Наприкінці липня – на початку серпня Західні Балкани сколихнули дві заяви, які декого змусили замислитися: невже нова війна незабаром почнеться?

Спочатку Владимир Джуканович, один з топ-функціонерів партії сербського президента Александара Вучича, заявив про можливість проведення Сербією "денацифікації" регіону, слідом за російською невдалою спробою в Україні.

А за декілька днів російський посол у Белграді Александр Боцан-Харченко заявив про можливість створення в Сербії російської військової бази.

Вучич швиденько спростував заяву свого підлеглого, назвав її непродуманою та несвоєчасною. І нібито тему було закрито. Але в сусідніх Албанії, Косові, Хорватії та Чорногорії тривога залишилася: а якщо почнуть?

А ось заява російського посла про можливість створення військової бази викликала значну занепокоєність як у регіоні, так і в Євросоюзі та у США, які сприйняли ці слова як реальну загрозу стабільності та миру на Західних Балканах.

Це було оцінено як ще одна спроба Росії запалити сірник біля діжки з порохом.

Боротьба за військову базу

Історія про російську базу є досить старою. Кремль давно мріяв отримати військову базу, розмови про це почалися ще в 2007 році.

Тоді майбутній президент Сербії та діючий (на той час) глава радикальної партії Станіслав Ніколич та російський посол під час однієї з регулярних зустрічей обговорили це питання. І підкреслили, що воно дуже "делікатне" і поки що не розглядалося.

Пізніше начальник генштабу РФ по-військовому відверто заявив, що базу буде створено, якщо "Сербії це буде потрібно".

Підкреслимо, що обговорення цього питання відбувалося в 2007 році, майже за рік після виходу Чорногорії зі складу єдиної держави Сербії та Чорногорії. Проголосивши незалежність, Подгориця додала Белграду ще одну проблему до болючого питання щодо майбутнього Косова та формування миротворчої місії.

Росія була проти визнання незалежності Чорногорії, воно відбулося дещо пізніше - у лютому 2008 року. І не тому, що захищала інтереси Сербії, що не було і не є пріоритетом Кремля.

Акцент був саме на місії в Косові, де Москва хотіла зайняти керівні позиції.

Але йшлося про створення саме міжнародної місії ЄС, за участю НАТО, що означало не лише відсутність у РФ жодних переваг у місії, але й навіть не лишало можливості зачепитися у новій державі або в Сербії.

Від того часу пошук шляхів забезпечення військової присутності в регіоні та намагання перетворитися у впливового гравця на Західних Балканах стало нав'язливою ідеєю московських стратегів.

При цьому у РФ не бачили іншого механізму, окрім крім створення військової бази – типове імперсько-колонізаторське бачення. 

Оскільки серби відмовили, росіяни звернули свою увагу на Чорногорію, визнали нарешті її незалежність та запропонували створити в порту Бар свою військово-морську базу.

Але тодішньому (і досі чинному!) президенту країни Міло Джукановичу ідея не сподобалася. І він почав цирк, який тривав до набуття Чорногорією членства в НАТО у 2017 році. Російські посли, різні міністри, прем’єри та навіть Владімір Путін почали ходити з пропозицією щодо бази від президента до міністра оборони, від глави уряду до міністра закордонних справ, від спікера Скупштини до начальника генерального штабу.

Аде чорногорці казали: чудово, але це не моя компетенція, треба рішення президента, прем’єра і далі... 

Але у Сербії РФ вдалося добитися часткового успіху. В 2009 році Росія та Сербія домовилися створити центр із протидії надзвичайним ситуаціям і у 2012 році запрацював так званий "російсько-сербський гуманітарний центр" у місті Ніш, який більше схожий на базу сил швидкого реагування або шпигунський центр.

Сумнівів щодо нього не було від початку, про що чітко сказала Елена Поптодорова, колишній посол Болгарії в США: "Ніш, безумовно, російська військова база в Сербії… Якщо там поставити С-400 (зенітно-ракетний комплекс), він накриє Болгарію та увесь регіон Західних Балкан".

Многовекторная Сербия: что формирует внешнюю политику Белграда и где границы его дружбы с РФ

Проте цього було явно недостатньо, щоб утримати Сербію в орбіті впливу РФ.

Навіть у самій Сербії мало знають про те, що в країні вже є справжня військова база. І мова не про "гуманітарний" російський центр в Ніші. А про військовий Центр США на півдні країни в місті Буяновац, де розташований навчальний центр (до речі, зовсім недалеко від бази НАТО Бондстіл у Косові).

У ньому сербські солдати та офіцери проходять навчання за натовськими стандартами та навчаються працювати із західною зброєю, якої все більше у війську. А маневри сербської армії з арміями НАТО перевищує кількість проведених із росіянами.

Росія все більше втрачала свій вплив у регіоні – політичний, економічний, військовий, гуманітарний, а рух балканських держав до Євросоюзу та НАТО вів до того, що цей процес ставав неминучим.

Але з 2014 року у РФ з'явився новий шанс "розвернути" ситуацію на Балканах на свою користь.

База військово-політичного значення

Анексія Криму та початок війни в Україні створили для Сербії ілюзію можливості нового перегляду кордонів і на Балканах. 

І тут Росія всіляко підтримувала такі дії сербського партнера, підштовхнувши Белград до початку гонки озброєнь.

У 2016 році було підписано угоду про військово-технічне співробітництво двох країн.

Згідно з угодою, сербська армія отримала 90 одиниць бронетехніки, шість літаків МІГ-29, ракетний комплекс С-300.

Все це було не першої свіжості і вимагало глибокої модернізації, досить дорогої. Ремонт літаків, наприклад, коштував Сербії майже $200 млн.

Почастішали військові навчання двох армій, а їхні командування розробляли плани різноманітних спільних військових операцій, що передбачало і участь російського військового контингенту. 

Масштабне переозброєння Сербії не залишилося поза увагою таких продавців зброї, як США, держав Євросоюзу та Китаю. Як наслідок, у 2021 році країна витратила на придбання зброї та військового обладнання 1,38 млрд євро, що дорівнює загальній сумі військових витрат у 2016-2020 роках! Було укладено 287 угод з постачальниками зброї з 31 країни.

На жаль, Росія поки все ще залишається головним постачальником зброї до Сербії та має забезпечувати її обслуговування, що вимагає створення сервісних потужностей. А їх створення - ще один крок до появи військової бази.

Заява російського посла щодо створення російської бази з’явилася невипадково. Вона мала вирішити декілька  завдань – політичних та суто військових.

Почнемо з простого – із завдань військових.

Відкриття бази створювало би сприятливі умови для посилення розвідувальної діяльності росіян у регіоні, збору військової інформації та контролю за повітряним та морським (сучасна техніка надає таку можливість країні, яка не має виходу до моря) просторами.

Сербія, яка практично з усіх сторін оточена країнами-членами НАТО, отримала б чудові можливості для виконання розвідувальних функцій, так би мовити, майже зсередини НАТО. А кожна військова база потребує охорони, тобто російського військового підрозділу.

Друге завдання – провокаційне. 

Головним політичним завданням бази було стати на заваді поступу Сербії до Євросоюзу.

Більш того, російська військова база могла б підштовхнути Сербію до військової операції із "захисту сербського світу" в Косові за російським зразком.

А плани такі були підготовлені спільно з росіянами. Та й "потужні" союзники є – поліцейські підрозділи Республіки Сербської та її місцеві паравійськові угруповання.

База безумовно перетвориться на постійний фактор дестабілізації регіону – не сидітимуть же без роботи російські диверсанти та вбивці!

Загроза військових конфліктів зросте в рази, як і намагання окремих країн "завершити розділ" у регіоні та переглянути існуючі кордони.

Демарш Вучича

Російська заява щодо бази – це відвертий тиск на Вучича, намагання не допустити підтримки антиросійських санкцій, що є однією з важливих вимог євроінтеграції.

Проблема вибору – або шлях до Євросоюзу, або російська база, яка тягне у вчора, – все більше починає тиснути на президента Сербії.

Створення російської бази підірве імідж Сербії як лідера регіону та призведе до ізоляції від сусідів, які вже є членами НАТО. 

Ну і нарешті, сам час заяви свідчить про її провокаційний характер – іде складний процес формування уряду після квітневих виборів цього року, країна понад чотири місяці залишається без уряду. І тема бази може негативно вплинути на цей процес.    

Наскільки ж реальним є створення російської бази в Сербії?

Абсолютна більшість військових експертів впевнено стверджує: це неможливо. Адже країна знаходиться в оточенні країн НАТО, що означає неможливість вирішити низку логістичних питань. Як доставити військових та техніку до Сербії? Як забезпечити постійне постачання всього необхідного для функціонування бази?

Згадаймо, міністр закордонних справ РФ Сергєй Лавров так і не зміг дістатися Белграда – Росія не знайшла сил подолати заборону на проліт навіть цивільного літака. Що вже казати про військові.

Тож з точки зору лише логістики створення бази виглядає ідеєю дещо безумною. Та провокаційною, як йшлося вище.

Президент Вучич опинився у складній ситуації. До купи існуючих проблем – економічних, енергетичних, формування уряду, тиску Заходу з питання антиросійських санкцій - неочікувано "друзі"-росіяни підкинули ще одну – вони забажали військової бази в Сербії.

Мабуть, це і стало одною з причин того, що в інтерв’ю 11 серпня агенції Euronews Вучич чітко заявив: Сербії не потрібні нічиї військові бази, країна залишається нейтральною, поки він залишається верховним головнокомандувачем, тобто президентом. 

Втім, досі є відкритим питання, чи змириться РФ із цією відмовою.

Чи навпаки, на досягнення цієї мети буде кинуто всі її сили та задіяно всіх агентів впливу (а їх росіяни мають у Сербії чимало). 

Автор: Володимир Цибульник,

кандидат історичних наук, тимчасовий повірений у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік)