Попри те, що я, як експерт, вже тривалий час займаюсь угорською тематикою тa маю у ній пристойні публікації – зазвичай уникаю публічних коментарів та цю тему.

"Угорське питання" надто делікатне, у ньому переплетена геополітика і права меншин, регіональні гравці Закарпаття і глобальні гравці від Пекіна до Вашингтона, від Москви до Брюсселя з Берліном, і не врахувавши деталей, можна наламати дров.

Але нині неможливо змовчати.

У Facebook палає дискусія, яку запустили заяви про те, що, мовляв, Закарпаття треба "провчити", розмиваючи місця компактного проживання угорців. Ця ідея багатьом резонує. Окремі інтелектуали без вагань таврують громадянське суспільство Угорщини за "брак характеру" і не бачать в Угорщині альтернативи "орбанівцям". Хвилі, які здіймаються у коментарях під відповідними повідомленнями у соціальних медіа лякають своєю радикальністю.

І тут я ставлю собі питання: а чи не саме до цього нас штовхають?

Орбан зробив угорців Закарпаття своїми заручниками. Як, власне, і угорців у інших сусідніх з Угорщиною державах.

Вони йому потрібні для брудної гри та брудних голосів на виборах. Але насправді він не переймається їхніми долями.

Орбан прагне посварити українців з угорцями Закарпаття, румунів з угорцями Трансильванії. Ці сварки його влаштовують і йому допомагають. Віктору Орбану, ймовірно, хотілося б навіть більшого, аж до сутичок на етнічному ґрунті. Йому також напевно хотілось би, щоб "недобите" громадянське суспільство Угорщини ототожнювали з ним, з режимом Орбана.

Навіщо йому це?

Бо він свідомий, що якщо спроможеться розбурхати ненависть, то далі йому буде менше роботи. Чим гірше, тим краще. Саме тому він б’є у найболючіші теми: НАТО, ЄС, наші полонені.

Бо нам це боляче.

Бо це розбурхує наш темний бік.

Бо ненависть призведе до дзеркального ставлення, і тоді він перетворить це у козир для більшої гри і успішно рибалитиме у мутній воді. А замість надуманих підстав для його антиукраїнських претензій (яким в ЄС та НАТО вже давно не довіряють) у нього з’являться цілком реальні підстави.

Але чи маємо ми "вестися" на цю гру Орбана?

От просто уявіть собі – злочинець захопив заручників і вимагає від нас виконання своїх умов.

То чи повинні ми карати за це заручників?

Чи маємо пророщувати у собі зерна ненависті, якими щедро засіває хитрий очільник угорського уряду?

Орбан Україні не друг і ніколи ним вже не стане. Але Угорщина Україні не ворог, бо Угорщина це не тільки Орбан (прим. ЄП на виборах щоразу близько половини угорців голосують проти його партії, але через викривлену систему виборів Fidesz зберігає повний контроль над парламентом). Це зовсім не північно-східні сусіди, де все усім вже зрозуміло.

Орбан лишень прагне цього, але далекий від досягнення цієї мети.

І так само, угорці Закарпаття – наші співгромадяни. Це аж ніяк не Орбан.

Подолати зловмисника простіше, коли заручник тобі допомагає. Нам треба, щоб заручники Орбана (залишки опозиції та громадянського суспільства, угорські громади в Україні та у сусідніх державах) були для нас друзями і союзниками. А тому категорично не можна їх ототожнювати з Орбаном і екстраполювати заслужене ставлення до Орбана та його уряду на цих заручників.

Простих рішень тут бути не може.

Над приборкуванням Орбана працювали блискучі гравці, але дотепер безуспішно. Проте сам час працює проти нього.  (Зараз Угорщина стикається з шаленими фінансовими викликами, і це одна з причин, нащо Орбан шукає "ворогів")

Точно можна сказати одне: одного дня Угорщина стане нашим партнером у єдиному Європейському домі. А Орбан одного дня стане минулим. Не хотілося б в пориві гніву чи емоцій, вміло культивованих Орбаном, але не тільки ним – утнути чогось такого, за що нам як громадянам Європи буде потім соромно.

Не можна дати Орбану лишити по собі політичний спадок також у політиці та діях України.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів