Новая стратегия Лукашенко: как Беларусь реагирует на проблемы РФ в войне с Украиной

Пятница, 13 мая 2022, 14:20 — , Европейская правда
Фото: Pool Reuters/Associated Press/East News

Білоруська армія проводить нові військові навчання поблизу кордонів України, Польщі та Литви.

Одночасно самопроголошений президент Александр Лукашенко заявив про необхідність посилення білоруської армії ракетними комплексами – їх у Білорусі хочуть як створювати власні, так і отримати від РФ.

Усе це відбувається на тлі нового "закручування гайок" всередині країни – і це попри те, що протестні настрої у країні вже давно були задушені.

Яку мету мають подібні дії? Зокрема, чи може це означати, що Лукашенко все ж готується вступити у війну на боці РФ? Чи навпаки, шукає можливості дистанціюватися від Путіна, побоюючись швидкої кризи у союзника?

Як завжди, відповіді на ці запитання ми намагалися знайти як у тексті, що нижче, так і у відеоформаті на нашому YouTube-каналі.

Диктатор із сумнівною владою

"Якщо чесно, я не думав, що ця операція (мається на увазі російське вторгнення в Україну) затягнеться таким чином. Але я не настільки занурений у цю проблему, щоб сказати: за планом у них іде там, у росіян, як вони там говорять? Чи так, як я відчуваю. Я ще раз підкреслюю: я це відчуваю так, що операція ця затягнулася", – так тиждень тому в інтерв’ю Associated Press Александр Лукашенко дав оцінку перебігу російсько-української війни.

Складно уявити, що глава країни, яка є сусідкою України, "не дуже занурений у цю проблему".

Проте така відверта неправда була потрібна Лукашенку, щоби довести іншу свою тезу.

Зауважимо, що інтерв’ю західним ЗМІ самопроголошений президент Білорусі дає вкрай рідко – тому кожне з них містить ключові тези, які Лукашенко волів би донести до Заходу.

Цього разу такою тезою було бажання довести свою непричетність до російської агресії, а відповідно – показати, що санкції (чи принаймні, частина з них) були накладені на Білорусь несправедливо.

Це – ключова теза у діалозі білоруської влади із Заходом (а точніше – монолозі до Заходу) щонайменше протягом останнього місяця.

Все почалося з відступу російських військ з Київщини та Чернігівщини, що істотно зменшило потреби РФ у використанні Білорусі як бази для вторгнення.

А слідом за цим війська РФ почали перебазовуватися у Білгородську область для підготовки наступу на схід України.

 

Склалася ситуація, коли більша частина "союзницької" армії покинула територію Білорусі – в основному залишилися лише ракетні пускові комплекси, що продовжують атакувати Україну з білоруської території.

Виведення російських військ також показало, що Путін має чималі проблеми з реалізацією плану війни, а тому ситуація виглядає особливо небезпечною для Лукашенка.

Проте перша спроба Мінська відновити контакти із Заходом виявилася невдалою.

Новые сигналы от Лукашенко: как Беларусь пытается избежать ответственности за войну

В середині квітня голова МЗС Білорусі Владімір Макей направив листа на адресу європейських диппредставництв із пропозицією поновити діалог.

"Невтішна низка подій, що відбулися після 2020 року, повернула Білорусь та ЄС майже в "льодовиковий період"… Замість руки допомоги ми стикаємося з обвинуваченнями та санкціями, які суперечать міжнародним нормам та принципам", – йшлося у листі.

Формально відповіді на цей лист дано не було, проте його публікація стала показовою сама по собі.

Де-факто Захід відмовив Лукашенку в діалозі. І як часто стверджується, не в останню чергу через те, що більше не вважає його не тільки легітимним президентом, але й реальною владою у Білорусі.

І це проблема не лише у відносинах із Заходом. Залежність Лукашенка від РФ чудово бачать і всередині країни, в тому числі державний апарат.

А тому завданням номер один для Лукашенка стало доведення того, що саме він продовжує контролювати ситуацію в країні.

Закручування гайок 

Перш за все Лукашенко спробував вирішити проблему "рейкових партизанів" – активного опору білорусів, які блокували залізничні перевезення, насамперед військової техніки.

Боротьба з ними активно тривала і в березні – коли диверсії на залізниці напряму впливали на швидкість постачання російських військ на півночі України.

Проте лише у квітні – коли російський наступ остаточно заглух, білоруська влада різко змінила покарання за такі дії на залізниці. Якщо досі їх розглядали як хуліганство – із відповідним покаранням, то тепер це тлумачиться як акт тероризму з можливістю отримати за такі дії навіть смертний вирок (він досі не скасований у Білорусі).

Вже згодом стали відомі прецеденти з арештами фотографів, що фіксують переміщення військ, причому в першу чергу йшлося про фіксування руху білоруської армії.

Одночасно білоруський парламент схвалив появу механізму "спеціального провадження" для можливості розгляду справи для звинувачених, що знаходяться поза межами країни.

Щонайменше це дозволятиме конфісковувати майно тих опозиціонерів, які залишили країну після протестів 2020 року.

На цьому тлі перевірки боєздатності армії виглядають цілком зрозумілим кроком:

Лукашенку потрібно демонструвати, що силові структури залишаються повністю підконтрольними йому.

В даному разі формальна причина оголошеної перевірки не має особливого значення – Лукашенку потрібно показати, що після відходу росіян армія та інші силовики, як і раніше, підкоряються лише йому.

До речі, якщо це логіка є правильною, то наступним кроком мають стати кадрові чистки. І не лише серед цивільного керівництва, але й серед військових.

Невипадково під час першого етапу російско-української війни багато говорилося про те, що керівництво армії Білорусі набагато лояльніше ставиться до РФ, аніж керівництво країни.

І навіть неофіційно допускався варіант можливості залучення білоруських військових до війни "через голову" Лукашенка.

Втім, Лукашенко не був би самим собою, якби навіть у такій ситуації не спробував "подоїти" РФ. У тому числі – запропонувавши передати Білорусі нове озброєння, включно з ракетними комплексами "Іскандер".  

* * * * *

Відновлення повного контролю над армією є ключовою запорукою політичного виживання Лукашенка.

Але одночасно це дає самопроголошеному президенту надію на відновлення діалогу із Заходом.

Посилення санкцій та буксування вторгнення посилюють потребу Мінська в такому діалозі.

На перший погляд, він виглядає малоймовірним. У попередні рази, щоб створити підґрунтя для такого діалогу, Лукашенко йшов на помилування політичних в’язнів, тоді як зараз діє швидше навпаки.

Проте нинішня ситуація є безпрецедентною.

Тож Лукашенко має сподівання, що цього разу Захід буде не таким принциповим, як зазвичай.

До того ж відновлення діалогу із Заходом створить для Лукашенка нові безпекові ризики – тепер від РФ.

І тут краще заздалегідь підготуватися та перевірити армію.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.