От НАТО до Ермака: чего ждать от отношений Украина-США до конца срока Байдена

Пятница, 8 октября 2021, 14:10 — , Европейская правда

Відносини України та США сповнені суперечностей. Українська влада покладається на допомогу Вашингтона і залежить від неї – але водночас критикує за першої-ліпшої нагоди.

Ще більше загострило ситуацію обрання Байдена президентом. В Україні не бракує тих, хто чекав від нього початку нової ери у відносинах, але лишився розчарованим. А позиція Білого дому щодо НАТО відверто розчаровує.

То що ж відбувається у наших відносинах. І головне: чого чекати від Байдена далі?

Про це "Європейська правда" говорила з Володимиром Дубовиком – американістом та нашим постійним автором, який знається на внутрішній політичній кухні США та відносинах Вашингтона з Україною.

Повну розмову дивіться у відеоформаті, вона варта перегляду. Нижче – короткий виклад основних тез.

Хто така Україна для США та особисто для президента Байдена?

Звичайно, наша держава важлива для Вашингтона, але треба чесно визнати: ми не є на одному з перших місць у переліку американських пріоритетів. Так, російська агресія, наша війна з Росією підвищує значення України, але все одно це не те, про що у Вашингтоні весь час думають.

Світ – не україноцентричний. США – глобальна держава, що має багато інтересів та пріоритетів.

Багато хто думає, що світ обертається навколо нас, але це не так.

Саме це ми побачили в історії з "Північним потоком-2". Зіткнулися два пріоритети: підтримка України та намагання покращити відносини з ключовими країнами ЄС. США мали обрати щось одне, бо в цій ситуації або Берлін, або Київ залишався б ображеним.

Обрали Берлін, бо він важливіший для Байдена. Причому Байден зробив цей вибір навіть попри те, що це спровокувало дуже жорстку критику всередині Америки.

Про "перезавантаження" з Росією

Чи є Байден проукраїнським? Так, абсолютно. Але це не означає, що він кричатиме: "Я люблю Україну". Це зовсім інший політичний стиль.

Його проукраїнськість полягає в тому, що він нічого не змінює у форматі підтримки України. І він не робить перезавантаження з Росією.

І не треба вважати "перезавантаженням" зустріч із Путіним у Женеві. Це було просто налагодження контакту, діалог. Байден вірить, що діалог треба мати навіть з ворогами Америки – навіть з талібами ми це бачили.

Є велика різниця з тим, що робив Обама.

За Обами Білий дім справді вважав, що якщо вони будуть м’якшими до Росії, то це змінить її поведінку на краще (хоча, приміром, я їм відразу сказав, що це наївні сподівання, що буде навпаки).

Але вони зараз визнають, що те "перезавантаження" було помилкою. І тому адміністрація Байдена чітко каже: моделі 2009 року не буде. Не буде безумовного потепління. Щоби почати говорити про щось, подібне до "перезавантаження", Росія має зробити багато чого, у тому числі залишити у спокої Україну.

Саме це Байден сказав Путіну: якщо ви зміните поведінку щодо України, ми зможемо з вами знайти порозуміння; якщо ні, тоді буде жорсткий курс, як він раніше був.

Це така суміш підходів батога і пряника, як то кажуть. Байден вважає, що тиснути на Росію краще через діалог, а не просто через ізоляцію.

Чому "проукраїнський" Байден не робить для України більше?

Перш за все, американці справді вважають, що вони роблять для України достатньо, а тому треба просто зберігати ті формати допомоги, що є. Ця точка зору домінує у США. Вони кажуть: ми підтримуємо Україну, ми даємо гроші на безпеку за лінією USAID.

На додаток Байден обережний з новою допомогою через те, що він багато років займався Україною і розуміє реальні проблеми з реформами та боротьбою з корупцією. Тому він не хоче поводитися таким чином, щоб показати, що в Україні все гаразд.

У США справді вважають, що в України два фронти: один з них – Донбас та Крим, а інший – це "фронт" реформи та боротьби з корупцією. Серед американських політиків є консенсус про те, що між ними є нерозривний зв'язок (з чим не всі у Києві погоджуються).

Але не можна говорити, що від часів Трампа нічого не змінилося.

Як мінімум, змінилося те, що господар Білому дому вже не каже: "Україна – це погані люди, вони мене не люблять, там тільки корупція".

На відміну від Трампа, Байден бачить в Україні багато речей, а не тільки корупцію. Він любить Україну, підтримує Україну. Команді Трампа постійно доводилося пояснювати, доводити йому необхідність підтримки Києва, і він до кінця свого терміну так і не зрозумів, чому власне США мають стояти на боці України, а не Росії. Байден такого ніколи не скаже, і це важливо.

За Трампа було два полюси – сам Трамп і решта адміністрації. Зараз цього немає, і це дає нам передбачуваність.

Байден та шлях України до НАТО

Від 2008 року, коли президент Буш на білому коні з прапором вимагав взяти Україну до НАТО, багато змінилося.

Так, справді, є розділення між республіканцями (звісно, йдеться не про Трампа, а про традиційний істеблішмент), у яких є інерція недовіри до Росії, для яких Росія – це загроза, і демократами, налаштованими на діалог. Але попри це, давайте пригадаємо, яка адміністрація ухвалювала рішення щодо розширення НАТО? Не республіканці, а демократи – при Клінтоні. І, до речі, сам Клінтон був в Україні тричі. А от від 2008 року жоден президент Америки не був в Україні, і це проблема.

Але повернуся до теми НАТО.

Демократи розуміють: якщо поставити зараз питання надання Україні ПДЧ, то буде дуже незручно, Україні знову відмовлять, попри підтримку США. Американці після 2008 року вирішили, що не будуть такого робити.

Причому варіантів отримати підтримку в Альянсі зараз немає. Для тієї ж Німеччини недопущення зближення України та НАТО зараз важливіше, ніж навіть "Північний потік-2". На Заході ніхто не хоче прямого зіткнення з Росією чи з Україною. Ця точка зору, на жаль, домінує навіть в Америці серед пересічних громадян. Від людей на вулиці у США часто доводиться чути: зрозумійте, ми на вашому боці, але ми не хочемо нової холодної чи гарячої війни з Росією. Мовляв, навіть холодна війна – не в наших інтересах.

Про критику США з боку Зеленського

У США чують заяви української влади, в тому числі президента, про те, що зараз Америка нам не допомагає.

Але, по-перше, як я казав, у США з цим не погоджуються – вони справді вважають, що допомагають нам достатньо. Американці – це прагматики. Якщо їм аргументовано пояснити, що нам не вистачає підтримки тут і тут, що є якісь слабкі місця – вони можуть дослухатися, але загальні фрази про те, що "підтримки немає", там не розуміють.

А по-друге, в США вже є розуміння, що Зеленський робить ці заяви переважно для внутрішньої аудиторії, що він відчув проблеми з рейтингами і саме через це йде "дипломатичний наступ" останніх місяців. На жаль, для атаки на своїх конкурентів в Україні влада використовує як мішені Захід, і в США це не знаходить розуміння.

Втім, не треба думати, що Байдена дратують заяви Зеленського. Навряд чи він їх взагалі помічає. Повторюся, Україна не є на чільних позиціях у порядку денному для Вашингтона, коли президент прокидається кожного ранку і дивиться, "що ж там з Україною".

Загалом Зеленського у США сприймають непогано.

Хоча спочатку сприймали ще краще – як людину, яка дійсно може щось змінити, яка не є частиною корумпованої еліти. На початку було більше сподівань. Але це не вперше в історії українсько-американських відносин. Кучму також кілька років вважали реформатором, а потім плавно від "реформатора Кучми" перейшли до "диктатора Кучми".

Але поки що Зеленський в очах Білого дому – партнер, який іноді робить гарні правильні речі; іноді, навпаки, робить заяви, які трохи дратують, але не настільки, щоб переглядати ставлення.

Про ставлення США до Єрмака

Якоїсь особливої специфічної реакції на Андрія Єрмака в Америці немає.

Неправда, що з ним уникають спілкуватися. Тим більше, що це практично неможливо, оскільки він відіграє важливу роль у керівництві країною і має великий вплив на президента. Ми це розуміємо, американці також розуміють. Тому якщо вони дійсно хочуть певних змін, позитивного характеру, вони мають з ним спілкуватися і співпрацювати.

Там спілкуються з очільниками відповідних гілок влади і сприймають Єрмака саме так. Навіть якщо мають сумнів у його професійних якостях і компетентності.

І байдуже, що формально в Україні не вважають ОПУ гілкою влади. Для США важливо, що Банкова має вплив на ухвалення рішення. І якщо для вирішення якихось питань потрібно розмовляти з Єрмаком, то це для Вашингтона взагалі не проблема.

Про реформи, яких чекає Вашингтон

Серед угод, які підписали під час візиту Зеленського до Білого дому, більшість була потрібна саме Україні, а не США.

Виняток – спільна заява, яка містить перелік того, що Україна має зробити. Тепер ніхто в Києві не можу сказати, що "ми не знаємо, чого від нас очікують". Якщо коротко, то США чекають від нас судової реформи, прозорості дій влади, щоб ми не робили такого, як з "Нафтогазом".

Дорожня карта давно відома. Потрібна політична воля, свідомість українського керівництва – а американці можуть допомогти, де потрібно.

Якщо Вашингтон побачить, що воля до реформ є – то атмосфера відносин зміниться, з’явиться довіра, якої зараз немає. Ця довіра дуже важлива у том числі для отримання нової допомоги від США.

Розмовляв Сергій Сидоренко,
відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua