Перевыборы с российским влиянием: как Армения ищет выход из политического кризиса

Пятница, 19 марта 2021, 12:00 — , Европейская правда
Фото East News
Чи покладуть дострокові вибори у Вірменії край багатомісячним антиурядовим протестам?

Політична криза у Вірменії, що почалася відразу після поразки країни у війні з Азербайджаном, підійшла до очікуваного розвитку. 

20 червня у країні мають відбутися позачергові парламентські вибори, і на них політикам доведеться відповідати перед громадянами за свої дії. 

Найдивніше інше – попри те, що ці вибори були ключовою вимогою опозиції, вона їм явно не рада. Більш того, "єдиний кандидат у прем’єри від опозиції" вже закликав ігнорувати ці вибори. 

Тож варто розібратися, чим викликана така реакція. А разом із тим – як тепер виглядатимуть найімовірніші шляхи виходу з кризи. І, що особливо важливо для нас – яку партію намагається розіграти РФ у цій кризі.

Очікувано-несподівані перевибори

"Заява Пашиняна (чинного прем’єра Вірменії) ще не означає, що він буде проводити вибори. Але якщо це станеться – я в жодному разі не братиму участі. Потрібно зробити все, щоб не допустити їхнього проведення", – так відреагував на інформацію про дострокові вибори Вазген Манукян, якого в опозиції намагалися зробити головою технічного уряду, пропонуючи призначити його до виборів замість Нікола Пашиняна. 

Розпач вірменської опозиції зрозумілий – схоже, що дострокові вибори будуть проходити за максимально комфортним для Пашиняна сценарієм. Адже опозиція вимагала не просто дострокових виборів, але також відставки прем’єра на час кампанії. А Манукян підходив на роль очільника "тимчасового" технічного уряду, бо не мав політичних амбіцій. 

От тільки ідея опозиції часом нагадувала приказку про те, що "немає нічого більш постійного, аніж тимчасове"

В опозиції вимагали не "термінових" виборів, виступали за їхнє перенесення на 2022 рік. Або, у крайньому разі, були згодні проводити їх восени, щоб об’єднати з плановими місцевими. 

Такий сценарій – ледь не єдиний, який давав опозиції шанс на перемогу. 

Річ у тім, що попри поразку у війні, рейтинг чинного прем’єра залишається досить високим. Останні соціологічні опитування давали його партії "Мій крок" підтримку на рівні 33,1% виборців. Але не звертайте увагу на те, що це вдвічі менше за результати партії на виборах 2018 року (також дострокових). Адже опозиція не може похвалитися і цим, а розрив у популярності їхній та Пашиняна продовжує бути колосальним. 

Вірменська опозиція – це в першу чергу Республіканська партія, політична сила двох попередніх президентів Сержа Саргсяна та Роберта Кочаряна. Та сама, яка була вимушена віддати владу внаслідок революції 2018 року. Вона так і не змогла запропонувати виборцю нічого нового, тож попри гучні вуличні протести їхній рівень підтримки ледь перевищує 2%.

Трохи більше – у парламентської опозиції, проте і тут розрив колосальний. За партію "Процвітаюча Вірменія" готові голосувати лише 4,4% виборців, за "Просвітлену Вірменію" – 2,6%. До речі, ці партії якраз погодилися на дострокові вибори – значних ілюзій щодо можливості приходу до влади в них немає. 

Решта виборців – а це більше половини – наразі не мають партії, за яку готові голосувати. "Третя сила" так і не встигла з’явитися у Вірменії, а тому виборець буде вимушений обирати між поганим та дуже поганим

І це дає шанси Пашиняну не просто виграти вибори, але й навіть зберегти у новому парламенті монобільшість – як відомо, виборці, які не знають, за кого голосувати, схильні в результаті підтримати чинну владу.

Попередження від Росії та Генштабу 

Разом із тим, комфортній перемозі Нікола Пашиняна заважатимуть щонайменше два скандали, так чи інакше пов’язані з Росією.

Перший – конфлікт із Генштабом, названий прем’єром навіть спробою військового заколоту. 

Читайте также
Ультиматум для Пашиняна: избежит ли Армения военного переворота

Хоча ніяких практичних спроб силовим шляхом відсторонити уряд військові не вчиняли, заяви вищих офіцерів про необхідність відставки уряду – річ неможлива для демократичних країн.

Тоді Пашинян відреагував на цей виклик, звільнивши голову Генштабу Оніка Гаспаряна. Хоча відповідний наказ відмовився підписувати президент Армен Саркисян, в уряді переконують, що вже що для відсторонення підпис президента не є обов’язковим. 

Втім, додатково закрутив інтригу Апеляційний суд, який відновив Гаспаряна на посаді.

Внаслідок цієї колізії у Вірменії одночасно є три голови Генштабу. Це згаданий Гаспарян, його заступник Степан Галстян, який заміняє шефа за його відсутності, а також призначений урядом на цю посаду Артак Давтян. 

Уряд перше за останні місяці зіткнувся з неможливістю забезпечити виконання свого рішення. Наразі йдеться лише про кадрове рішення. Але в перспективі це може стати чималою проблемою для Пашиняна. 

Нові вибори принаймні дають їх переможцю мандат довіри для вирішення цієї колізії. 

Варто зазначити, що демарш офіцерів Генштабу у Вірменії часто пов'язують із захистом інтересів РФ, хоча й доказів цього представлено не було. 

Втім, без впливу РФ точно не обійшлося.

Перш за все, звертає увагу розмова 16 березня віч-на-віч Пашиняна та Михаїла Зурабова – колишнього посла РФ в Україні. Зараз Зурабов не має жодних офіційних посад, проте цього тижня прибув до Єревана та провів переговори із вірменським прем’єром.

За офіційним повідомленням, вони говорили на тему інвестицій. Але є всі підстави вважати, що це була не єдина тема розмови.

Вже наступного дня стало відомо, що російський газ у Вірменію буде постачатися не через територію Грузії, як було досі, а через Азербайджан. У вірменському уряді уточнюють, що були попереджені про ремонт газопроводу. Проте новина про зміну маршруту постачань – тим більше, таку принципову зміну, за якою транзит газу відбуватиметься територією ворога – стала для них неприємним сюрпризом. 

Наразі лишається тільки здогадуватися, чи не говорили (а радше, що саме говорити) Пашинян та посланець Путіна про умови перевиборів у Вірменії. 

Загалом, спроби вплинути на виборчу кампанію цілком відповідають традиційній російській політиці. Проте у випадку Вірменії Кремль має чималу проблему – ті політичні сили, яким у РФ довіряють та яких вважають дружніми, є повністю дискредитованими і мають мінімальні шанси для повернення до влади. 

Саме тому Кремль змушений домовлятися також із Пашиняном, якого відверто недолюблюють. 

Тим більше, розуміючи, що він у разі повторної перемоги буде намагатися зменшити залежність своєї країни від РФ. Тому завдання Кремля зараз – зробити таке зменшення просто неможливим.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua