Токсичная "Дружба": почему ЕС должен закрыть последний канал закупок российской нефти

Південна гілка нафтопроводу "Дружба" стала останнім великим каналом системного надходження російської нафти до Європейського Союзу.

Формально – через тимчасовий виняток. А фактично – через політичне рішення урядів двох країн, Угорщини та Словаччини, зберігати залежність від Росії.

Коли у 2022 році ЄС ухвалював шостий санкційний пакет із забороною на імпорт російської нафти, виняток для низки країн (Угорщини, Словаччини, Чехії та Болгарії) пояснювали технічними обмеженнями та необхідністю часу для диверсифікації.

Проте якщо Болгарія зупинила імпорт на початку 2024 року, а Чехія – в середині 2025 року після суттєвих інфраструктурних інвестицій, то для угорської та словацької нафтопереробки ця перехідна модель перетворилася на постійну.

Водночас ексклюзивний характер співпраці урядів цих країн з РФ лише поглибив проблему.

Частка російської нафти в імпорті Угорщини зросла з близько 60% у 2021 році до понад 90% у 2025-му. Загальний обсяг імпорту за цей період скоротився, проте частка російської сировини зросла. Так само і Словаччина практично повністю залежна від імпорту з РФ.

Це свідчить про концентрацію поставок з одного джерела та про свідомий вибір, адже альтернативні маршрути існують.

Альтернатива закупівлям у РФ

Хорватський нафтопровід Adria має пропускну здатність 14,4 млн тонн на рік – цього достатньо для забезпечення угорських і словацьких нафтопереробних заводів, оператором яких є MOL Group.

Тести 2023 року підтвердили цю технічну можливість, однак комплексне випробування у вересні 2025 року не дало однозначного результату – MOL і оператор нафтопроводу JANAF звинувачують одне одного у зриві тестів.

Додаткову перспективу відкриває потенційна реанімація маршруту "Одеса – Броди" з можливістю подальшого прокачування південною гілкою "Дружби".

НПЗ компанії MOL технічно пристосовані до переробки різних сортів сировини та вже працювали з альтернативними поставками.

Аргументи на користь збереження закупівель у РФ – непереконливі.

Угорщина пояснює свою позицію економічною доцільністю – нібито уряд турбується про добробут громадян і стабільні ціни на пальне.

Дійсно, російська нафта продається зі знижкою до Brent, що створює додаткову маржу. Не виключено, що як плата за лояльність у Кремлі дають ще і "політичну" знижку.

Проте детальний аналіз витрат на логістику демонструє іншу картину.

За дослідженням аналітичних центрів CSD та CREA, у 2024 році середня транзитна плата за неросійську нафту через Adria становила 12,22 євро/т, що відповідало приблизно 1,6% надбавки до ціни на вході в систему.

Тоді як для російської нафти через "Дружбу" ця плата сягала 21 євро/т, або близько 4,5% надбавки. Додатково транзит через Білорусь генерував 2,16 євро/т тарифних платежів, додаючи 0,46% до кінцевого "чеку".

Отже, твердження про "дорогий" хорватський маршрут не підтверджується фактичними даними. Де ж осідають прибутки, заховані у російську модель знижок?

Окрім бюджету РФ, який у 2025 році щомісяця отримував від поставок в ЄС близько 85,8 млн євро у вигляді податків, знижки на російську нафту приносять фінансовий результат переробнику.

Економія для угорської MOL оцінювалася приблизно у 47,3 млн євро на місяць. Як наслідок, у 2024 році операційний прибуток компанії зріс приблизно на 30% порівняно з довоєнним періодом.

Натомість для кінцевих споживачів ця модель вигоди не створила. Торік ціни на пальне в Угорщині перевищували чеські на 10-18% залежно від нафтопродукту, у Словаччині – на 6-7%.

Незалежна залежність

Енергетична залежність все більше виявляє себе як інструмент політичного впливу.

Уряд Угорщини регулярно пов’язує питання санкцій проти РФ із власними енергетичними інтересами і затягує рішення з диверсифікації поставок, апелюючи до національного суверенітету.

Такий підхід створює додаткові точки напруги всередині ЄС та знижує ефективність його санкційної й енергетичної політики.

Для Росії це не стільки збереження стабільного каналу доходів, як засіб впливу в Європі.

Для прикладу, у січні експорт російської нафти до Словаччини та Угорщини складав лише 6% від загальних обсягів.

У цьому контексті дедалі відчутною стає позиція Сполучених Штатів. З одного боку, Вашингтон публічно наполягає на повному припиненні імпорту російських енергоносіїв до ЄС.

Запровадження санкцій проти найбільших російських нафтових компаній "Роснефть" і "Лукойл" підвищило ризики для тих, хто зберігає довгострокові контракти.

А з іншого боку, Угорщині було надано виняток з американських санкцій строком на один рік.

Тест на стратегічну послідовність

ЄС вже прийняв регламент, який зобов’язує до 2027-2028 років поступово припинити імпорт російського газу – як трубопроводами, так і у скрапленому вигляді через LNG-термінали.

Угорський та словацький уряди вже пообіцяли оскаржити це рішення, прийняте кваліфікованою більшістю країн ЄС.

Проте для російської нафти, що надходить через "Дружбу" до Угорщини та Словаччини, жодного кінцевого терміну досі не встановлено. Обіцяна Єврокомісією ще рік тому законодавча пропозиція про повну заборону на імпорт нафти з РФ так і не з’явилася.

Як і у випадку з газом,

вимушена зупинка українського транзиту може стати шансом прискорити цей процес.

Питання виходить за межі енергетики. Йдеться про здатність ЄС проводити послідовну політику в умовах війни на континенті.

Поки частина країн Центральної Європи намагається зберегти попередню модель співпраці з Росією, яка базується на політичній "ренті" і короткостроковій комерційній вигоді, більш свідома частина континенту вибудовує систему, орієнтовану на стійкість та зменшення стратегічних ризиків.

Для прикладу, перший віцепрем'єр та міністр енергетики України Денис Шмигаль оголосив про створення Регіональної платформи координації з питань енергетичної стійкості разом із країнами Балтії, Польщею, Фінляндією, Данією та Норвегією. Йдеться про створення єдиної рамки оцінки ризиків і координації дій для північно-східного флангу ЄС.

Збереження "Дружби" як активного каналу поставок означає продовження фінансових потоків до бюджету Росії та підтримку моделі політичної залежності.

Нафтопровід, який колись символізував інтеграцію в межах країн "соціалістичного табору", сьогодні став тестом на стратегічну зрілість Європи.

Авторка: Олена Лапенко,

генеральна менеджерка у сфері безпеки та стійкості DiXi Group