Первый после Наполеона: как самый молодой премьер должен спасти Францию от ультраправых

Среда, 10 января 2024, 09:30 — , Европейская правда
Фото: Lemouton Stephane/Abaca/East News
На момент наступних президентських виборів Габріелю Атталю буде вже 38 років – лише на рік менше, ніж було Макрону на момент обрання на президентську посаду

Ультраправа "подруга Путіна" Марін Ле Пен наразі має найвищі шанси стати новим президентом Франції. Про це вже відкрито заявляють французькі експерти. 

Непопулярні рішення, які ухвалював французький уряд, вже тривалий час били по рейтингах чинної влади, і це давало опозиції легку нагоду для критики. 

У такій ситуації президент Емманюель Макрон та його партія "Відродження" мусили невідкладно винайти антикризовий план, щоби позбутися негативу. Принаймні тимчасово. 

Саме тому Макрон відправив уряд у відставку та призначив нового прем’єр-міністра, яким став Габріель Атталь, міністр освіти у попередньому уряді.

34-річний Атталь став наймолодшим очільником уряду Франції від часів Наполеона.

А ще Атталь – відкритий гей, і це також уперше в історії Франції.

Тому це призначення саме по собі є сенсаційним. Та й Макрон свідомо обрав саме молодого політика на цю посаду замість попередньої прем'єрки, 62-річної Елізабет Борн, що так і не стала улюбленицею французів – хоча на це й не розраховували. Навпаки, вона мала роль тарана, що пробиває шлях для придуманих або схвалених Макроном реформ, але при цьому збирає на себе весь негатив. 

А от перед Габріелем Атталем стоїть саме така задача – "закохати" у себе французьке суспільство. Або принаймні викликати в нього симпатію.

Тож розберемося, чому ставку зробили саме на нього і чи зможе він конкурувати з ультраправими, рейтинги яких досі лише зростали.

Мадам 49.3

"Я хотіла стати льотчиком винищувача. Мені подобаються супергерої", — розповідала колись про себе Елізабет Борн.

До авіації вона так і не потрапила, а натомість увійшла в історію як прем'єрка, що керувала урядом Франції майже двадцять місяців і провела низку болісних реформ: вкрай важливу пенсійну, реформу у сфері охорони здоров’я та останню – міграційну. Як наслідок, останнім часом 66% французів заявляли в опитуваннях, що бажають її звільнення.

Непопулярність прем’єрки пояснюється як змістом цих реформ, так і, не в останню чергу, способом ухвалення частини з них (за винятком міграційної).

Річ у тім, що після парламентських виборів 2022 року партія Макрона втратила більшість у парламенті, а можливості уряду меншості, який очолювала Борн, були дуже обмеженими. Через це президент Франції був вимушений раз за разом застосовувати свою "суперзброю" – конституційну поправку 49.3, що дозволяє главі держави в екстрених ситуаціях ухвалювати запропоновані урядом непопулярні закони без їхнього схвалення у парламенті.

Через це Елізабет Борн навіть отримала прізвисько "Мадам 49.3".

Поправка 49.3, утім, передбачає, що як компенсацію парламент отримує право розглянути вотум про недовіру уряду. Тому раз за разом після ухвалення чергового непопулярного рішення доля уряду Елізабет Борн висіла на волосині – але вона все ж зберігала посаду.

І до цього також усі звикли.

Але оскільки ця поправка була передбачена як надзвичайний, винятковий засіб для президента, то її регулярне використання дуетом Макрона і Борн викликало багато питань у французів. 

Хоча президенту якимось дивом вдалося досягти того, що основний негатив фіксувався саме на уряді – так, напередодні відставки про довіру до Борн заявили лише 23% французів.

Натомість 68% французів оцінили її діяльність як незадовільну.

 

Бунт в уряді

Відкрите незадоволення французів частим використанням поправки 49.3 призвело до того, що останню велику реформу президента Макрона – міграційну – ухвалювали традиційним чином.

Проте саме вона стала фатальною для уряду.

Після того як депутати відмовилися підтримувати початкову редакцію закону, уряду довелося піти на поступки партії Марін Ле Пен "Національне об’єднання", додавши у нову редакцію законопроєкту деякі пропозиції ультраправих.

Однак навіть одноразова домовленість з праворадикалами Ле Пен щодо такого принципового питання суттєво погіршила відносини президентської партії з лівою опозицією, яка досі нерідко підтримувала урядові законопроєкти. Це обмежило можливості уряду для політичного маневрування і збільшило таку небажану для нього залежність від правого флангу.

Тож ухвалення міграційного законодавства, та ще й з виконанням своїх вимог, стало вкрай важливою перемогою для Марін Ле Пен, збільшуючи також її шанси на наступних президентських виборах (на щастя, вони відбудуться ще нескоро – аж у 2027 році).

На додачу це викликало розкол в уряді. 

Про готовність подати заяву про звільнення у разі, якщо уряд погодиться на співпрацю з ультраправими і виконає їхні вимоги, заявила низка міністрів. Щоправда, втілили свою погрозу лише двоє: міністр охорони здоров’я Орельян Руссо та міністр вищої освіти Сільві Ретайо (в останньої президент не прийняв заяву і вона погодилася продовжити роботу).

Утім, урядова криза потребувала втручання Макрона. 

Президент натякнув на кадрові зміни незабаром. 

Спершу у Франції обговорювали припущення, що Макрон позбавиться невдоволених, що свої посади можуть втратити більшість міністрів, які намагалися блокувати ухвалення міграційної реформи з правками ультраправих. 

Проте 3 січня Макрон вперше натякнув на можливість звільнення очільниці уряду. 

Треба підкреслити: попри непопулярність Борн у суспільстві, Макрон не став удавати, ніби він звільняє її за помилки та складні рішення. "Ваша праця на службі нашій державі була взірцевою кожного дня", – підкреслив президент, приймаючи відставку Елізабет Борн.

Важлива деталь: ця зміна уряду відбувається перед початком нової пан'європейської кампанії: у червні відбудуться вибори до Європарламенту. І ці вибори будуть для Макрона та його однопартійців дуже непростими.

Його ключова суперниця Ле Пен (яка, нагадаємо, зараз наростила підтримку) зазвичай програє на національних виборах, але на європейських має традиційно високі результати.

Наприклад, на минулих євровиборах у 2019 році її партія посіла перше місце у Франції. Цього року Ле Пен планує повторити свій успіх, а головне – розраховує, що він стане початком її тріумфальної ходи до президентської посади.

Однак Макрон сподівається, що новий прем'єр і нова політика уряду дозволять принаймні скоротити, а може, й подолати відставання президентської партії від "Національного об’єднання" Ле Пен.

Щоправда, цей оптимізм не поділяють пересічні громадяни.

Опитування Elabe показало, що 72% французів не чекають змін від призначення нового уряду. Протилежної думки, що новий уряд надасть "нового імпульсу", дотримуються лише 27% респондентів.

Макрон версії 2.0

Утім, лишається шанс, що скептики виявляться неправі.

Справді, новим прем’єр-міністром став той, чийого призначення найбільше хотіли французи. Опитування показували, що 36% респондентів вважали Атталя оптимальним кандидатом на посаду нового голову уряду. Жоден з політиків партії Макрона не мав подібного показника.

А до того ж новий прем’єр-міністр виглядає як політик, який у разі успіху на новій посаді може стати кандидатом у президенти на виборах 2027 року, де Макрон вже не буде балотуватися (бо він пропрацював на посаді два терміни поспіль).

Габріелю Атталю лише 34 роки. Він стає наймолодшим очільником уряду в історії Франції, якщо не брати до уваги Наполеона I (той посів посаду Першого консула, аналогічну сучасній прем'єрській, у 30 років).

"Наймолодший президент призначає наймолодшого прем’єр-міністра".

Так прокоментувала це призначення тепер вже колишня очільниця уряду Елізабет Борн.

На посаді міністра освіти Атталь працює лише пів року. Втім, за ці шість місяців він провів ініціативи щодо протидії цькуванню та заборони демонстрації у школах релігійної символіки. Ці реформи дозволили йому суттєво наростити популярність та увійти за цим показником до топтрійки в команді Макрона.

До того Атталь був речником уряду з питань COVID-19, міністром-делегатом, відповідальним за державний бюджет, а також держсекретарем у Міністерстві освіти.

Цікаво, що родовід нового прем'єра пов'язаний з Україною – його мати Атталя Марі де Курісс походить з родини російських емігрантів-білогвардійців грецького походження, які проживали в Одесі. Через це у дитинстві Атталя виховували у православній вірі.

Втім, важливішим є те, що новий прем'єр довгий час був активістом та регіональним депутатом від Соціалістичної партії, звідки у 2017 році перейшов у новостворену політсилу Макрона.

Це важливо й для розуміння подальшої стратегії Макрона. Є очікування, що новий голова французького уряду, що тяжіє до лівих ідей, зможе налагодити відносини з лівою опозицією, а відповідно – має зменшити залежність чинної влади від підтримки правих.

Зрештою, саме підтримка лівих партій може виявитися визначальною на президентських виборах 2027 року у протистоянні з Марін Ле Пен, на яких.. Атталь видається найреальнішим кандидатом від влади.

На той момент йому буде вже 38 років – лише на рік менше, аніж було Макрону на момент обрання на президентську посаду.

Можливо, раніше зробити ставку на Атталя завадило б те, що він є відкритим гомосексуалом. Проте, як засвідчує його популярність, у Франції цей факт більше не є перешкодою для політичних амбіцій. 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

 
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.