Курс на север: как меняется арктическая политика ЕС

Вторник, 19 января 2021, 07:55 — , ADASTRA
Фото East News

До кінця 2021 року Європейський Союз має намір повністю оновити свою стратегію дій в арктичному регіоні.

Відповідні консультації, ініційовані Європейською комісією, завершилися наприкінці минулого року.

Спробуємо розглянути, як мінялася і якою стала політика ЄС щодо найпівнічнішого регіону планети.

Курс на Арктичну раду

Традиційно арктичними називають ті держави, які мають безпосередній вихід до Північного льодовитого океану. Їх лише п’ять: США, Данія (завдяки Гренландії), Канада, Росія та Норвегія.

Ці країни мають права на виключні економічні зони біля своїх берегів у 200 морських миль і на розширення континентального шельфу за межами вказаної території.

Також арктичними вважаються ще три держави, чиї території просто перетинає Північне полярне коло – Фінляндія, Швеція та Ісландія.

Отже, з восьми формальних арктичних держав три (Швеція, Фінляндія та Данія) представляють Європейський Союз.

Така приналежність сприяла інтенсифікації арктичного виміру зовнішньополітичної діяльності Євросоюзу.

Спочатку не обходилося без помилок.

У 2008 році ключові інституції ЄС одна за одною ухвалили протилежні за змістом рішення щодо найоптимальнішого механізму управління Арктичним регіоном.

Резолюція Європарламенту рішуче пропонувала укладення інтернаціонального договору, який за аналогією з Антарктикою регулював використання природних ресурсів Арктики.

Така резолюція суперечила суверенним національним інтересам арктичних держав. Тож незабаром після прийняття цієї контроверсійної резолюції парламентом Європейська комісія перейняла ініціативу на себе та опублікувала офіційне комюніке "Європейський Союз і Арктичний регіон".

У ньому ЄС оголосив про рішення інтегруватися до вже усталених "арктичних" структур.

Річ у тім, що до складу Арктичної ради входять не тільки вісім арктичних держав, а також інші суб’єкти, зокрема корінні народи Арктики та позарегіональні держави-спостерігачі, які мають право робити внески в рамках робочих груп експертів.

Після започаткування Арктичної ради як основного дипломатичного форуму вирішення наукових, соціально-економічних та екологічних питань регіону спостерігачами цього форуму поступово стали такі члени Євросоюзу, як Німеччина, Нідерланди, Польща, Франція, Іспанія, Італія.

Принципово важливим завданням для ЄС стало отримати в Арктичній раді статусу спостерігача.

Втім, перепоною для цього виявилися… тюлені.

А точніше – встановлене ЄС ембарго на продукцію з тюленя. Воно викликало обурення Канади, яка наклала вето на заявку Євросоюзу.

І хоча у 2014 році Оттаві та Брюсселю зрештою вдалося знайти взаємовигідний компроміс, блокувати наміри ЄС стала Росія, намагаючись таким чином "помститися" за санкції, введені через незаконну анексію Криму.

Екологія та наука

Попри ці проблеми, Європейський Союз демонструє успішність у реалізації інших аспектів свого арктичного курсу.

Передусім варто відзначити роль ЄС як глобального лідера у сферах науки та екології – надзвичайно актуальних тем для Арктики. Тут темпи глобального потепління суттєво перевищують середньостатистичні показники у світі, а потреба у глибинних наукових дослідженнях є безумовною.

Захист унікальної арктичної природи при забезпеченні сталого розвитку регіону та сприяння науковим інвестиціям є лейтмотивом усіх стратегічних документів, ухвалених інституціями ЄС щодо Арктики.

Завдяки своїм ефективним фінансовим інструментам, таким як структурні фонди, та програмі "Горизонт-2020", Євросоюз вже профінансував десятки результативних наукових проєктів в Арктиці на загальну суму в сотні мільйонів євро.

Серед них варто згадати про надзвичайно корисні для розуміння динаміки та прогнозування подальшого прояву кліматичних змін в Арктиці дослідження пермафросту (вічної мерзлоти) і танення льодових покривів.

Спираючись на свій суттєвий досвід і бекграунд знань в екологічній царині, ЄС максимально просуває власні високі норми та стандарти як орієнтири для арктичних країн, зокрема щодо енергетики та судноплавства.

Євросоюз не лише інвестує у відновлювані джерела енергії в Арктиці та підвищення енергоефективності, але й перебуває в епіцентрі протидії подальшим викидам чорного вуглецю, які мають вкрай негативні наслідки для екосистеми на Півночі Землі.

* * * * *

За останні роки арктична політика ЄС пройшла через суттєву трансформацію – від початкової неузгодженості підходів основних євроінституцій стосовно управління регіоном до справді скоординованої і конкретно сфокусованої діяльності.

Зрозумівши складність ствердження власної суб’єктності в Арктиці суто в міжнародно-політичній площині, Євросоюз сконцентрувався на тих напрямах, де йому справедливо належить пальма першості – науці та екології.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua