських партнерів.

Користуючись тим, наскільки майбутній посол знається на безпекових та оборонних питаннях, було б добре здійснити певний аудит українсько-американських відносин у цій сфері. Реалії зразка 2014-2015, коли Україна просила будь-яку допомогу за принципом "нехай буде", суттєво відрізняються від реалій 2020 року, коли військові потреби вже зрозумілі.

Умовно кажучи, щоби Україна, пропонуючи купити для ЗСУ системи "Patriot", не тільки була готова їх дійсно придбати, а й розуміла, навіщо вони їй потрібні, а також щоби США були готові їх продати. А це має чітку передумову: довіру до України та її збройних сил, яка суттєво зміцнилася за останні роки, але все ще залишається недостатньою.

І, звісно, у пріоритеті лишається зближення з НАТО.

Сподіваємось, що завдяки залученості США до кінця року буде закрите питання і з запрошенням України до Програми посилених можливостей НАТО (EOP).

Цей жест є швидше символічним, але він дасть українському суспільстві розуміння того, що діалог з Альянсом розвивається, а співпраця розширюється. Торік на дискусіях в Альянсі це запрошення блокував не Вашингтон – але і там були різні думки щодо цього кроку.

До речі, ще на своїй першій зустрічі як стратегічного радника з тодішнім міністром оборони України Дейтон заявив: "Я обізнаний з викликами, які стоять перед вашою країною на шляху до впровадження принципів та стандартів Альянсу. І допомагатиму вам в цьому. Я буду дуже відданий справі та прагну знайти саме українське рішення для впровадження цих норм".

І, насамкінець, питання Донбасу.

Без повноцінного спецпредставника США на кшталт Курта Волкера перед послом Дейтоном стоятиме також виклик утримувати увагу Вашингтона до цього питання. Це як мінімум. Як максимум – "повернути" США у процес.

Це – лише окремі пункти комплексного завдання із "повернення до нормальності" у відносинах України та США. Звісно, до тієї міри, яка можлива за часів Дональда Трампа.

Але хай там як, новому послу доведеться долати цей виклик саме у нинішніх умовах – навіть якщо їхня "нормальність" є досить відносною.

Автор: Альона Гетьманчук,

директорка Центру "Нова Європа",

для "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua