Наша мета – кліматична нейтральність у 2050 році. Це економіка, яка матиме нульові показники викидів шкідливих для клімату газів.

І це – єдина і безальтернативна економічна стратегія. Інакше ми отримаємо "інноваційну реіндустріалізацію" і "скочування на маргінес історії".

Але щоб досягти цього, нам буде недостатньо у найближчі кілька років налаштувати усі свої політики на досягнення кліматичних цілей. Треба ще через економічну і кліматичну дипломатію довести амбітність і співмірність нашої політики серед партнерів.

В рамках економічної і кліматичної дипломатії потрібно подолати два виклики.

Перший виклик – фінансування зеленої трансформації.

Міндовкілля презентує різні можливі сценарії зменшення викидів у рамках майбутнього другого Національного визначеного внеску (НВВ2) на основі міжнародно-правових рамок Паризької угоди.

Ці амбіції потребують сотень мільярдів євро інвестицій. Проте яким буде джерело цих інвестицій, наразі невідомо.

Загалом ми стаємо затиснутими між колосальними надмірними субсидіями в США ($1,9 трлн) і ЄС (1,8 трлн євро) та дражливим станом найбідніших країн.

25 січня Рада міністрів закордонних справ країн ЄС зазначила у своїх висновках, що "підтримає амбіції та зусилля країн... Східного партнерства у подоланні екологічних, кліматичних і енергетичних викликів".

Проте питання полягає не лише в обсягах фінансування, яке справді має відповідати амбіціям. Не менше питання – яким буде формат доступу до такого фінансування?

Міжнародні фінансові інституції вже мають активну позицію щодо підходу до фінансування кліматичних змін. Єврокомісія самотужки намагається змінити ДНК фінансового світу через зелену таксономію – нову градацію того, що варте фінансування банками, а що – ні.

Європейська банківська федерація протестувала цю таксономію і бачить, що в ній багато чого треба налагоджувати, аби вона мала сенс.

Та все ж результат вже очевидний – фінансовий світ виходить з проєктів розвідки та видобутку нафти, що зачіпає також і газ.

Зробити так, щоби нові реалії фінансового світу були приязними до української економіки майбутнього – неабиякий виклик для уряду загалом і кліматичної дипломатії зокрема.

Другий виклик – торговельний.

У світі багато галасу навколо вуглецевого мита. Про це уже голосно дискутують у Брюсселі, що викликає значне занепокоєння в усіх партнерів ЄС.

Але намір запровадити такий механізм має і нова адміністрація США, а також Мексика і Канада.

Причина занепокоєння проста – всі, хто потрапить під це мито, запровадять мита у відповідь. І понесеться нова хвиля вбивчого протекціонізму часів Великої депресії.

Але що ще гірше, то це те, що вуглецеве мито – вияв економічного егоїзму, який перебиває кліматичні амбіції.

Виробники в ЄС і США виявляються не готові ставати кращими на вимогу суспільства. Вимога бізнесу проста: або суспільство платить їм шалені субсидії, або захищає від конкуренції з боку інших держав.

І публічні дискусії зараз йдуть саме про це. Ба більше, за деякими напрямами є чіткий консенсус: головна мета нових правил ЄС – захиститися від імпорту.

Тоді виходить, що це не про зелене відновлення і трансформацію, а про усунення конкурентів. Саме це показали громадські обговорення нових ініціатив ЄС щодо пестицидів.

Такий односторонній підхід роз‘їдає Світову організацію торгівлі. І екологічні субсидії, і вуглецеве мито є доволі сумнівними з точки зору міжнародного торговельного права.

Відповідно, якщо не знайти консенсусу всередині СОТ, то ми матимемо цунамі торговельних спорів всіх проти всіх.

Очевидно, що краще було би звернутися до СОТ як до місця вироблення консенсусу і спільних правил щодо усіх аспектів кліматичної політики, які впливають на торгівлю. І перш ніж застосовувати односторонні заходи, все ж таки знайти хоча б якесь порозуміння на глобальному рівні.

Такі спроби є, і в листопаді минулого року 50 держав ініціювали в рамках СОТ структурні дискусії щодо торгівлі і сталого довкілля. Найближча така дискусія відбудеться в березні, і це дає примарну надію на перемогу розуму і спільних правил.

Не меншу загрозу несе можливе одностороннє запровадження вуглецевого мита для Паризької угоди. Усі національні визначені внески і міжурядова кліматична співпраця втрачають сенс, якщо один уряд вирішує за інший, яке вуглецеве мито буде стягуватися з товарів.

Тому цього року максимальні дипломатичні зусилля мають докладатися для того, щоби питання кліматичних заходів спочатку обговорювали на міжнародних майданчиках – в СОТ чи на Кліматичній конференції у Глазго, – а лише потім впроваджували на національному рівні.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Текст було вперше опубліковано на facebook-сторінці автора та републікується з його дозволу