"Європейська правда" публікує український переклад промови, що пролунала в Арбітражному трибуналі ООН з морського права щодо правомірності Трибуналу розглядати скаргу України на порушення Росією її права у Керченській протоці, а також у Чорному та Азовському морі.

Із промовою виступила агент України, заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль. Публікується із незначними скороченнями.

* * * * *

Пане Голово, шановні члени Арбітражного трибуналу, для мене це велика честь виступати перед вами в якості Агента України.

Україна звернулася до цього трибуналу із запитом про вирішення спору про тлумачення та застосування Конвенції ООН з морського права (далі КОМП). Це спір про порушення Росією прав України за КОМП у Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці.

З порушенням численних положень КОМП та без будь-яких юридичних на те підстав Росія протиправно збудувала міст через міжнародну протоку. Росія утискає судна усіх країн, що прямують до українських портів чи з них. Росія розкрадає наші енергоресурси в межах наших прав на морських просторах. Росія не пускає наших рибалок у води, в яких вони завжди ловили рибу. Ці порушення становлять у своїй сукупності суцільну зневагу міжнародного морського права з боку Росії.

І зовсім не дивно, що Росія вирішила, на свій власний розсуд, що справа України стосується якихось інших питань. У цій справі, на думку Росії, йдеться про суверенітет Криму. Проте це не так.

У нас, як і у решти світу, не виникає жодних сумнівів щодо того, що Крим – це Україна. Це закріплено в Конституції України і поважається міжнародним співтовариством. Росія також визнала суверенітет України над Кримом, в тому числі у юридично-обов’язкових договорах. Росія не може просто так з’являтись у цьому Арбітражному трибуналі та намагатись "п’яте через десяте" оспорити його юрисдикцію.

У будь-якому разі, справа України не стосується суверенітету. Чого б це ми розпочинали таку справу, якщо суверенітет України над Кримом не оспорюється?

Саме Росія привнесла це питання у дане провадження. І робить вона це лише з огляду на власну неспроможність виправдати власні ж порушення морського права.

Єдиним способом уникнення відповідальності є переформатування справи, ініційованої Україною.

Дозвольте наразі зазначити дещо на позитивній ноті. Я рада, і я кажу це щиро, що Російська Федерація вирішила брати участь в цьому арбітражному провадженні. Уся Україна сподівається, що за цим стоїть намір Росії виконати рішення цього Арбітражного трибуналу, яким би воно не було, що і передбачено Конвенцією.

Ми так само сподіваємося, що визнання Росією наказу Міжнародного трибуналу з морського права про призначення тимчасових заходів, про яке двічі згадувалось вчора, означає, що Росія готується до виконання цього обов’язкового наказу.

Порушення Конвенції Росією

Пане Голово, члени Арбітражного трибуналу, учора Росія відчайдушно намагалась модифікувати предмет даної справи, аби втиснути його у межі заперечень Росії. Сьогодні ж ви побачите справжню суть справи, представленої на ваш розгляд. Відповідно, вам стане зрозуміло, чому жодне із заперечнь Росії не становить перешкоду для вашої юрисдикції.

Росія, на порушення статей 2, 56 та 77 КОМП, розкрадає наші ресурси у Чорному морі. Вона не дає нам доступу до покладів нафти й газу на нашому ж шельфі. Починаючи з весни 2014 року Росія викрала вже понад 9 мільярдів кубометрів природного газу. Вона намагалась позбавити ліцензій на вироблення електроенергії, що були належним чином видані органами влади України, і видала власні лізенції російським компаніям.

Росія навіть відібрала у нас цінні сучасні мобільні бурові установки, що їх вона пересуває просторами Чорного моря, на які ми маємо право, щоб добувати наш природний газ.

У той же час, наш уряд з усіх сил працює на забезпечення енергетичної самодостатності за рахунок видобутку природного газу. Необхідний обсяг, а це 5-6 мільярдів кубометрів на рік, можна було б покрити за рахунок наших покладів у Чорному морі.

Аналогічним чином Росія порушує статті 2, 21, 56, 58 та інші статті КОМП, руйнуючи традиційний життєвий уклад українських рибалок. Їх просто витісняють з тих місць, в яких вони рибалили спокон віків. У результаті, суттєво скоротився український щорічний вилов. Росія ж використовує українські рибні запаси у несталий спосіб.

Росія також втручається у міжнародне судноплавство та морську торгівлю. Вона будує мости, трубопроводи та прокладає кабелі, навіть не консультуючись з нами. Росія самовільно вирішила побудувати низький міст через Керченську протоку. Тепер, через цей міст, великі кораблі не можуть пройти до важливих українських портів – Маріуполя та Бердянська.

Починаючи з квітня 2018 року Росія стала зупиняти судна в Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці та заважати їм. Ба більше, Росія зупиняла судна в кількох милях від українських портів.

Ці дії становлять серойзне погіршення спору, який розглядається цим Арбітражним трибуналом, і ми повідомляли трибунал про це погіршення у своєму листі від 27 листопада 2018 року. У ньому викладено, зокрема, що Росія незаконно зупинила принаймні 150 суден, що прямували до українських портів, і заважала їм, при цьому більшість суден були під прапорами третіх держав.

Пане Голово, у Меморандумі України детально представлено ці та інші порушення КОМП. Професор Коу зупиниться на характері порушень з боку Росії та розповість, як саме Росія порушує Конвенцію, статтю за статтею.

Важливо ось що: Україна подала на розгляд цього Арбітражного трибуналу значну справу, що стосується тлумачення чи застосування КОМП. Вирішення подібних спорів становить собою суттєву частину норм Конвенції.

Цей Арбітражний трибунал має юрисдикцію щодо "будь-якого спору", який "стосується тлумачення чи застосування Конвенції". Єдині можливі винятки до вашої юрисдикції є обмеженими і не застосовні в даній справі. Іншими словами, ваша юрисдикція у цьому спорі очевидна.

Безпідставні заперечення Росії до юрисдикції

Попередні заперечення Росії не є результатом добросовісної оцінки юрисдикції Арбітражного трибуналу.

Замість того, щоб відповідати на аргументи України про порушення норм морського права, Росія намагається переформатувати спір. 

Росія вважає попередні заперечення чимось на кшталт олімпійського спорту керлінг, в якому вона використовує аргумент щодо суверенітету як камінь, яким намагається виштовхнути з кола спір з питань морського права.

Україна зазнала численних порушень КОМП, і ми маємо договірне право підняти питання про ці порушення перед цим Арбітражним трибуналом. Росія намагається запровадити нову тему для розгляду, в центрі якої стоять сумніви щодо статусу Криму.

Аргумент щодо суверенітету, який Росія намагається представити вам, позбавлений підгрунтя. Перш за все, він не є прийнятним. Суверенітет України над Кримом – поза будь-якими сумнівами. Невизнання анексії лежить в основі підходу міжнародного співтовариства до Криму і базується на основному принципі міжнародного права: незаконні дії не можуть мати законних наслідків.

Аргумент Росії також не має під собою підстав. Він побудований на смішному уявленні, що Крим став незалежним і одразу ж приєднався до Росії.

Росія не навела жодного прикладу держави, яка б визнала Крим протягом кількох годин після так званого набуття ним незалежності. Не думаю, що варто нагадувати вам про замовчування Росією цього факту. Адвокати Росії також, здається, дещо спантеличено пояснюють посилання Росії на аргумент щодо суверенітету.

Пан Вордсворт згадав про обставини 1954 року в найбільш розмитих фразах, проте нічого не сказав, чому ці обставини є важливими. Знову ж таки, мені не варто пояснювати, чому ви почули так мало. Здається, Росія відчайдушно пручається проти тесту на обгрунтованість своїх заперечень, адже розуміє, наскільки необґрунтованими вони є.

Юридичні вади заперечення Росії щодо суверенітету лежать на поверхні. Вони лише вказують на те, що мета України в даному провадженні полягає у відновленні наших прав на морі. І нічого більше.

Росія також намагається уникнути юрисдикції Арбітражного трибуналу, оспорюючи статус Азовського моря та Керченської протоки. Підхід Росії йде корінням у глибину імперського минулого Росії, що активно рекламується її керівництвом.

У тій версії реальності, яку Росія представила у цій залі вчора, нічого не змінилося з того часу, коли Росія була імперією.

Це пояснює, чому Росія вважає, що може встановлювати правила самотужки. Проте, знову ж таки, заперечення Росії ігнорують об’єктивну данність.

Україна завжди дотримувалась іншого підходу, віддаляючись від цієї імперської давнини. Після розпаду СРСР Україна як незалежна держава вважала КОМП основою своїх відносин у сфері морського права, як із сусідньою державою Росія, так і з рештою міжнародного співтовариства.

Саме тому у 1992 році ми подали до Секретаріту ООН координати вихідних ліній для визначення межі територіального моря та виключної економічної зони України в Азовському морі. Тоді Росія використала концепцію "внутрiшніх вод" в якості зброї проти міжнародного морського права у відношенні Азовського моря та Керченської протоки. Її мета полягає у виключенні застосування КОМП.

Маю зазначити, що Україна не погоджується із загальним твердженням Росії про те, що режим внутрішніх вод не підпадає під сферу дії КОМП, проте це питання не актуальне в даному провадженні.

Можливо, Арбітражному трибуналу стане в нагоді певний контекст версії, яку ви почули вчора. Я відкрито визнаю, що, стикаючись з безупинним тиском з боку Росії, Україна щиро прагнула обговорити режим внутрішніх вод із Росією.

Наприклад, у 2003 році Росія вжила провокаційних заходів, вдавшись до будівництва дамби на з'єднання українського острову Тузла із російським Таманським півостровом у Керченській протоці. Для послаблення напруги, яка могла б призвести до воєнного зіткнення, ми уклали Договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки, за результатами неприродно коротких переговорів.

Текст Договору свідчить про те, що його первинною метою було встановлення механізму подальшого узгодження належного режиму Азовського моря.

Обговорення статусу Азовського моря тривало, як і не закривалась тема делімітації, яку Україна вважає суттєво важливою. Однак такої угоди так і не було досягнуто, а делімітацію так і не було проведено. А ключова вимога Росії щодо режиму "спільних внутрішніх вод" не набула практичного вираження.

Односторонній характер дій Росії досяг кульмінації у 2014 році, коли Росія змінила ставлення до судноплавства у Керченській протоці.

Не дивлячись на те, що транзитний прохід гарантується статтями 38 та 44 КОМП, керівництво Росії заявляє про своє виключне право обмежувути судноплавство у протоці. Й не гадаючи про послідовність, у цьому Арбітражному трибуналі Росія посилається на статус Керченської протоки як "спільних внутрішніх вод" Росії та України.

Однак за межами цього арбітражного провадження вона називає Керченську протоку "російською" і вбачає можливість закривати її в односторонньому порядку.

Міжнародне співтовариство заперечує проти дій Росії та закликає Росію дотримуватись норм КОМП в Азовському морі та Керченській протоці. Це не стосується "політики", як заявляв професор Тревес. Мова йде про право.

Керченська протока є міжнародною протокою, і посилання на статус Азовського моря та Керченської протоки як внутрішніх вод є хибним, як згодом це продемонструє професор Соонс.

Додаткові заперечення Росії просто безпідставні. Наприклад, Росія стверджує, що усі її дії у Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці є "воєнною діяльністю". Чи дійсно Росія вважає розкрадання українського природного газу воєнною діяльністю? Або ж будівництво мосту? Або витіснення рибалок із традиційних зон вилову? А як щодо вилучення з морського дна цінних культурних об'єктів? Відповідь на всі ці питання очевидна.

Ще одним прикладом перекручування права Росією є її посилання на Договір про державний кордон від 2003 року.

Вона стверджує, що у цьому Договору ми погодились вирішувати спори за КОМП відповідно до якихось інших процедур. Проте у цьому Договорі мова йде про суходольний кордон України. У ньому аж ніяк не вирішуються питання, пов’язані із морськими просторами.

Насправді, я дуже здивована тим, що Росія вирішила посилатись на цей Договір як такий, що підтримує її заперечення. Як заявив Президент Росії лише кілька років тому, Договір про державний кордон відображає офіційне визнання Росією Криму як частини території України.

Таким чином, цей Договір жодним чином не стає Росії в нагоді. Проте він ще раз доводить, що Росія не може стверджувати свій необгрунтований аргумент про суверенітет з метою уникнення юрисдикції цього Арбітражного трибуналу. Це просто ще один приклад безпринциповості російських аргументів.

Висновок

Пане Голово, Росія представила довгий перелік заперечень, проте усі вони мают спільний мотив і відображають позицію Росії щодо міжнародного права.

Коли Росія зазіхає на наші природні ресурси, вона їх присвоює – в односторонньому порядку. Коли подібним чином порушуються права Держави за Конвенцією, ця Держава має право, відповідно до Конвенції, прагнути вирішення спору.

Росія намагається відібрати в України це право, запроваджуючи, знову ж, в односторонньому порядку, аргумент щодо суверенітету.

Попри те, що Росія не змогла переконати Україну стосовно досягнення остаточної домовленості щодо Азовського моря, вона робить вигляд, ніби бажаний нею результат все одно знайшов відображення у нормах права. Знову-таки, дії Росії односторонні, що б вона не казала стосовно змісту правових норм. Адже цей зміст – інший.

Пане Голово, члени Арбітражного трибуналу, Україна та Росія мають спір, який стосується морського права. Україна має право на розгляд цього спору Трибуналом з морського права.

Сьогодні ви побачите, чому Росії не вдасться уникнути вашої юрисдикції.

Я переконана: заслухавши наші аргументи, ви погодитесь, що Україна уповноважена представити вам свою справу та прагнути правосуддя відповідно до КОМП.