Помощь силой: какие последствия будет иметь ввод войск России в Казахстан

Пятница, 7 января 2022, 09:50 — , для Европейской правды
Фото: Abaca/East News
Російські "миротворці" прямують до Казахстану. Москва, 6 січня 2021 року

Лише декілька днів повністю змінили політичну ситуацію у традиційно стабільному Казахстані. Введення у країну "миротворців" РФ та її союзників повністю змінює ситуацію як у самому Казахстані, так і в регіоні. 

Влада Казахстану виявилася не готовою до такого швидкого розширення протестів – за пару днів вони миттєво охопили практично всю країну. Не меншою проблемою стало те, що вимоги протестувальників з економічних швидко трансформувалися в антиурядові: вони вимагали відставки уряду та відходу від справ першого президента Нурсултана Назарбаєва. 

Влада Казахстану фактично втратила контроль над країною, силові структури та збройні сили виявились неспроможними до наведення порядку і забезпечення безпеки. Як наслідок, президент країни Касим-Жомарт Токаєв звернувся до ОДКБ (проросійського аналогу НАТО) із проханням допомогти подолати "терористичну загрозу".

Швидка інтервенція російських військ під егідою "миротворчих сил" ОДКБ викликає низку запитань.

Чому протести відбулися саме зараз, хто ними керував та якою є роль РФ у нинішньому конфлікті? А одночасно – які наслідки матимуть події у Казахстані, в тому числі й для України?

На цю тему можна також подивитися й нове відео на "ЄвроПравді". 

Роль ОДКБ та Росії

На даний час важко підтвердити, що Росія була причетною до провокування протестів, принаймні наразі відсутні докази та ознаки цього.

Однак можна сказати напевно, що Росія намагається максимально використати вразливе становище Казахстану задля досягнення своєї вигоди, реалізуючи "гібридний сценарій" встановлення контролю над країною.

По-перше, запропонувавши введення контингенту ОДКБ задля "наведення конституційного порядку",

Росія демонструє слабкість та неповноцінність Казахстану як держави, а також свій беззаперечний та монопольний авторитет на пострадянському просторі.

Головний меседж Москви для світу полягає в тому, що тільки РФ спроможна забезпечити порядок на цій території, тому слід надати їй можливість для панування у своїй зоні впливу.

По-друге, надання допомоги з боку ОДКБ однозначно принесе суттєві загрози суверенітету Казахстану: ймовірно, Москва висуне низку вимог за свої послуги.

Основними з них можуть бути: відмова Казахстану від багатовекторної політики на користь Москви; максимальне скорочення зв’язків із США та НАТО; відмова від переходу казахської мови на латинську графіку; суттєве збільшення статусу російської мови, аж до надання їй статусу другої державної; створення на базі ЄАЕС наднаціональних органів політичного управління; передача російському бізнесу стратегічних підприємств; поглиблення енергетичної залежності шляхом побудови російської АЕС на території Казахстану; більш проросійська позиція щодо Криму; участь казахстанських збройних сил у військових операціях РФ за кордоном.

І нарешті, варто розуміти, що введення військового контингенту РФ у Казахстан не вирішить проблему безпеки у країні, проте міцно "прив’яже" казахстанську владу до Росії.

Малоймовірно, що російські військові будуть виведені за місяць, як про це зараз говорять. Дуже реально, що будуть знайдені причини для залишення російського військового контингенту в Казахстані на постійній основі: під приводом ризиків повторення внутрішньої нестабільності, нібито керованої з-за кордону; розповсюдження радикальних елементів з Афганістану; загрози кольорових революцій з Заходу тощо.

Росія модернізує та трансформує свої підходи до поступового формування нової системи міжнародних відносин "СРСР 2.0", використовує відповідні вразливості кожного об’єкту впливу та наразі, під виглядом "миротворчої операції", взялася за створення нової "Союзницької держави" з Казахстаном.

Чому Казахстан спалахнув?

Разом із тим для розуміння подій у Казахстані варто краще зрозуміти причину протестів.

Казахстан – країна з досить високими економічними показниками, є одним із регіональних лідерів, володіє значними запасами енергоресурсів, має досить розвинену соціальну політику, чим забезпечує лояльність суспільства, проте характеризується авторитарним політичним режимом.

Внаслідок цього казахстанське суспільство є фактично відірваним від політичного життя, мало цікавиться політикою, характеризується невисоким рівнем політичної культури, оскільки вважає, що не має жодних інструментів впливу на владу.

Протягом багатьох років це забезпечувало монопольне перебування при владі чинної політичної еліти, але одночасно – поступово призвело до посилення недовіри та негативного ставлення до влади з боку суспільства.

Сформувався розрив між владою та суспільством, що в умовах неочікуваного підвищення цін на газ, "половинчастості" та незавершеності оголошених чинним президентом Касим-Жомартом Токаєвим реформ, корумпованості старої політичної еліти, монопольного впливу олігархів, відсутності виборності регіональних еліт призвело до серйозного конфлікту між владою та суспільством.

Внаслідок цього ми спостерігали швидку політизацію та радикалізацію соціально-економічного протесту, образи в бік першого президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва та навіть повалення його пам’ятника.

Однією з особливостей цих акцій є масовий характер, що стало справжнім випробуванням для влади країни.

При цьому масовість спостерігалася не тільки з точки зору великої кількості демонстрантів на площах та вулицях, але і щодо широкого географічного охоплення практично в усіх регіонах країни, що говорить не про етнічне забарвлення, а про політичні позиції протестувальників.

Другою особливістю стало надзвичайно швидке перетворення протесту з соціально-економічного (газового) в політичний, при цьому не тільки із закликами до відставки уряду та відсторонення Назарбаєва від державних справ.

Протестувальники вдалися до радикальних та насильницьких дій – сутичок із правоохоронцями та захоплення органів державної влади, корпунктів ЗМІ, аеропортів, відділків правоохоронних органів.

Зазначене говорить про високу мотивацію протестувальників стосовно бажання кардинального перезавантаження влади, навіть усвідомлюючи можливі наслідки у випадку невдачі революції.

Це, ймовірно, демонструє новий рівень ціннісних орієнтацій частини суспільства Казахстану, діалог з якою політичній еліті так чи інакше доведеться вибудовувати.

Водночас протестувальники не мали лідерів та, крім закликів до відставки чинної влади, не висували конкретних вимог щодо подальшого розвитку країни: яку майбутню політичну систему вони пропонують побудувати на заміну старої; яку внутрішню та зовнішню політику вони формуватимуть; які реформи проводитимуть.

Крім цього, протест за досить короткий час маргіналізувався.

Масові акції перетворилися на погроми крамниць та торговельних центрів, мародерство, крадіжки і підпал автомобілів.

Цей факт також говорить про низьку самоорганізацію протестувальників, які не змогли сформувати відповідні загони самооборони та допустили перетворення політичного протесту на акції вандалізму.

Така трансформація допомогла чинній владі та правоохоронним органам поступово відновити контроль за ситуацією: проти "мародерів та терористів" була застосована стрілецька зброя, що, ймовірно, не викликало осуду в наляканого мародерами суспільства.

Наслідки для України

Очевидно, що розвиток ситуації в Казахстані матиме безпосередні наслідки і для нашої держави. Щоправда, все буде залежати від конкретного сценарію розвитку ситуації.

Серед основних загроз, які вже є актуальними, слід зазначити намагання російської сторони знайти "український слід" у роздмухуванні та координації протестів.

Для цього використовується казахстанський опозиційний політик Мухтар Аблязов, який, проживаючи на території Франції, поширює українські телефонні номери нібито для зв’язку із штабом координації протестів та навіть роздає інтерв’ю українським телеканалам.

Його заклики до повалення "режиму Назарбаєва" вже активно використовуються російськими медіа, надаючи таким чином "докази" українського втручання до внутрішніх справ Казахстану.

По-друге, значно посиливши залежність Казахстану від своєї військової підтримки, Росія, ймовірно, буде намагатися:

- послабити українсько-казахстанські економічні відносини шляхом накладання обмежень імпорту української продукції до Казахстану;

- змінити позицію керівництва Казахстану щодо питання Криму в бік проросійського бачення, а також більш активно просувати антиукраїнські наративи в медіасередовищі Казахстану; 

- примусити союзників по ОДКБ до активніших дій щодо військового співробітництва на Західному оперативному напрямку, наприклад щодо участі Збройних сил Казахстану в навчаннях поблизу кордонів України.

В той самий час може бути і відносно позитивний сценарій розвитку ситуації, який реалізовуватиметься за умови чіткого розуміння казахстанською владою та суспільством загроз, які несе в собі військова інтервенція РФ під виглядом "миротворчості" та захисту від мародерів.

Сподіваємося, що Казахстан зробить правильні висновки та не повторюватиме помилок інших держав.

Автор: Юрій Пойта,

керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону New Geopolitics Research Network

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.