Снаряды в обмен на ЕС: зачем Зеленский поехал в Сербию и что получили обе стороны
"Я вдячний українському президенту за підтримку, яку він надає нам на європейському шляху. Хочу сказати громадянам, що ви ніколи не почуєте жодного поганого слова про Сербію від Володимира Зеленського. І я дуже вдячний за це",– таку заяву під час спільного виходу до журналістів зробив президент Сербії Александар Вучич – лідер найбільш дружньої до Росії держави Європи.
Візит українського президента до Белграда виглядає справді сенсаційним. Це перший візит Володимира Зеленського до Сербії. На додачу, він розтягнувся на дві дні – в п’ятницю 7 серпня Александар Вучич влаштував неофіційну вечерю для українського колеги, а всі офіційні заходи відбулися вже наступного дня.
Такий формат зазвичай підкреслює особливо близькі відносини між країнами та їхніми лідерами. Проте чи є підстави стверджувати, що між Україною та Сербією вони саме такі?
І взагалі, який сенс був у цьому візиті для Володимира Зеленського, зважаючи, що Вучич напередодні окремо підкреслив, мовляв, позиція Сербії щодо відмови приєднання до санкцій проти РФ залишається незмінною…
Проте перебіг візиту демонструє – він був потрібен обом лідерам країн.
І є підстави вважати, що обидві сторони виконали поставлені завдання.
Сербія – союзник Росії, чи не зовсім?
Чиїм партнером є сьогоднішня Сербія? На перший погляд, відповідь видається очевидною: відносини Белграда з Москвою є безпрецедентно тісними. Навіть Угорщина за часів Орбана не демонструвала настільки показову близькість до Кремля.
Александар Вучич минулого року навіть літав до Москви для участі у військовому параді 9 травня. Сербія не лише є одним з останніх покупців російського газу в Європі, а й не збирається відмовлятися від нього.
Попри статус кандидата у члени ЄС, Сербія так і не приєдналася до санкцій проти Росії, і навіть зберігає (та збільшила у порівнянні з довоєнним часом) прямі авіарейси до Москви. Через це країна стала "вікном у Європу" для тих росіян, яким вдається отримати шенгенські візи.
Зрештою, відповідно до даних Євробарометра, до РФ позитивно ставляться 71% сербів.
Але всупереч цьому іміджу Вучич мав тісні контакти та співпрацю з Києвом.
Останнім часом ці контакти стали підкреслено публічними. Торік він приїхав у Одесу на саміт "Україна – Південно-Східна Європа". У липні нинішнього року – відвідав Київ для участі у аналогічній події.
І хоча Сербія обидва рази відмовилася підписувати декларації цих самітів, які містять засудження російської агресії та заклик до повного та безумовного виведення військ та військової техніки РФ з усієї території України – сам факт дедалі тісніших контактів сербської влади із Києвом неабияк дратує Кремль.
А ще була низка інших візитів, про які повідомляли публічно. Зокрема, до Белграда завітав голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, а потім – тодішній віцепрем’єр з євроінтеграції Тарас Качка. Тож на цьому тлі приїзд Володимира Зеленського до Сербії став логічним продовженням треку на зближення.
Втім, залишається питання – а навіщо Володимиру Зеленському такий візит?
Особливо у контексті того, що напередодні його Вучич вчергове заявив про незмінність позиції Сербії щодо відмови долучатися до санкцій ЄС проти Росії.
Офіційний порядок денний – підтримка один одного при вступі до ЄС, участь Сербії у повоєнній реконструкції України та економічна співпраця – не дає відповіді на це питання.
Також Україна та Сербія відновили перемовини про укладання зони вільної торгівлі, і планують завершити перемовини вже до початку наступного року. Проте це явно не та тема, яка вимагала обговорення на найвищому рівні.
Для Києва цей візит є важливим щонайменше із двох причин.
Перш за все, це психологічний удар по РФ.
Варто нагадати, що червневий візит Володимира Зеленського до Вірменії – країни, яка донедавна була одним із найвідданіших союзників РФ, був сприйнятий Москвою як демонстрація різкого падіння впливу РФ у регіоні Південного Кавказу.
Так само, нинішній візит до Белграда демонструє падіння впливу РФ і в регіоні Західних Балкан.
"Той факт, що найбільший ворог Путіна зараз прибуває з офіційним візитом до Сербії, також дозволяє зробити певні висновки щодо сербських очікувань… – керівництво в Белграді, очевидно, не має враження, що сили Путіна стоять перед вирішальною перемогою в Україні в короткостроковій перспективі", – коментує цей візит німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ).
Проте більш важливою є інша причина – перемовини щодо зброї.
Гарант постачання "радянських" снарядів до ЗСУ
Варто нагадати, що всупереч неодноразовим заявам сербського керівництва про те, що Белград не продає Україні товарів військової номенклатури, насправді постачання сербських боєприпасів для ЗСУ ніколи не припинялися.
Формально Сербія продає їх різним країнам ЄС, однак ні в кого немає сумнівів, хто є кінцевим їх отримувачем.
За словами посла США у Сербії у 2022-2025 роках Крістофера Гілла, готовність Сербії де-факто постачати Україні весь необхідний асортимент боєприпасів, а одночасно – гарантувати, що вона не продаватиме військову продукцію Росії, було набагато важливішим за згоду бути "статистом у санаційному режимі, що навряд чи щось змінить у загальній ситуації".
"Звичайно, всі причетні в Белграді знали, що такі країни як Польща чи Чехія не були кінцевими споживачами зброї. Але, звичайно, ці угоди не залишилися таємницею для російської сторони. Про це свідчать кілька публічних попереджень російських спецслужб Вучичу", – сказав Гілл.
Важливий момент – Сербія виготовляє боєприпаси для зброї радянських калібрів, що є дуже дефіцитним у Європі. Вони були особливо потрібні Києву в перші роки війни.
Проте зараз потреба в них знову зросла – після заяви нового уряду Болгарії про зупинення військові допомоги Україні. Наразі невідомо, чи не зупинить Софія також комерційне постачання боєприпасів – також радянських калібрів. Проте Україна вирішила підстрахуватися.
Тож одним із ключових завдань візиту було отримання від сербської влади гарантій збереження нинішньої схеми продажу боєприпасів, а за необхідності – збільшення продажів.
Щоправда, вже згадане видання FAZ напередодні візиту оприлюднило інформацію, що на додаток сторони планують обговорювати будівництво в Сербії заводу із виготовлення БПЛА. Однак такий сценарій виглядає занадто фантастично – в Києві навряд чи готові до передачі чутливих технологій країні, яка все ще є має тісний рівень співпраці з РФ.
Зрештою, за результатами перемовин із Зеленським, Александар Вучич окремо підкреслив, що до завершення війни жодні спільні проєкти в оборонній сфері розглядатися не будуть.
Варто також додати, що у питаннях, пов'язаних зі статусом Косова, Вучич не отримав нічого нового – Зеленський насправді повторив багаторічну позицію України про визнання цілісності Сербії (втім, це викликало жорстку реакцію косовської влади; "Європейська правда" готує окремий матеріал про це).
Ризики заради потеплення з ЄС
Зважаючи на це, постає питання: а що візит Володимира Зеленського дав сербській владі?
Адже вже незабаром у Сербії пройдуть парламентські та президентські вибори, а в цьому контексті візит Володимира Зеленського не є електорально вигідним. Адже серед виборців чинної влади абсолютна більшість позитивно ставляться до РФ.
Не кажучи про те, що такий візит дає проросійській опозиції дуже зручну тему для гострої критики.
"Рішення президента Сербії запросити главу київського режиму відвідати Сербію може завдати країні невимірної національної шкоди, оскільки воно може назавжди зіпсувати відносини з країною, яка є непохитним захисником територіальної цілісності Сербії в Раді Безпеки ООН, а також Дейтонського конституційного становища Республіки Сербської",– говориться у відкритому листі, оприлюдненому перед візитом Володимира Зеленського, та підписаного сотнею опозиційних політиків та громадських діячів, що дотримуються проросійських поглядів.
Ці побоювання вплинули на підготовку до візиту. Зокрема, проурядові медіа майже не повідомляли про приїзд українського президента.
То заради чого Александар Вучич пішов на такі ризики?
Відповідь дуже проста – у Белграді сподіваються, що це дозволить покращити відносини з ЄС, які для Вучича є критично важливими.
Довгі роки від гострої критики з боку ЄС та фінансових санкцій сербську владу захищав великий друг президента Вучича – прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Натомість тепер, після зміни влади в Угорщині, Сербія зіткнулася із жорсткішим ставленням до себе з боку Брюсселя. Це вже призвело до заморожування фінансової допомоги.
Саме тому сербська влада зараз взяла курс на покращення відносин із ЄС. А візит Володимира Зеленського має надати їй аргумент, що попри відмову запроваджувати санкції проти РФ Сербія діє в рамках загальноєвропейського курсу з підтримки України.
Демонстративне потепління між Сербією та Україною не вирішує фундаментальних проблем – зокрема, наступу на демократію і судову систему, через який ЄС відмовився відкривати нові кластери для Сербії (детально про це – у статті ""Сербський Міндіч", що руйнує шлях до ЄС"). Однак зупинити падіння на європейському треку і, можливо, навіть дещо ставлення до Вучича у окремих столицях – цілком реально.
Чимало сербських політологів вже прогнозують, що завдяки запрошенню Зеленського Вучича сподівається "пом’якшити" потенційну критику з боку ЄС. "Цей візит може вплинути, принаймні частково, на деякі уряди західних країн, щоб вони утрималися від надмірно відкритої критики або замовчували деякі недемократичні дії режиму Вучича", – прогнозує директор сербського Центру практичної політики Драган Попович
І цей аргумент є вкрай важливим для Києва. Він свідчить, що у Белграді не могли відмовити у запитах щодо продовження поставок зброї, і мають виконати взяті зобов'язання.
Зрештою, ці продажі є вигідними як для самої Сербії, а насамперед – для осіб з оточення Вучича, що контролюють оборону галузь країни.
До того ж, як зазначає Драган Попович, нинішні зміни зовнішнього курсу не обов'язково призводять до втрати електорату – оскільки президент Вучич намагається позиціонуватися як діяч, "який веде збалансовану політику щодо великих держав, аналогічну тій, яку свого часу проводив Тіто".
Варто пояснити, що за часів Йосифа Броз Тіто Югославія була найменш прорадянською країною соціалістичного блоку, постійно заграючи із Заходом і отримуючи від цього економічні дисиденти.
Саме тому для багатьох сербів часи Тіто здаються "золотим віком" і саме цей стереотип намагається використати Вучич для здобуття підтримки поступового розвороту зовнішнього курсу Сербії.
А для нас важливо, що цей розворот веде до послаблення залежності від РФ.
Автор: Юрій Панченко,
співзасновник "Європейської правди"