Наказание без единства: синхронизированы ли антироссийские ограничения и запреты в Украине и на Западе

Вторник, 26 декабря 2023, 08:00 — Наталия Сичевлюк, Transparency International Ukraine
Фото: Seth Wenig/Associated Press/East News

18 грудня Євросоюз нарешті схвалив довгоочікуваний 12-й пакет санкцій.

У ньому передбачена, зокрема, заборона на прямий або непрямий імпорт та купівлю або передання діамантів із Росії. Також вказано, що експортери з ЄС на договірній основі заборонятимуть реекспорт до країни-агресорки секретних товарів і технологій, коли укладають угоди з третіми країнами. 

Є в пакеті чимало й інших заборон, зокрема на транзит через Росію всіх товарів військового призначення, чи заборона громадянам РФ володіти, контролювати або займати будь-які посади в керівних органах юросіб, які надають криптовалютні послуги. 

Проте найбільше уваги, за словами наших європейських партнерів, у цьому пакеті приділено саме забезпеченню функціонування попередніх прийнятих обмежень щодо РФ — аби вже накладені санкції працювали ефективніше.

І тут цікаво, що саме може заважати такій ефективності.

Як змінювалося розуміння санкцій 

Росія залишається найбільш санкціонованою країною у світі. Йдеться не лише про заборони й обмеження щодо РФ як держави — наприклад, обмеження торговельних чи дипломатичних відносин з агресором, — а й про персональні санкції щодо фізичних та юридичних осіб, які підтримують війну проти України.

Зокрема, вже майже два роки ми читаємо про арешти майна підсанкційних осіб, заборони їхнього в’їзду на територію держав західного світу, блокування фінансових операцій тощо. 

І тут важливо нагадати, що за загальним правилом санкції — це насамперед політичні, а не юридичні заходи, і вони розраховані на зміну поведінки підсанкційних осіб.

Тож після таких змін усі обмеження повинні бути зняті — наприклад, заморожені активи повернуть їхнім власникам.

Крім того, держави або блок держав, як ЄС, мають відповідні закони, що регулюють накладення санкцій на ту чи іншу особу, а також надають можливість оскаржити такі заходи. 

До прикладу, цього тижня Суд Європейського Союзу за результатами оскарження скасував санкції проти Віктора Януковича та його сина. І причиною стало те, що на момент внесення останніх до санкційного списку ЄС у 2021 році ще не було підтверджень, що суд над президентом-втікачем через державну зраду був політично неупереджений.

Втім, це рішення Суду ЄС не є критичним, адже до Януковичів ЄС застосував санкції ще раз у 2022 році, і ці заборони залишаються чинними.

Є також випадки, коли Суд ЄС ухвалював рішення про виключення з санкційних списків росіян через розрив їхніх стосунків з путінською воєнною машиною.

До прикладу, у листопаді цього року санкції зняли з Александра Пумпянського. Причиною для введення санкцій стало те, що він перебував у раді директорів Трубної металургійної компанії, яка належить його батькові і співпрацює з російськими держпідприємствами "Роснефть", "Газпром" і РЖД.

Втім, після двічі продовжуваного строку застосування санкцій Пумпянський-молодший покинув ради директорів ТМК, групи "Сінара" і банку "Сінара".

Від самого початку і Європа, і США при застосуванні санкцій орієнтувалися саме на такі підходи — щоб через санкції російські підприємства та олігархи після втрати доступу до своїх заощаджень та через зниження прибутків змінили поведінку, вплинули на керівництво РФ та особисто Путіна і зупинили війну.

А от про можливість передати заморожене російське майно Україні хоч і говорили, проте це не було головною метою санкційної політики наших міжнародних партнерів.

Здається, нині ситуація змінюється — зокрема й через розуміння, що поведінку підсанкційних росіян виправити не вдалося.

Тож в останні місяці ми часто чуємо новини про розгляд нових можливостей для конфіскації активів, щодо яких уже застосовані санкції.

Про це активно почали говорити у Європі, а нещодавно з’явилася інформація і про суттєві зрушення в цьому питанні також у США.

Розсинхрон в обмеженнях і заборонах

На сьогодні в Україні за рішенням РНБО, введеного в дію указом президента, персональні санкції застосовані до майже 9 тисяч людей та понад 5,6 тисячі компаній, причетних до країни-агресора. 

Тут важливо, що після повномасштабного вторгнення санкції в Україні таки вийшли за межі свого політичного виміру і стали механізмом для конфіскації російського майна. 

Так, спочатку на конкретну особу за рішенням РНБО накладається санкція у вигляді блокування активів, що знаходяться на території України. А вже після цього Міністерство юстиції за наявності достатніх доказів може звернутися до Вищого антикорсуду з позовною заявою про стягнення майна такої особи.

Наразі маємо 29 таких рішень ВАКС, і робота над конфіскацією російського майна в Україні продовжується.

Якщо говорити про міжнародних партнерів України, то вони наклали санкції на понад 12 тисяч росіян і російських компаній.

Зокрема, лідерами такої санкційної політики на сьогодні залишаються США, ЄС, Велика Британія, Канада, Швейцарія, Австралія та Японія.

Крім Канади, де був розроблений такий механізм, у цих країнах конфіскувати майно через санкційний механізм не можна. Але його можна арештувати, тобто позбавити власника можливості розпоряджатися активами. 

Бачимо, що за кількістю росіян і російських компаній, на які накладено санкції, Україна випереджає західних партнерів на декілька тисяч, тобто різниця геть невелика. Втім, ми вирішили не просто порівняти кількість санкцій, а також перевірити, чи синхронізовані вони за своїм змістом.

Як уже згадували раніше, на підставі застосованих санкцій Україна конфіскувала активи у 29 справах.

Конфіскація активів, на відміну від їх блокування чи замороження, — це юридично складніший процес, який вимагає ґрунтовної підготовки, збору доказів та розгляду справи в суді. Таким чином, Вищий антикорупційний суд, задовольняючи позов, фіксує в своєму рішенні факт підтримки підсанкційною особою воєнної агресії РФ. 

Але чи мали ці рішення ВАКС зі встановленими фактами проросійської діяльності осіб будь-який вплив на міжнародних союзників під час формування їх санкційних списків? 

Проаналізувавши всі 29 кейсів конфіскації в Україні, ми встановили, що в країнах західного світу санкції не були застосовані до семи росіян. Серед них:

Євгеній Гінер — російський бізнесмен, президент футбольного клубу ЦСКА. Ймовірно, має активи у Словаччині, адже зі своїми партнерами багато років вів там бізнес;

Михаїл Шелков — колишній глава інвестиційного підрозділу державної компанії "Ростех", яка контролювала військових підрядників в Росії. Також він разом з партнерами володіє контрольним пакетом акцій компанії ВСМПО-АВІСМА — найбільшого у світі виробника титану для аерокосмічної галузі;

Олег Полухін — ректор Білгородського державного національного дослідницького університету;

Анатолій Торкунов — ректор Московського державного інституту міжнародних відносин Міністерства закордонних справ РФ;

Артемій Лебедєв — російський блогер, дизайнер, бізнесмен. Офіси його студії (Art. Lebedev Studio) є в Лондоні та в Нью-Йорку;

Андрєй Молчанов — російський олігарх, володіє контрольним пакетом однієї з найбільших компаній забудовників у РФ "Групи ЛСР".

Також є випадки, коли лише одна держава-союзниця накладала санкції проти проросійських посіпак.

Наприклад, лише Канада застосувала санкції до заступниці голови так званої "громадської палати донецької народної республіки" Катерини Мартьянової та російської авіакомпанії "Волга-Днепр". 

Також цікаво, що російський олігарх Владімір Євтушенков потрапив у санкційні списки Великої Британії, Нової Зеландії та Австралії, втім, не є підсанкційним в ЄС та США. І це попри те, що Штати ще у 2018 році проводили розслідування щодо Євтушенкова через те, що його компанія "Система" реалізувала проєкти в Криму. 

Можна припустити, що західні партнери оминули увагою вищевказаних росіян через те, що вони не мають значних активів на території цих держав. Та це, швидше за все, пояснюється складною структурою власності їхніх активів. Тобто виявити кінцевого бенефіціара такого активу дуже складно. 

Малоймовірно й те, що російські олігархи, як Шелков та Гінер, опосередковано не володіють жодним майном на Заході. Втім, зважаючи на весь час від початку повномасштабного вторгнення, цілком ймовірно, що росіянам вдалося вивести свої активи з юрисдикції союзників України або передати їх номінальним власникам.

Проте навіть у такому випадку залишається сенс у накладенні санкцій. Бо ж якщо особу внесли до санкційного списку, наприклад, в ЄС, то всім фінансовим установам блоку та іншим надавачам фінансових послуг забороняється проводити фінансові операції з підсанкційною особою, якщо це може прямо чи опосередковано принести їй дохід чи дати доступ до активів.

Крім того, санкція у вигляді заборони в’їзду на територію держави чи, особливо, блоку держав, як у випадку ЄС, також значно обмежує мобільність особи. 

Таким чином, саме синхронізоване накладення санкцій проти путінських поплічників матиме найбільший ефект і зможе справді суттєво ускладнити їм життя, навіть якщо їм вдалося вивести свої активи з юрисдикції країн-союзниць України.

Хто не потрапив у санкційні списки України?

Втім, варто звернути увагу і на колоду у власному оці: Україна також досі не наклала санкції на деяких важливих кремлівських пособників. І це навіть попри те, що обмеження вже зробили на Заході, а в самій Україні цих людей давно і добре знають. 

Хто саме так і не потрапив під санкції України?

Андрій Клюєв — колишній глава адміністрації президента-втікача Януковича, зокрема відповідальний за кривавий розгін Майдану та підтримку сепаратистів. Під санкціями США з 2015 року.

Андрій Портнов — колишній заступник голови адміністрації президента-втікача Януковича. США наклали на нього санкції у 2021 році, вказуючи, що Портнов налагодив широкі зв’язки з судовим і правоохоронним апаратом України через хабарництво.

Володимир Сівкович — колишній заступник голови РНБО України часів уряду Азарова, соратник держзрадника України Віктора Медведчука. З 2022 року під санкціями в США, Великій Британії, Австралії та Новій Зеландії.

Також цікава ситуація з санкціями у вигляді блокування активів олігархів Дмитра Фірташа і Павла Фукса, які були введені в Україні у 2021 році до оновлення законодавства, яке дозволяє конфіскацію.

Таким чином, поки РНБО не "переблокує" активи проросійських олігархів, конфіскації ми не побачимо.

Відсутність вказаних прізвищ зрадників України у санкційних списках РНБО за майже півтора року повномасштабного вторгнення — це неприпустима ситуація.

А особливо якщо згадати, що і до 24 лютого 2022 року до цих осіб у громадськості було чимало запитань.

Україна має бути лідером у процесі притягнення путінських посіпак до відповідальності. Тим паче, що ми маємо законодавчу можливість для конфіскації їхніх активів на підставі санкцій. 

Чи змінить ситуацію 12-й пакет санкцій?

У прийнятому 18 грудня 12-му санкційному переліку додали понад 60 фізичних осіб і понад 80 компаній.

Зокрема, до списків потрапив Ілля Медведєв — син Дмитрія Медвєдєва, який відповідальний за створення цифрових сервісів у незаконно окупованих українських областях.

Серед іншого, він координував проєкт "Я — росіянин", спрямований на надання російських державних послуг жителям цих регіонів, у тому числі надання спрощеного порядку отримання російського громадянства, соціальних послуг. 

Також у санкційні списки потрапила військова верхівка РФ.

Це й голова Генштабу Повітряно-космічних сил РФ Віктор Афзалов, голова московської міської думи Алексєй Шапошніков і весь склад центральної виборчої комісії РФ.

Крім того, під санкції потрапили компанії та особи, які тісно пов’язані з військово-оборонним комплексом РФ: директор Військово-промислової комісії РФ Юрій Чіханчін, генеральний директор російської ракетобудівної компанії КТРВ Борис Обносов, АТ "Спецмаш", Пермський пороховий завод, Уралтрансмаш тощо.

Згадуються в оновленому переліку й російські пропагандисти та колаборанти, які працюють на окупованих РФ територіях Криму, а також Запорізької й Херсонської областей (Альона Трокай). А також компанії, які забезпечують трансляцію пропагандистської повістки (телеканал "Спас").

ЄС вніс до оновленого списку важливих російських посіпак, втім, туди досі не входить значна частина осіб, підсанкційних в Україні — зокрема, згадані вище російські бізнесмени та ректори.

Водночас під українськими санкціями не перебувають російські військові Афзалов і Шапошніков, що було б теж доречно виправити. 

А ще цікаво, що від прийняття попереднього пакета санкцій минуло вже майже пів року, тож ми бачимо тенденцію до зниження санкційної активності серед партнерів України.

* * * * *

Як бачимо, і в Україні, і в наших державах-партнерках наразі відсутній централізований механізм антиросійських санкцій.

Санкційні списки України та її союзників несинхронізовані й в обох випадках у них бракує прізвищ впливових російських посіпак.

Не сприяє спільним антиросійським зусиллям і сповільнення оновлення санкційних списків нашими союзниками. Бо чим довше компанія чи людина не підпадає під санкції, тим менша ймовірність впливу таких заборон на неї вже після їх прийняття.

Припускаємо, що серед іншого така ситуація стала наслідком відсутності достатньої комунікації між національними та міжнародними органами, які працюють у сфері застосування санкцій.

Як наслідок — ризик втратити можливість арештувати чи конфіскувати російське майно.

Тож сподіваємося, що ми цього не допустимо, і за ініціативою України зрештою таки вдасться налагодити єдиний санкційний фронт з нашими партнерами у війні проти агресора.

Авторка: Наталія Січевлюк,

юридична радниця Transparency International Ukraine

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.