Сказать "нет" Путину: пять возражений против совета министра Кулебы Западу

Вторник, 14 декабря 2021, 11:30 — , Директор Киевского форума безопасности
Фото AFP/East News

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба опублікував в авторитетному часописі Foreign Affairs статтю, яка називається "Не продавайте Україну".

У цій статті – багато правильних міркувань і тверджень. Але є одна теза, яка мені видається центральною, – і вона викликає в мене заперечення.

Ось вона: автор пише, що "Захід не повинен ані потурати Росії, погоджуючись на переговори щодо НАТО, ані робити Росії подарунки, відкидаючи їх. Найкраща стратегія для Заходу – просто ігнорувати їх. Продовжувати раунди переговорів, не піддаючись тиску Путіна щодо України та НАТО".

У статті міністр аргументує цей підхід таким чином: "Вимоги Путіна надати йому гарантії щодо нерозширення НАТО – це дилема. Якщо Захід поступиться, Росія, безперечно, буде щасливою отримати новоспечене право вето щодо зовнішньої політики України та процесу ухвалення рішень у НАТО. Якщо ж Захід відкине ці вимоги, Путін також буде задоволений, бо це допоможе йому створити свіже ідеологічне підґрунтя для нового вторгнення в Україну".

На мій погляд, такий підхід – хибний.

Хочу пояснити, чому, і маю п'ять пояснень своєї позиції.

Отже, перше.

Дмитро Кулеба виходить з припущення, що пряма відмова Путіну може стати приводом для атаки проти України. Але наш спільний досвід доводить, що Путін атакує не тоді, коли з’являється "свіже ідеологічне підґрунтя" для вторгнення, а тоді, коли його удар – неочікуваний, а мішень – слабка і беззахисна.

Згодом Кремль завжди знаходить для своїх дій і політичне, і псевдоправове виправдання, незалежно від наявності "приводу" для агресії.

Друге.

Принцип "не приймати і не відкидати" ускладнює, а не спрощує ситуацію, тому що залишає путінські претензії відкритим викликом. Брак прямого заперечення на необґрунтовані і зухвалі вимоги Росії є формою їхньої пасивної легітимізації і додаткового заохочення.

Третє.

Чи можна поєднати принцип "не приймати і не відкидати ультиматуми" з тактикою ігнорування шантажу й одночасного тиску на агресора, як запропоновано в статті? Мені здається, що в цій формулі міститься одна з найбільших помилок нинішньої влади в політиці стосовно Путіна і мирного врегулювання в цілому.

Наприклад, Володимир Зеленський та його уряд вже спробували застосувати тактику "ігнорування" Путіна наприкінці листопада і на початку грудня цього року, коли вирішили не помічати надмірного накопичення російських сил навколо наших кордонів. Пригадуємо, що влада навіть певний час заспокійливо спростовувала рівень загрози.

Можу припустити, що якби не інформаційний вибух у світових медіа, якби не пряме втручання президента Байдена і консолідація позиції США і європейців, Путін міг би скористатися слушним моментом і зробити масштабну провокацію. Цей приклад доводить, що агресивні наміри Путіна треба прямо зупиняти на старті. Вдавати, що ми не чуємо гуркіт ворожих танків, – це недалекоглядний підхід.

Четверте.

Можливо, з медійної точки зору, теза "не приймати і не відкидати" звучить красиво. З певною обережністю можна уявити, що такий теоретичний роздум міг би належати певним експертам чи урядовцям з центральної і південної Європи. Але погодьтеся, що якби така думка пролунала навіть у виконанні офіційних представників Німеччини чи Франції, це викликало б у нас не лише дискусії, але й шквал критики та звинувачень у спробі чергової гри з Кремлем.

Тому складно пояснити, як така пропозиція може вийти з-під пера міністра закордонних справ нашої держави – держави, яка, власне, і є мішенню російських ультиматумів.

Підкреслюю, думка про "не приймати і не відкидати" російських ультиматумів стосується наших головних інтересів. Представники нашої влади в принципі не мають фантазувати на ці теми, бо їхня позиція може бути лише одна: категорично відкидати злочинні претензії Путіна.

І, нарешті, п’яте.

Найбільшої шкоди принцип "не приймати і не відкидати (російські ультиматуми)" може завдати нам у майбутньому. Через свою химерність цей принцип може легко перейти на озброєння опонентів України і симпатиків Путіна на Заході.

Хіба не можна тепер уявити, щоб хтось із закордонних "прагматиків" сказав: "Ви, українці, вимагаєте вступу до НАТО? Ми змушені поставити цей процес на паузу, бо не хочемо "відкидати" претензій Кремля, щоб не зробити йому подарунків. Не гарячкуйте – це пропонує ваш міністр закордонних справ".

Крім цього, ще одна небезпека полягає в тому, що такий принцип – якщо його не заперечує Київ, а сам вносить – може з часом поширитися й на інші претензії Путіна.

І наостанок, на жаль, маю навести свіжу ілюстрацію того, чому запропонований Дмитром Кулебою підхід є небезпечним. Днями на сторінках Financial Times міністр оборони Олексій Резніков справедливо звинуватив Німеччину у блокуванні постачання зброї Україні через НАТО.

Але саме так виглядає принцип "не відкидати і не приймати" у виконанні німецьких політиків і посадовців! Саме цей підхід Україні доводиться долати в роботі з нашими партнерами. І тим більше не можна підживлювати його новими сумнівними "формулами" і необережними тезами.

На мій погляд, запропонована формула потребує розумного спростування або пояснення з боку її автора. Хочу вірити, що його команда знайде спосіб витлумачити, що це міркування є одним з інтелектуальних експериментів, але аж ніяк не позицією нашої держави.

Вірю, що здоровий глузд підкаже зробити це якнайшвидше.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: