Шотландский удар по Британии: получит ли Эдинбург второй шанс на независимость

Среда, 21 октября 2020, 10:13 — , для Европейской правды
Фото Photoshot/East News

Ідея незалежної Шотландії, яка ще донедавна вважалася "закритою" референдумом 2014 року, знову повернула собі актуальність.

58% жителів Шотландії підтримують незалежність – такого одностайного результату країна не знала, мабуть, ніколи.

Такий результат був викликаний неспроможністю Євросоюзу та Британії до сталого та цілеспрямованого політичного діалогу та реальністю сценарію "жорсткого виходу".

До такого сценарію готовий прем’єр-міністр Борис Джонсон, до нього готові консерватори і певним чином до нього готуються всі Британські острови. Проте Шотландія виступає категорично проти цього.

Та чи буде достатньо волі у шотландських націоналістів, щоб нав’язати Лондону свій ультиматум: або максимально м’яке розлучення з ЄС, або вихід зі складу Королівства?

І які аргументи має Лондон для "приборкання" Шотландії?

Незалежна Шотландія як реальність

Сучасні націоналістичні тенденції шотландців потрапили в об'єктиви всіх світових ЗМІ у 2014 році, коли вперше за довгий час шотландські націоналісти відкрито виступили з ідеєю відокремлення від Сполученого Королівства і відновлення прав шотландців на власну батьківщину.

Хоча референдум і провалився (близько 55% шотландців тоді вирішили залишитися у складі Великої Британії), проте він продемонстрував життєздатність та актуальність ідей, які просувають шотландські націоналісти.

Ще з 1970-х років, коли нафтова промисловість у Шотландії отримала потужний поштовх до розвитку за рахунок нових родовищ та фактично почала автономізуватися від British Petroleum та контролю Лондона загалом, питання шотландської незалежності поступово почало виходити лише з історично-культурного наративу.

Шотландська нафта дала націоналістам те, що вони давно шукали - економічні перспективи поза межами Сполученого Королівства.

На виборах 1974 року лозунг "Це шотландська нафта!" фактично дав Шотландській національній партії (ШНП) статус однієї з вагомих фігур на шахівниці британської політики і вивів її на лавки Вестмінстеру.

Втім, цього виявилося недостатньо для позитивного (для прихильників незалежності) результату на референдумі 2014 року.

Далеко не останнім аргументом на користь прибічників збереження спільної держави з англійцями було побоювання різкого скорочення економіки через потребу залишити склад ЄС. А, як виявилося, шотландці відчували себе більшими європейцями, аніж їхні південні сусіди.

Саме тому, попри провальний результат на референдумі про незалежність, вже наступне історичне  волевиявлення жителів Сполученого Королівства дало шотландцям у руки ще вагоміший козир…

Brexit: любов та ненависть

Голосування за вихід з Європейського Союзу, яке вже майже п’ятий рік формує внутрішній і зовнішній політичний порядок денний, стало наріжним каменем і для шотландського національного руху.

В тому референдумі більшість шотландців (як, до речі, і більшість північних ірландців) віддали свій голос за збереження статусу члена ЄС.

Читайте также
Второй шанс для независимости: как отреагирует Шотландия на жесткий Brexit

Регіональні програми розвитку, а також відкритість ринків Європи були для шотландського бізнесу та виробників життєдайним джерелом фінансування та нових покупців.

Окремим великим питанням, знову ж таки, виступала енергетика - шотландська нафта, забезпечуючи Сполучене Королівство енергією, мала потенціал виходу на ширші ринки, які були від неї відрубані Brexit. 

Тому ще в 2016 році політика лідерки ШНП та першої міністерки Шотландії Ніколи Стерджен була спрямована якщо не на скасування Brexit, то як мінімум на пом’якшення умов виходу та створення безпечної угоди для Британії.

В цьому вона, очевидно, багато в чому протилежна позиції нинішнього прем’єр-міністра Джонсона, для програми якого Brexit є самоціллю, яку треба втілити так чи інакше.

Останній раз він доволі прозаїчно запропонував британцям готуватися до "австралійського сценарію" - повного і жорсткого виходу з ЄС.

Такий сценарій є вкрай небажаним для шотландських націоналістів та їхніх виборців.

Але очевидно, що без нього пані Стерджен та її соратники не могли і думати про другий референдум чи якісь порухи в бік навіть автономії. Адже, як неодноразово наголошував Лондон, референдум про незалежність 2014 року став останнім "для цього покоління".

А відповідно, за звичайних умов шотландці мали забути мрії про незалежність щонайменше на пару десятиліть.

Наслідки Brexit - а точніше, сам факт того, що шотландці мають коритися тому, проти чого вони голосували, - стали для ШНП благодатним підґрунтям для відновлення наративу про самовизначення.

І якщо в 2014 році їх підтримувало близько 45%, то за останній рік кількість прихильників все впевненіше наближається до 60%.

І це той показник, який у Лондона ігнорувати не вийде.

Законодавчі розчарування

Проте на шляху шотландських патріотів стоїть одна велика і складна перепона - британська система права та врядування.

Відповідно до британського законодавства, подібні місцеві референдуми (як той, що був проведений у 2014 році) можуть мати винятково консультативний характер, а далі питання розглядатиме вже парламент Сполученого Королівства.

Очевидно, що Вестмінстер не особливо налаштований віддавати Шотландію, тим більше в такий складний період хаосу та невизначеності.

По-друге, попередній референдум був дозволений Лондоном лише за умови, що це буде єдиний референдум щодо цього питання до радикальної зміни обставин, проте вже було уточнено, що Brexit такою умовою не стане. 

Тому шотландські націоналісти опинилися у складній ситуації, коли вони мають на руках усі козирі - поганий Brexit, підтримку населення, економічний та соціальний потенціал для незалежності та навіть негласну підтримку ЄС, - проте ніяк не можуть використати цю колоду, не порушивши закон і не вийшовши на стежку революції.

Очевидно, що це не зупинить ШНП та її прихильників, проте діяти вони будуть набагато обережніше - продовжувати інформаційну кампанію, домовлятися із бізнес-гігантами, вести перемовини з європейцями у кулуарах. І чекати. 

Адже обставини діють явно не на користь Лондона.

Все йде до жорсткого розлучення, в цьому мало сумнівів і у Брюсселі, і у Лондоні.

Жорсткий Brexit означає кризу, криза означає невизначеність, а невизначеність - завжди ґрунт для нових можливостей, і штаб Стерджен дуже чітко це усвідомлює.

Саме тому 2021 рік може виявитися ще більш революційним, аніж нинішній.

АвторОлександр Краєв,

Рада зовнішньої політики "Українська призма"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua